Точка Обману - Браун Дэн - Страница 93

Наскільки пілот міг бачити, в радіусі десяти миль у всіх напрямках — ні на морі, ні в повітрі — не було нічого незвичного. Ось з’явився і зник риболовецький човен на відстані восьми миль. Ось якийсь випадковий літак черкнув крилом поле покриття радара, а потім зник у невідомому напрямі.

Пілот зітхнув і перевів погляд на поверхню океану, яка вирувала довкола судна. Створювалося досить химерне і лячне враження — немов летиш на всіх парах, але водночас стоїш на якорі.

І він знову почав пильно вдивлятися в екран.

105

А на борту «Гої» Толланд знайомив Ксавію з Рейчел. Морський геолог ніяк не могла вийти зі стану збентеження через присутність на борту корабля знаменитостей. Окрім того, поспіх, з яким Рейчел квапилася виконати тести і якомога скоріше вшитися геть, іще більше нервував Ксавію.

«Ну ж бо, Ксавіє, — подумки прохав її Толланд. — Нам потрібно знати все».

І ось Ксавія заговорила — голосом скутим та ніяковим.

— У своєму документальному фільмі ти, Майкле, заявив, що ці маленькі металеві вкраплення в камені можуть утворитися лише в космосі.

Толланд аж здригнувся від тривожного передчуття. Хондри утворюються лише у космосі. Саме це мені сказали представники НАСА.

— Але згідно з цими нотатками, — сказала Ксавія, піднявши догори сторінки зі статтею, — це не зовсім правильно.

— А я кажу, що правильно! — вибухнув Коркі Марлінсон.

Ксавія скептично скривилася і помахала аркушами.

— Минулого року один молодий геолог на ім’я Лі Поллок використовував новий різновид морського робота для взяття проб донних порід у глибоководному районі Тихого океану, а саме в Маріанській западині, і витяг один камінець. Цей камінь мав геологічну особливість, якої він досі не зустрічав серед земних; порід. І ця особливість полягала в наявності чогось на кшталт хондр. Він назвав їх «плагіоклазові стресові вкраплення» — малесенькі бульбашки металу, якої, вочевидь, утворилися під час різкого зростання тиску на океанських глибинах. Доктор Поллок був вражений знахідкою цих металевих вкраплень в океанській скельній породі і склав унікальну теорію для пояснення їх присутності.

Коркі невдоволено пробурчав:

— А що йому ще залишалося робити?!

Ксавія проігнорувала його.

— Доктор Поллок припустив, що цей камінь утворився в по-надглибокому океанічному середовищі, де екстремальний тиск спричинився до перетворення початкової породи шляхом сплавлення абсолютно різних несумірних металів.

Толланд замислився над почутим. Маріанська западина, завглибшки сім миль, була одним з останніх малодосліджених регіонів планети. На таку глибину намагалися опуститися лише кілька апаратів-роботів, та й ті зламалися задовго до того, як досягли дна. Тиск води в цій западині був страшним — неймовірні вісімнадцять тисяч фунтів на квадратний дюйм, у порівнянні з всього-на-всього чотирнадцятьма фунтами на океанській поверхні. Океанографи й досі мали нечітке уявлення про геологічні процеси, що відбуваються на такій глибині.

— Тож Поллок вважає, ніби Маріанська западина здатна виробляти камені з хондроподібними вкрапленнями? — спитав Толланд.

— Ця теорія досить непевна і нечітка, — відповіла Ксавія. — Вона навіть опублікована ніколи не була. Я випадково наштовхнулася в Інтернеті на особисті нотатки Поллока, коли досліджувала взаємодію рідин та кам’яних порід для нашої майбутньої програми, присвяченої мегаплюмам. Інакше я про неї так нічого б і не дізналася.

— Ця теорія ніколи не була опублікована, — втрутився в розмову Коркі, — тому що вона просто сміховинна. Для утворення хондр потрібна висока температура. Тиск води ніяк не може переінакшити кристалічну структуру каменю.

— Тиск, між іншим, є найбільшим чинником, що спричиняє геологічні зміни на нашій планеті, — огризнулася Ксавія. — А як щодо такої «дрібнички», як метаморфічна порода? Це ж геологія для початківців.

Коркі невдоволено скривився.

