Крізь час. Темна Вежа II - Кінг Стівен - Страница 59

— Хотів би я вам допомогти. Але для цього, гадаю, я мусив би бути справжнім, — відповів Едді.

Він трохи постояв біля Одетти, але вона схилила голову і безперестану терла скроні кінчиками пальців.

І Едді пішов допомогти Роландові.

8

— Сідай. — Едді забрав у стрільця бурдюки. — У тебе такий вигляд, наче ти ледь на ногах тримаєшся.

— Так і є. Мені знову зле.

Пильно подивившись на Роланда, Едді відзначив про себе його розпашілі щоки і чоло, потріскані губи й кивнув.

— Я сподівався, що тебе це обмине, але якщо вже так вийшло, приятелю, то нічого дивного. Ти прийняв неповний курс. У Балазара не вистачило «Кефлексу».

— Не розумію тебе.

— Якщо приймати пеніцилінові ліки недостатньо довго, то інфекцію не вб'єш. Ти просто заженеш її глибоко всередину. Мине кілька днів, і вона повернеться. Нам потрібно буде знову розжитися антибіотиком. Принаймні є двері, через які його можна дістати. А тим часом тобі треба просто розслабитися. — Але насправді Едді приречено міркував про те, що Одетта не має ніг, а шукати воду з кожним разом доводиться дедалі довше і довше. «Роланд обрав не найліпший час для того, щоби знову захворіти», — подумав він. І вирішив, що могло бути й гірше, але наскільки — не знав.

— Я маю для тебе щось цікаве про Одетту.

— Це так її звуть?

— Угу.

— Дуже гарне ім'я, — відзначив стрілець.

— Ага. Мені теж так здалося. А от те, що вона думає про це місце, не дуже гарно. Вона вважає, що її тут немає.

— Я знаю. Та й я їй не дуже подобаюсь, правда ж?

«Так, — подумав Едді, — але це не заважає їй думати, що ти потворисько з галюцинації». Але вголос цього не вимовив, тільки кивнув.

— І знову причина майже та сама, — сказав стрілець. — Вона не та жінка, яку я провіз крізь двері, розумієш. Це зовсім не вона.

Спочатку Едді зачудовано подивився на нього, а потім схвильовано кивнув. Той каламутний погляд у дзеркалі… вищир зубів… чувак казав правду. Господи Боже, авжеж, так! То була ніяка не Одетта.

І тут він згадав руки, що недбало порпалися в шаликах і так само недбало набивали сумку дешевою біжутерією — виникало таке враження, що вона хоче, аби її впіймали на гарячому.

Персні були на пальцях.

Ті самі персні.

«Але не обов'язково ж це були ті самі руки», — не тямлячи себе, подумав він, та ця думка затрималася лише на мить. Він уважно подивився на її руки. Руки були ті самі, делікатні, з довгими нігтями.

— Так, — правив далі стрілець. — То була не вона.

Поглядом своїх синіх очей він уважно вивчав Едді.

— Її руки…

— Слухай, — сказав стрілець, — і слухай уважно. Від цього можуть залежати наші життя. Моє — тому, що я знову хворий, а твоє — бо ти закохався в неї.

Едді промовчав.

— У її тілі живуть дві жінки. Коли я втрутився у її свідомість, вона була однією, а повернувся сюди вже з іншою.

Тепер Едді нічого не міг сказати.

— Було ще щось, щось дивне, але я або не зрозумів, або зрозумів, і воно вислизнуло від мене. На ту мить здавалося, що це важливо.

Роланд поглянув повз Едді. Його погляд помандрував до інвалідного візка, що самотньо стояв на березі там, де закінчувався його короткий слід з нізвідки, і повернувся до Едді.

— Я дуже погано розумію, що це таке або як таке може бути, але ти маєш постійно пильнувати. Збагнув?

— Так. — Едді здалося, що в його легенях дуже мало повітря. Він розумів (або принаймні до нього дійшло те, про що говорив стрілець, як зміст фільму — до глядача), але йому не вистачало духу все пояснити самому собі. Роланд наче вибив з нього дух.

— Добре. Бо жінка, у яку я ввійшов на тому боці дверей, так само смертельно небезпечна, як і ті омароподібні тварюки, що вилазять уночі.

Розділ 4

Детта по той бік дверей

1

«Ти мусиш постійно пильнувати», — сказав йому стрілець, і Едді погодився. Але стрілець зрозумів: Едді не знає, про що йдеться. Підсвідомість Едді, де коріниться (чи ні) інстинкт виживання, ніяк не відреагувала на новину.

