Шукач [Стрілець]. Темна вежа I - Кінг Стівен - Страница 40

Зазвичай на кожному кінці проходу збирався натовп глядачів і родичів, бо обряд завжди проводився з суворим дотриманням усіх звичаїв. Як правило, хлопець мусив досягти вісімнадцятирічного віку. Про тих хлопців, що не пройшли випробування до двадцяти п'яти років, помалу забували: вони ставали безіменними землевласниками, що не спромоглися стати на герць і сказати «все або ніщо». Але сьогодні з глядачів тут були тільки Джеймі Декері, Катберт Олґуд, Алан Джонс і Томас Вітмен. Вони скупчилися в тому краю, яким заходили хлопчики, і, роззявивши роти, чекали. У очах стояв вираз непідробного жаху.

— Зброя, дурню! — з мукою просичав Катберт. — Ти забув зброю!

— Не забув, — відповів хлопець. Наче крізь пелену, зринула думка про те, чи дійшла звістка про його шаленство до головного замку — до матері… й до Мартена. Батько вирушив на полювання, яке триватиме ще кілька днів. Роланд відчув, що йому стає соромно, бо батько напевне міг би якщо не підтримати, то бодай зрозуміти його. — Корт прийшов?

— Корт тут, — донісся з дальнього кінця коридору голос, і Корт, одягнений у коротку натільну сорочку, виступив уперед. Лоб його прикривала широка шкіряна пов'язка, аби піт не стікав у очі. Щоб тримати спину рівно, Корт одяг брудний пояс. В одній руці він тримав важку дерев'яну палицю: один її кінець був нагостреним, а другий — тупим і схожим на лопату. Почався нудний перелік питань, який усі вони, обрані сліпою кров'ю, що текла в жилах їхніх предків від короля Ельда, знали напам'ять, чекаючи того дня, коли їм, можливо, пощастить стати чоловіками.

— Чи мав ти поважну причину з'явитися тут, хлопче?

— Я маю поважну причину.

— Ти прийшов як вигнанець з дому твого батька?

— Таким я прийшов. — І таким і залишиться, поки не здолає Корта. А якщо Корт переможе його, тоді він навіки стане ізгоєм.

— Ти прийшов із обраною зброєю?

— Так.

— Яка твоя зброя? — Це питання давало вчителеві перевагу, шанс підкоригувати свій план битви залежно від того, що обрав супротивник: пращу чи спис, палицю чи лук.

— Моя зброя — Давид.

Корт на мить завагався. Відповідь його здивувала, може, навіть збентежила. І це було на краще.

Можливо, на краще.

— То з цим ти виступаєш проти мене, хлопче?

— Так.

— В ім'я кого?

— В ім'я мого батька.

— Назви його.

— Стівен Діскейн із роду Ельда.

— Тоді захищайся.

І Корт, перекладаючи палицю з однієї руки до другої, рушив уперед коридором. Хлопчики злякано зітхнули, наче зграйка пташок затріпотіла крильми, коли їхній дан-дін виступив йому назустріч.

Моя зброя — Давид, учителю.

Чи зрозумів Корт? І якщо так, то чи до кінця він збагнув значення цих слів? Бо якщо так, то все пропало. Щоб виграти бій, можна було розраховувати тільки на несподіванку… а також на те, що сокіл ще не втратив бойового запалу. Чи буде він просто сидіти, не реагуючи ні на що, коли Корт із розмаху вдарить його палицею? Чи спробує врятуватися у високому розпеченому небі?

Коли вони почали зближуватися (кожен досі перебував на своєму боці межі), хлопчик нервово розв'язав ковпак сокола. Тканина впала на зелену траву, і Корт зупинився мов укопаний. Роланд побачив, що погляд старого воїна опускається на птаха, очі розширюються від здивування і він поволі починає розуміти, що відбувається.

— Ах ти ж малий дурень! — майже простогнав Корт, і Роланд розлютився через те, що з ним так розмовляють.

— Взяти! — прокричав він, піднімаючи руку.

І Давид, мовчки знявшись у повітря, маленькою коричневою кулею полетів уперед. Один раз, другий, третій змахнувши дужими крильми, птах вчепився кігтями Кортові в обличчя, роздираючи плоть клювом. У розпечене повітря полетіли бризки крові.

— Хей! Роланд! — несамовито заволав Катберт. — Перша кров! Перша кров, клянуся своїм животом! — І він так сильно вгатив себе кулаком у груди, що там напевно залишився синець, який не загоюватиметься цілий тиждень.