Толланд зрозумів, що Ксавія має рацію. Хоча висока температура і відігравала роль у декотрих аспектах метаморфічної геології землі, більшість метаморфічної породи утворилася через екстремальний тиск. Хоч би яким неймовірним це не здавалося, камені глибоко в земній корі зазнавали такого тиску, що більше скидалися на желеподібну масу, а не на тверду породу. Вони ставали еластичними і при цьому зазнавали хімічних змін. Але все одно теорія доктора Поллока здавалася притягнутою за вуха.

— Ксавіє, — озвався Толланд. — Я ще ніколи не чув, щоб лише тиск води міг змінити хімічний склад скельної породи. Ти геолог. Що ти на це скажеш?

— Так, — відповіла Ксавія, гортаючи свої нотатки. — Схоже, що вода і справді не є єдиним чинником. — Вона знайшла цитату з Поллока. — «Океанічна кора в Маріанській западині, яка й так перебуває під величезним гідростатичним тиском, може зазнати подальшого стиснення в результаті впливу тектонічних сил у зонах розломів».

«Аякже», — подумав Толланд. Маріанська западина, окрім того що на неї тисне стовп води сім миль заввишки, є ще й зоною розлому, тобто лінією стиснення, де зіштовхнулися одна з одною Тихоокеанська та Індійська геологічні плити. Сукупний тиск міг сягати екстремальних величин, тому навіть якщо там і були хондри, то шанси на їх знаходження майже дорівнювали нулю через те, що цей регіон був віддаленим та небезпечним для дослідників.

А Ксавія продовжувала читати:

— «Сукупний гідростатичний та тектонічний тиск потенційно міг перевести кору в еластичний або навіть напіврідкий стан, таким чином дозволивши легшим елементам сплавитися в хондроподібні утворення, існування яких вважалося можливим лише в космосі.

Коркі закотив очі.

— Це неможливо.

Толланд поглянув на нього і спитав:

— Чи є якісь альтернативні пояснення наявності хондр у камені, який знайшов доктор Поллок?

— Певна річ! — вигукнув Коркі. — Поллок знайшов справжній метеорит. Метеорити постійно падають в океан. Поллок не запідозрив у цьому камені метеорита, бо за роки, проведені на морському дні, вода вимила кору плавлення і він став схожим на звичайнісінький камінь. — Коркі обернувся до Ксавії. — Цікаво, а чи вистачило у Поллока клепки заміряти вміст нікелю в цьому камінці?

— Уявіть собі, що вистачило, — відказала Ксавія і знову погортала сторінки. — Ось Поллок пише: «Я з подивом виявив, що вміст нікелю не вкладався в прийняті рамки середніх значень для породи метеоритного походження, хоча величини були напрочуд близькими».

— Наскільки близькими? — занепокоєно спитала Рейчел. — А як узагалі можна переплутати підводний камінь з метеоритом?

— Ніяк, — похитала головою Ксавія. — Я не геолог-хімік, але, наскільки мені відомо, між каменем, який знайшов Поллок, та справжніми метеоритами існують великі хімічні розбіжності.

— А що це за розбіжності? — настійливо поцікавився Толланд.

Ксавія втупилася в якийсь абзац у своїх нотатках.

— Якщо вірити написаному, найголовніша розбіжність полягає в хімічному складі самих хондр, у яких різниться співвідношення титану і цирконію. В океанських хондрах частка цирконію в цьому співвідношенні була надзвичайно низькою. — Вона знову поглянула в нотатки. — Ага, ось, лише дві частини на мільйон.

— Дві частини на мільйон? — вирвалося в Коркі. — Але ж у метеоритах воно в тисячі разів більше!

— Так, — відповіла Ксавія. — Саме тому Поллок і вважає, що цей камінь — не космічний прибулець.

Толланд нахилився до Марлінсона і прошепотів:

— А НАСА, часом, не здійснювала вимірів співвідношення титану і цирконію в метеориті, знайденому в льодовиковому шельфі Мілна?

— Звісно, що ні, — пирхнув Коркі. — Ніхто ніколи цим не займатиметься. Бо це все одно, що дивитися на автомобіль, а потім узятися вимірювати хімічний склад його гумових коліс, аби пересвідчитися, що перед нами дійсно автівка!

Толланд зітхнув і перевів погляд на Ксавію.

— Якщо ми дамо тобі камінь з хондрами, ти зможеш визначити — вони метеоритного походження чи океанічного, згідно з теорією Поллока?