Точка Обману - Браун Дэн - Страница 34

36

Вейлі Мін лежав долілиць біля отвору, через який витягли метеорит. Перегнувши руку через край, він намагався зачерпнути в мензурку води. Так, то не був зоровий обман: тепер, коли його обличчя перебувало за ярд від води, він бачив усе абсолютно чітко.

Це ж просто неймовірно!

Напружившись, Мін поворушив у руці мензуркою, намагаючись дотягнутися до поверхні води. Усе, що треба було, — це здолати ще якихось кілька дюймів.

Не маючи змоги дотягнутися рукою ще далі, Мін поволі підповз ближче до отвору. Якомога міцніше притиснувшись носками черевиків до льоду, він твердо вперся лівою рукою в його кромку. І знову витягнув руку настільки, наскільки зміг. Майже дістав! Він посунувся ще трохи. Нарешті! Край мензурки торкнувся поверхні води. Коли вона почала заливатися всередину, він витріщався на неї, не вірячи своїм очам.

І раптом сталося щось абсолютно незбагненне. З темряви, зі швидкістю кулі, випущеної з гвинтівки, вилетів малесенький шматочок металу. Мін встиг побачити його на якусь дещицю секунди — перед тим як він поцілив йому в праве око.

Інстинкт захищати очі сидить у людині настільки глибоко, що Мін — попри команду мозку не робити різких рухів, аби не втратити рівноваги, — мимоволі відсахнувся. Його спонтанна реакція була спричинена скоріше подивом, аніж болем. Ліва рука Міна, найближча до обличчя, інстинктивно зірвалася з льоду, щоб захистити уражене око. Рука ще не дійшла до обличчя, а він уже збагнув, яку страшну помилку зробив. Уся його вага подалася вперед, він втратив опору і захитався. Вейлі Мін оговтався надто пізно. Впустивши мензурку і намагаючись ухопитися за слизький край льоду, щоб зупинити своє падіння, він послизнувся — і шубовснув у темну діру.

Хоча до води було лише чотири фути, коли голова Міна торкнулася її поверхні, йому здалося, що він ударився об дорогу, злетівши з мотоцикла, який мчав зі швидкістю п’ятдесят миль за годину. Рідина, яка огорнула його голову, була настільки холодною, що нагадувала ядучу кислоту. Міна враз охопила паніка. Упавши у воду сторчголов, Мін на мить втратив орієнтацію в просторі, не знаючи, куди плисти, щоб добратися до поверхні.

Його товстий шерстяний піджак затримав удар холоду по тілу, але на якихось кілька секунд. Нарешті випроставшись, Мін виринув на поверхню, відпльовуючись і хапаючи ротом повітря. Саме цієї миті вода добралася і до його спини, стиснувши мертвою крижаною хваткою.

— До... по... можіть, — ледь витиснув він із себе, широко роззявивши рота, але замість крику вийшов лише комариний писк.

Він почувався так, наче його вдарили в груди і йому забило дух.

— До... поможіть!

Але він і сам ледь чув свій крик. Мін так-сяк підгріб до краю отвору і спробував витягнути себе. Та перед ним вивищувалася вертикальна стінка з льоду. І не було за що схопитися. Під водою він колотив ногами, але теж не міг знайти ані найменшого виступу. Мін напружено подався вперед, намагаючись ухопитися за край. І до краю залишався якийсь фут — не більше.

Мін відчув, як м’язи вже перестають слухатися його. Він сильніше забив ногами, намагаючись підкинути себе догори і вхопитися за край. Його тіло стало важким, як свинець, а легені, вдавалося, здулися, немов розчавлені повітряні кульки. З кожною секундою просякнутий водою піджак ставав дедалі важчим і тягнув його донизу. Мін спробував скинути його, але важка тканина прилипла до тіла.

— До... по... можіть!

Хвиля паніки охопила його.

Мін читав колись, що втоплення — найстрашніша смерть, яку тільки можна уявити. Але він ніколи й подумати не міг, що йому доведеться гинути у воді. М’язи вже відмовлялися слухатися команд, які подавав його мозок, і тепер він щосили намагався просто втримати голову над водою. Просякле крижаною подою вбрання нестримно тягнуло вглиб, і він безпорадно дряпав онімілими пальцями льодяну стінку перед собою.

Тепер Мін кричав лише подумки.

І ось сталося найстрашніше.