Втративши рівновагу, Корт заточився назад. Палиця піднялася вгору і даремно молотила повітря над їхніми головами. Сокіл перетворився на суцільний розмитий жмут пір'я, що рухався хвилями, піднімаючись і опадаючи.

Тим часом хлопець стрілою помчав уперед, тримаючи руки перед собою клином, притиснувши лікті до боків. Він отримав шанс і — швидше за все — єдиний.

Та все одно Корт мав над ним перевагу: він був занадто спритний. Птах майже повністю затулив йому огляд, але палиця знову зметнулася вгору, цього разу лопатоподібним кінцем уперед, і Корт холоднокровно вчинив єдине, що могло на ту мить зарадити ситуації. Безжально орудуючи біцепсами, він тричі вдарив себе в обличчя.

Скалічений Давид упав на землю. Одне крило несамовито молотило по землі. Холодні очі хижака люто витріщалися на залите кров'ю обличчя вчителя. Незряче око Корта тепер сліпо випирало з очниці.

Хлопчик з усієї сили вдарив Корта ногою у скроню. Від такого удару той мусив сконати на місці, але цього не сталося. На якусь мить риси Кортового обличчя розслабилися… але він тут же рвонув уперед і схопив Роланда за ногу.

Хлопчик відскочив назад, втратив рівновагу, перечепившись через свою ж ногу, і розтягнувся на землі. Звідкись здалеку долинув зляканий крик — то кричав Джеймі.

Корт був готовий упасти на нього і скінчити бій. Роланд утратив перевагу, й обидва це знали. Вони глянули один на одного: вчитель стояв над учнем, ліва щока була залита кров'ю, незряче око — майже заплющене, відкритою залишалася тільки вузька біла щілина. Цього вечора мешканки борделів не дочекаються Корта.

Роланд відчув, що хтось розриває йому руку. То був Давид — птах всліпу клював усе, до чого міг дотягнутися. У нього були поламані обидва крила. Те, що він і досі живий, було дивовижним.

Хлопчик ухопив його, як камінь, не зважаючи на те що клюв роздирає йому плоть на зап'ястку, вириваючи з нього цілі смужки. Коли Корт, мов орел з розпрямленими крильми, налетів на нього, Роланд підкинув сокола вгору.

— Хей! Давид! Убий!

А потім Корт, заступивши собою сонце, впав на нього зверху.

VIII

При зіткненні птах розплющився між ними двома. Хлопець відчув, що вузлуватий великий палець прагне вп'ястися йому в око. Викрутивши його, він тієї ж самої миті підняв стегно тильним боком догори, щоби захиститися від коліна Корта, яким той цілив Роландові у пах. І ребром долоні тричі сильно вдарив вчителя по шиї. З таким самим успіхом можна було молотити по каменю.

Аж раптом Корт глухо застогнав. Його тіло здригнулося. Краєм ока хлопчик помітив, що одна рука тягнеться по палицю, що впала була на землю, і спромігся блискавичним рухом ноги відкинути її геть, за межі досяжності. Давид запустив один кіготь у праве вухо Корта, а іншим безжально розривав йому щоку. Тепла кров крапала на обличчя Роланда, пахнучи свіжорозрізаною міддю.

Корт один раз ударив птаха кулаком і зламав йому спину. Другий удар — і шия сокола з хрускотом вивернулася під неприродним кутом. Але кіготь продовжував чіплятися за вухо. Насправді вуха вже не було, лишилася тільки червона діра, що губилася в глибинах голови Корта. Від третього удару птах відлетів геть, і Кортове обличчя нарешті звільнилося.

Щойно перешкоду було усунуто, Роланд ребром долоні вдарив учителя у перенісся, вклавши в удар усю свою силу. Тонка кістка зламалася, в усі боки бризнула кров.

Кортова рука наосліп потягнулася до хлопцевих сідниць, намагаючись стягнути з нього штани, щоб той заплутався і впав. Роланд відкотився вбік, знайшов палицю Корта і підвівся на коліна.

Корт і собі, шкірячись, звівся на коліна. Неймовірно, але зараз вони перебували по різні боки межі, хоча й помінялися місцями, і Корт перебував з того боку, де Роланд починав поєдинок. Обличчя старого воїна було вкрите закипілою кров'ю. Єдине зряче око люто оберталося в очниці. Ніс був розтрощений і хилився набік під загрозливим кутом. Шкіра на шоках висіла клаптями.

Хлопчик тримав палицю, наче гравець у Великі Очки, що чекає на подачу.