Інферно - Браун Дэн - Страница 112

Ліворуч від Ленґдона на берегах Золотого Рогу шумів транспортний порт — там сновигали пороми, автобуси, таксі та туристичні судна.

Ленґдон щодуху кинувся через майдан до автостради. Підбігши до загорожі, він прикинув, чи встигне проскочити перед фарами зустрічного автомобіля, стрибонув уперед — і успішно здолав першу з кількох двосторонніх смуг автостради. Упродовж п’ятнадцяти секунд, засліплюваний фарами та гнаний сердитими гудками, Ленґдон, то зупиняючись, то петляючи, примудрився пристрибом проскочити від смуги до смути, а потім, перелетівши через останню загорожу, опинився на трав’янистому березі моря.

Хоча він і бачив Сієнну, вона була далеко попереду. Оминувши стоянку таксі й автобуси, що стояли з увімкненими двигунами, вона рушила прямо до причалів, де Ленґдон побачив багато човнів, що відпливали й припливали: то були туристичні судна, водні таксі, приватні рибальські човни та катери. На протилежному, західному боці Золотого Рогу мерехтіли вогники міста, і Ленґдон майже не сумнівався, що коли Сієнна перебереться на той бік, то йому навряд чи вдасться розшукати її. Скоріш за все — ніколи.

Добігши до краю води, Ленґдон звернув ліворуч і кинувся бігти дощатим помостом, чим привертав себе отетерілі погляди туристів, що стояли в черзі, аби піднятися на борт крикливо оформлених відпочинкових катерів, прикрашених куполами, схожими на куполи мечетей, із різними цяцьками з фальшивого золота й мерехтливими неоновими гірляндами. їх там була ціла флотилія.

— Лас-Вегас на Босфорі, — досадливо простогнав Ленґдон, щодуху несучись повз них.

Раптом далеко попереду він помітив Сієнну; вона чомусь уже не бігла, а стояла біля причалу з приватними катерами, благально умовляючи одного з їхніх власників.

«Треба не дати їй піднятися на борт!»

Швидко долаючи відстань між ними, Ленґдон помітив, що благання Сієнни призначалися молодому чоловіку за штурвалом стрімкого катера, котрий саме зібрався відчалювати. Молодик усміхався, але ввічливо хитав головою — ні, мовляв, не можу. Сієнна знову спробувала щось пояснити йому жестами, але він, схоже, остаточно відмовив їй і повернувся до стерна.

Коли Ленґдон був уже неподалік, Сієнна поглянула на нього, і її обличчя спотворила гримаса відчаю. А під нею вже ревонув подвійний навісний двигун, збуривши воду й рушивши катер від причалу.

Раптом Сієнна злетіла в повітря, стрибонувши з причалу через смугу широкої води. І з тріском впала на фібергла- сову корму моторного човна. Відчувши удар, водій отетеріло обернувся, і його обличчя видовжилося. Він смикнув униз важіль газу, залишивши двигун на неробочих обертах і зупинивши катер, який на цей час встиг відійти від причалу вже на двадцять ярдів. Сердито волаючи, молодик рушив до непроханого пасажира.

Коли водій наблизився до неї, Сієнна невимушено відступила вбік, схопила чоловіка за зап’ястя і, використовуючи його власну інерцію руху, смикнула молодика назад через поруччя на кормі так, що той із розмаху впав у воду. Виринувши через кілька секунд на поверхню, він, хлюпаючи руками й відпльовуючись, щось люто викрикував — напевне, якісь турецькі матюки.

Сієнна недбало кинула у воду рятівний жилет, пройшла до штурвала човна й посунула подвійну ручку газу вперед.

Двигуни заревли, і катер помчав уперед.

Ленґдон стояв на причалі і, переводячи дух, дивився, як стрімкий білий корпус човна, немов летячи над водою, швидко перетворюється на нічний привид і щезає з очей. Професор підняв погляд на обрій і збагнув, що тепер Сієнна зможе дістатися не лише до протилежного берега, а й до безкінечного мережива проток, що тягнулися від Чорного моря до Середземного.

Вона втекла.

А неподалік власник човна, вибравшись із води і зіп’явшись на ноги, поспішив геть, вочевидь, дзвонити в поліцію.

Ленґдон дивився, як вогні вкраденого катера зникають у темряві, і раптом відчув себе страшенно самотнім. Виття потужних двигунів швидко віддалялося й стихало.