Мін зник під водою. Ніколи не думав він, що гинутиме, чітко усвідомлюючи сам процес своєї неминучої смерті. Але сталося те, чого ніколи не гадалося: Вейлі Мін поволі опускався вглиб, безпорадно торкаючись замерзлими пальцями крижаної стінки отвору двісті футів завглибшки. Перед його очима промайнули міріади образів. Моменти з дитинства. Кар’єра науковця. «Мене, мабуть, ніхто вже не знайде там, унизу», — спало на думку востаннє. Він осідав на дно льодовика, щоб бути похованим там навічно.

Легені Міна криком кричали, благаючи повітря. Він затримував дихання, і досі намагаючись хвицати ногами і якось дістатися поверхні. Хочу дихати! Він відчайдушно боровся з рефлексом, що розтискував його міцно стиснуті й уже нечутливі губи. Дихати! Він востаннє спробував виплисти на поверхню. Та цієї миті природний рефлекс, діючи всупереч здоровому глузду, переміг прагнення Міна тримати рот стуленим.

Вейлі Мін зробив вдих.

Крижана вода, що увірвалася в його легені, була для їхньої чутливої внутрішньої тканини як розплавлений свинець. Йому здалося, наче його палять ізсередини. Але жорстока вода убиває не відразу. Мін прожив іще цілих сім жахливих секунд, вдихаючи холодну воду, і кожен вдих був болючішим за попередній і не давав його тілу такого бажаного кисню.

Нарешті Мін, спускаючись у крижану темряву, відчув, що втрачає свідомість. Він був не проти. Він навіть вітав це позбавлення від мук. А повсюдно у воді довкола себе він бачив сяючі цяточки світла. І це було найгарніше видовище за все його життя.

37

Східні двері для відвідувачів Білого дому розташовуються збоку Східного службового проїзду між Міністерством фінансів та Східною галявиною. Посилена огорожа по всьому периметру та бетонні тумби, встановлені тут після нападу на казарми морських піхотинців у Бейруті, надають цьому входові будь-якого вигляду, тільки не привітного.

Підійшовши до воріт, Габріель Еш звірила годинник, відчуваючи зростаючу нервозність. Уже за п’ятнадцять хвилин п’ята, але поруч нікого не видно.

СХІДНІ ДВЕРІ ДЛЯ ВІДВІДУВАЧІВ, О ПІВ НА П’ЯТУ.

ПРИХОДЬТЕ САМА.

«Ну ось, я прийшла, — подумала вона. — А ви де?»

Габріель кинула уважний погляд на обличчя туристів, що вешталися поблизу, — може, хтось із них впаде їй в око. Кілька чоловіків зміряли її поглядами, але пішли далі, не зупиняючись. Габріель уже почала думати, що, мабуть, не варто було приходити взагалі. Вона відчула, що вартовий у будці, співробітник секретної служби, уже звернув на неї увагу. Габріель вирішила, що її інформатор наклав у штани і не прийшов! Поглянувши востаннє крізь огорожу на Білий дім, вона зітхнула і повернулася, щоб піти.

— Габріель Еш? — гукнув позаду вартовий.

Габріель крутнулася на п’ятах, і серце її перелякано завмерло. Що таке?

Чоловік у будці махнув їй підійти. Охоронець виявився худорлявим і непривітним.

— Ваш співрозмовник готовий з вами зустрітися. — 3 цими словами він відімкнув двері й кивнув, щоб вона заходила.

У Габріель від страху аж ноги підігнулися. Вона на мить заціпеніла.

— Мені проходити всередину?

Охоронець кивнув.

— Мене попрохали вибачитися, що вам довелося чекати.

Габріель поглянула на розчинені двері — і знову не знайшла в собі сил зробити крок уперед. Що тут відбувається? Я ж на це не розраховувала!

— Ви ж Габріель Еш, чи не так? — суворо спитав вартовий, явно втрачаючи терпіння.

— Так, сер, але ж...

— Тоді я настійно рекомендую вам слідувати за мною.

Ноги Габріель сіпнулися і нарешті почали рухатися. Вона обережно переступила через поріг, і важкі двері грюкнули, зачиняючись за нею.

38

Дві доби, проведені без сонячного світла, переінакшили біологічний годинник Майкла Толланда. Хоча його ручний годинник показував, що незабаром настане вечір, тіло телеведучого настійливо твердило, що вже пізня ніч. Нарешті він додав завершальних штрихів своєму документальному фільму, записав його на цифровий диск і рушив через затемнений купол. Дійшовши до освітленого прес-центру, він віддав цей диск медіа-інженеру з НАСА, який відповідав за презентацію.