І стрілець це помітив.

Едді пощастило, що так сталося.

2

Посеред ночі очі Детти Волкер розплющилися. Вони світилися сяйвом зірок і ясним розумом.

Вона пам'ятала все: як боролася з ними, як вони прив'язати її до візка, як знущалися з неї, називаючи чорномазою сучкою. Чорномазою сучкою.

Вона пам'ятала, як з морських хвиль вийшли потвори і як один із чоловіків — старший — вбив одну з них. Молодший розклав багаття і засмажив м'ясо монстра, а потім, шкірячись, простягнув їй шматок на палиці. Вона пригадала, як плюнула йому прямісінько в лице, і вишкір його білої морди тут же перетворився на люту гримасу. Він вдарив її по обличчю і сказав: «Ну, чорномаза сучко, начувайся. Ти ще проситимеш. От побачиш». А потім вони зі Справжнім Мерзотником розреготалися, і Справжній Мерзотник показав їй шматок яловичої вирізки, яку він насадив на рожен і повільно засмажив над вогнем багаття, розкладеного на цьому незнайомому березі, куди вони її привезли.

Від аромату смаженини, що повільно готувалася на вогнищі, текли слинки, але Детта вдала, ніби їй байдуже. Навіть коли молодший помахав шматком м'яса перед самим її носом, виспівуючи: «Кусай, чорномаза сучко, ну ж бо, давай, кусай», вона сиділа незворушно, наче скам'яніла.

Потім вона заснула, а тепер прокинулася і побачила, що мотузок, якими вони її зв'язали, немає. Вона більше не сиділа в своєму візку, а лежала на одній ковдрі, вкрита іншою, далеко від лінії припливу, за якою досі бродили омариська з тими своїми питаннями і прямо на льоту хапали чайок, що забарилися.

Детта подивилася ліворуч і нічого не побачила.

Праворуч від неї, закопавшись у ковдри, спали двоє чоловіків. Молодший лежав ближче, а Справжній Мерзотник зняв свої кобури і поклав їх поряд.

Револьвери були всередині.

«Оце вже дарма. Ти попав, мудак», — подумала Детта і перекотилася на правий бік. Пісок рипів і хряскав під вагою її тіла, але вітер, шум хвиль і питання потвор притлумили ці звуки. Виблискуючи в пітьмі очима, вона повільно поповзла по піску (зараз вона сама була подібна до одного з омаромонстрів).

Зупинилася біля кобур і витягла револьвер.

Він був дуже важкий, а гладенька рукоятка в її руці здавалася смертоносною сама по собі. Те, що зброя важка, її не стурбувало. Детта Волкер мала міцні руки, о, так.

Вона проповзла трохи далі.

Молодший лежав собі і давав хропака, а от Справжній Мерзотник трохи поворухнувся уві сні, і Детта завмерла з вишкіреними зубами й чекала доти, доки він знову не вгамувався.

Цей паскудник хитрющий, як лис. Обережніше, Детто. Будь напоготові.

Вона знайшла потерту клямку барабана й спробувала посунути її вперед. Не вдалося. Тоді Детта потягнула за неї. Барабан розкрився.

Заряджений! Курва, заряджений! Спочатку ухайдохаєш цього молодого недоноска. А коли той Справжній Мерзотник прокинеться, ти покажеш йому, як треба шкірити зуби — посміхайтеся, зараз вилетить пташка, — а потім начистиш йому пику.

Вона закрила барабан, почала зводити курок… і зупинилася.

Коли здійнявся порив вітру, Детта повністю звела курок.

І приставила Роландів револьвер до скроні Едді.

3

Напіврозплющеним оком за її приготуваннями спостерігав стрілець. Хвороба повернулася, але його лихоманило не настільки сильно, щоби він не міг вірити власним очам. Тож він чекав. Напіврозплющене око перетворилося на палець, що лежав на спусковому гачку його тіла, тіла, яке завжди слугувало йому револьвером, коли револьвера не було під рукою.

Вона натиснула на гачок.

Клац.

Авжеж, клац.

Коли стрілець та Едді повернулися після розмови, Одетта Голмс, похилившись набік, спала глибоким сном у своєму візку. Вони постаралися зробити найкращу постіль з усіх можливих на піску і дбайливо перенесли її з візка на розстелені ковдри. Едді був певен, що вона прокинеться, але Роланд краще знав, що до чого.