А потім різко перервалося.

Ленґдон завмер, вдивляючись в темряву. «Невже вона вимкнула двигун?»

Схоже, вогні човна також не віддалялися, а тихенько погойдувалися на легких хвилях Золотого Рогу. Із якоїсь незбагненної причини Сієнна Брукс зупинилася.

«Може, скінчилося пальне? — Він приклав до вуха долоню й прислухався — і почув тихеньке вурчання двигунів на неробочих обертах. — Якщо не скінчилося пальне, то чому ж вона зупинилася?»

Ленґдон почекав.

Десять секунд. П’ятнадцять. Тридцять.

А потім раптом двигуни знову заревли, спершу немов неохоче, а потім — рішучіше. На превелике здивування Ленґдона, вогні катера заклали широкий віраж, а потім човен розвернувся до нього носом.

«Вона повертається».

Коли човен наблизився, Ленґдон побачив за кермом Сієнну; вона бездумно дивилася поперед себе. За тридцять ярдів до причалу жінка скинула газ, і катер, стишивши хід, торкнувся причалу, від якого щойно відійшов. А потім Сієнна вимкнула двигуни.

І запала тиша.

Ленґдон, що стояв на причалі, не вірив своїм очам.

Сієнна жодного разу не поглянула на нього.

А натомість затулила лице руками. Потім вона затремтіла, її плечі опустилися й здригнулися. А коли жінка нарешті підняла очі на Ленґдона, він побачив, що в них стояли сльози.

— Роберте, — хлипала вона. — Я вже не можу тікати. Бо мені більше нема куди подітися.

Розділ 96

Інфекція вже потрапила в довкілля».

Елізабет Сінскі стояла біля підніжжя сходового колодязя резервуара й вдивлялася в темну порожнечу печери, з якої щойно повискакували люди. Через респіратор, який вона вдягнула, важко дихалося. Хоча, можливо, вона вже й зазнала тут, унизу, впливу збудника хвороби, Сінскі почувалася в захисному костюмі спокійніше й упевненіше, коли разом із членами спецгрупи увійшла до збезлюділого підземелля. Вдягнені в округлі білі скафандри з герметичними шоломами, вони скидалися на команду астронавтів, що увірвалися до ворожого космічного корабля.

Сінскі знала, що нагорі, біля входу, скупчилися сотні переляканих і спантеличених любителів музики, багатьом із яких надавалася допомога, бо вони дістали травми під час панічної втечі з підземелля. А декого з них уже й слід прохолов. Сінскі дякувала Богу, що їй удалося відбутися лишень синцем на коліні та розбитим амулетом.

«Лише одна пошесть поширюється швидше за вірус, — подумала вона. — Це страх».

Двері до резервуара вже були замкнені, загерметизовані й перебували під охороною місцевої влади. Сінскі очікувала, що коли прибуде поліція, почнуться юридичні ускладнення, але всі потенційні конфлікти враз випарувалися в нічне повітря, коли представники турецької влади побачили устаткування для хіміко-бактеріологічного захисту та почули від Сінскі застереження про можливу чуму.

«Доведеться нам самим мати справу з цією заразою, — подумала директорка ВООЗ, дивлячись на ліс колон, що відбивався в лагуні. — Ніхто не бажає сюди спускатися».

Позаду двоє агентів затягували вихід зі сходового колодязя великою поліуретановою завісою й впаювали її в стіну. Іще двоє членів групи знайшли місце на помості й тепер розставляли всіляке електронне обладнання, наче працівники поліції, що готуються досліджувати місце, де було скоєно злочин.

«Саме так воно і є, — подумала Сінскі. — Це місце злочину».

У її пам’яті знову постала жінка в бурці, яка тікала з підземелля. Схоже, Сієнна Брукс ризикнула власним життям заради того, щоб зірвати заходи, які мала вжити ВООЗ для локалізації джерела зараження, і втілити в життя безумний план Цобріста. «Вона проникла сюди й прорвала той мішок...»

Ленґдон погнався за Сієнною в нічну темряву, і Сінскі й досі не мала жодної звістки про те, що трапилося далі з ними обома.

«Сподіваюся, професор Ленґдон у безпеці», — подумала вона.

— * *

Промоклий агент Брюдер стояв на помості, розпачливо утупившись у перевернуту голову Медузи й не знаючи, з чого почати.