Точка Обману - Браун Дэн - Страница 46

Нора повернулася до сканера.

— Точно зорієнтував?

Толланд лише знизав плечима.

— Гадаю, що так.

Нора підійшла до приладу, який стояв на санчатах, і натиснула кнопку. Почулося різке дзижчання, котре, утім, тривало недовго.

— Порядок, — вимовила Нора. — Готово.

— Так швидко? — не повірив Марлінсон.

— Основна робота — це налаштування приладу. А сам момент зйомки триває якусь секунду.

А на санчатах загудів і заклацав термопринтер. З прозорого пластмасового корпусу поволі виповзав важкий щільний папір. Нора дочекалася, поки апарат закінчить свою справу, і, прочинивши кришку, дістала роздруківку. Підносячи папір до світла, вона із задоволенням подумала: «Зараз вони переконаються, що ніякої солоної криги тут немає».

Усі зібралися навколо Нори, яка міцно стискала в руках результат аналізу. Глибоко зітхнувши, вона розгорнула роздруківку. І відсахнулася, охоплена жахом.

— О Господи!

Нора уп’ялася очима в аркуш паперу, не в змозі повірити в те, що бачила. Як і передбачалося, роздруківка чітко показала поперечний перетин заповненої водою шахти, з якої підняли метеорит. Але Нора зовсім не очікувала побачити невиразний сіруватий обрис людського тіла приблизно на половині глибини. У неї кров похолола в жилах.

— Боже! У шахті — тіло людини.

Усі приголомшено мовчали, уважно вдивляючись у зображення.

У вузькій шахті вниз головою плавало тіло, схоже на примару. А навколо тіла погойдувалося щось на кшталт мантії, створюючи йому зловісний ореол. Нора зрозуміла, що це таке. Сканер зафіксував слабкі контури важкого піджака загиблого. І то був знайомий довгий, піджак з верблюжої шерсті.

— Це... це ж Мін... — ледь чутно прошепотіла Нора. — Він, напевне, посковзнувся...

Та Нора Менгор навіть припустити не могла, що споглядання мертвого тіла Міна виявиться меншим з тих двох потрясінь, які завдасть їй роздруківка. Але коли вона опустила погляд униз шахти, то помітила ще дещо.

Лід під шахтою метеорита...

Нора мовчки витріщилася на роздруківку. Першою думкою було те, що сканер зіпсувався. Проте що уважніше вона вдивлялася в зображення, то чіткішим ставало усвідомлення катастрофи, яка, немов штормова хмара, насувалася на них. Краї роздруківки тріпотіли на вітру, і Нора повернулася так, щоб пориви не заважали дивитися на зображення.

Але... але ж цього не може бути!

Правда обвалилася на неї важкою кам’яною брилою. Здавалося, вона навіки поховає її під собою. Нора навіть про Міна забула.

Тепер вона все зрозуміла. Солона вода в шахті! Нора впала на коліна в сніг поряд із ракетою. їй перехопило подих. І досі і тискаючи роздруківку в руках, вона почала тремтіти.

Господи... Я навіть подумати такого не могла.

Її охопив нестримний гнів. Нора обернулася туди, де мала (>ути житлосфера НАСА.

— Виродки! — закричала вона, але вітер відніс її голос геть. — Виродки чортові!

А в темряві, на відстані п’ятдесяти ярдів від них, Дельта-Один підніс до рота мікрофон шифрувального переговорного пристрою і, звертаючись до свого керівника, мовив тільки два слова:

— Вони дізналися.

49

Нора Менгор і досі стояла в снігу навколішках, коли до неї підійшов ошелешений Майкл Толланд і витяг з її тремтячих рук роздруківку результатів сканування. Шокований виглядом тіла Міна, що плавало в шахті, він постарався зосередитися і розшифрувати зображення, яке зараз тримав у руках.

На ньому він побачив поперечний перетин метеоритної шахти, яка йшла вниз від поверхні льоду на глибину двісті футів. Побачив тіло Міна. Потім його погляд опустився нижче. Несподівано він відчув, що чогось не розуміє. Під шахтою, до самого океану, йшов донизу стовп морського льоду. Цей солоний стовп був масивним — він мав такий самий діаметр, як і шахта.

— Господи! — скрикнула Нора, зазираючи з-за Майклового плеча. — Схоже, шахта проходить крізь увесь льодовик, спускаючись в океан!

Толланд стояв як укопаний. Розум його відмовлявся приймати те єдине, що могло бути поясненням побаченого. Коркі теж виглядав так само спантеличеним і стривоженим.

Нора раптом закричала.

— Хтось просвердлив лід! — Очі її палали несамовитою люттю. — Хтось навмисно, знизу, з води, увіткнув у лід цей камінь!

Хоча ідеалістична частина вдачі Толланда хотіла заперечити слова Нори, наукова частина його свідомості знала, що вона має рацію. Льодовик лежав на поверхні океану, тому підійти до нього знизу могло будь-яке підводне судно. Під водою предмети втрачають велику частину своєї ваги, тому навіть найменше суденце, наприклад його власний одномісний «Тритон», з легкістю міг доставити метеорит куди завгодно. Уся операція могла виглядати так: субмарина проникає під льодовик і свердлить шахту потрібного діаметра. Потім за допомогою крана або надувних балонів туди заштовхують метеорит. Після того як метеорит опинився на місці, океанська вода, що піднялася разом з ним, починає замерзати. Через деякий час лід уже здатний самостійно утримувати метеорит, і підводний човен може прибрати підпору і піти геть. Мати-природа запломбує решту шахти і приховає всі сліди обману.

— Але ж чому? — з притиском спитала Рейчел, забираючи роздруківку у Толланда і пильно її розглядаючи. — Навіщо знадобилося це робити? Ви упевнені, що сканер справний і не спотворює картину?

— Зрозуміло, що упевнена! Крім того, роздруківка пояснює присутність у воді люмінесцентного планктону!

Толландові довелося визнати холодну логіку Нори. Люмінесцентні організми потрапили в шахту разом з океанською водою; там вони опинилися у пастці і вмерзли в лід. Пізніше, коли Нора нагрівала метеорит, лід безпосередньо під ним розтанув і планктон опинився на волі. Він піднявся вгору, досягнувши поверхні льодовика усередині житлосфери, і, насамкінець, загинув від браку солоної води.

— Це просто безумство! — заволав Коркі. — НАСА виявила метеорит зі скам’янілими рештками. З якого ж тоді дива турбуватися про те, де саме його знайдено? Навіщо завдавати собі клопоту, засовуючи його в лід?

— А біс його знає! — огризнулася у відповідь Нора. — Річ у тім, що сканер не бреше. Нас пошили в дурні. Цей метеорит зовсім не відколовся від Юнгерсольського. Його встромили в лід недавно. Не більше року тому, інакше планктон уже загинув би! — Вона поставила сканер на санчата і почала застібати чохол. — Ми маємо якнайшвидше повернутися і комусь розповісти! Президент ось-ось виступатиме перед народом з недостовірною інформацією! НАСА його обдурила!

— Зачекайте хвилинку! — вигукнула Рейчел. — Потрібно перевірити іншим сканером, щоб переконатися. Бо це схоже на якусь маячню. Хто нам повірить?

— Усі повірять, — відрізала Нора, готуючи санчата. — Щойно я повернуся до житлосфери, висвердлю ще один зразок льоду з дна шахти. І якщо він виявиться замерзлою морською водою, я гарантую, що нам повірять усі!

Нора прибрала гальмівні підпори на полоззях, повернула санчата і попрямувала вгору схилом, устромлюючи в лід шпичаки на черевиках і з вражаючою легкістю тягнучи за собою навантажені санчата. Вона була рішучою жінкою, що звикла добиватися свого.

— Ходімо! — голосно гукнула Нора і смикнула за страхувальну мотузку. — Не знаю, що задумала НАСА, проте твердо упевнена, що я не збираюся служити пішаком у...

Цієї миті голова Нори Менгор різко відкинулася назад, немов якась невидима сила стукнула її в лоб. Вона гортанно крикнула, хитнулася і рухнула на лід. Майже одночасно Коркі теж скрикнув і крутнувся, наче хтось смикнув його за плече. І упав, скорчившись від болю.

Рейчел миттю забула і про роздруківку, яку й досі тримала в руці, і про бідолашного Міна, і про метеорит, і про химерну шахту в льоду. Вона щойно відчула, як якийсь летючий предмет зачепив її вухо, мало не влучивши у скроню. Інстинктивно впавши навколішки, вона потягла за собою і Толланда.

— Що то було? — скрикнув він.