Крізь час. Темна Вежа II - Кінг Стівен - Страница 79

Почекавши двадцять хвилин, вона повзком рушила до берега, підтягуючись сильними руками, звиваючись гадюкою, не зводячи погляду з Едді. Вона б ще почекала годину чи хоча б півгодини — варто було б дати малому сцикунові заснути глибше. Та чекання було розкішшю, якої Детта просто не могла собі дозволити. Будь-якої миті міг повернутися Справжній Мерзотник.

Підповзаючи ближче до місця, де лежав Едді (він і досі хропів, як бензопила, що от-от заглухне), вона підібрала уламок скелі, досить гладенький з одного боку й достатньо зазубрений — з другого.

Відчуваючи долонею гладенький бік каменя, Детта по-зміїному поповзла до Едді. Очі несамовито світилися жагою вбивства.

4

Деттин план був брутально простим: завдавати Едді нищівних ударів зазубреним боком каменя, доки він не буде мертвий, як той камінь. Потім забрати револьвер і чекати на повернення Роланда.

Коли він сяде на землю, вона запропонує йому вибір: забрати її назад у той світ, звідки він її витяг, чи відмовитися й померти. «Тобі все одно зі мною хана, дорогенький, — скаже вона, — а твій любчик мертвий, і все, про що ти тут теревені правив, накрилося мідним тазом».

А якщо револьвер, якого Справжній Мерзотник дав Едді, не вистрелить (таке могло бути, їй ще ніколи не стрічався чоловік, до якого вона б почувала стільки ненависті й страху, як до Роланда, і в його підступності вона теж не сумнівалася), Детта приб'є його так само, як Едді. Урехає каменем чи голими руками придушить. Стрілець був хворий, і двох пальців на руці йому бракувало. Вона з ним упорається.

Але, коли Детта вже наблизилася до Едді, її навідала тривожна думка. То було ще одне питання, і здавалося, що його ставить чийсь чужий голос.

«А раптом він дізнається? Дізнається, що ти зробила, тієї ж миті, коли ти вб'єш Едді?»

«Ні фіга він не дізнається. Не до того йому буде, він же там зайнятий пошуком своїх ліків. І перепихаловом, наскільки мені відомо».

Чужий голос не відповів, однак зерно сумніву зумів зронити. Детта чула, про що вони говорили, думаючи, буцімто вона спить. Справжньому Мерзотникові щось було треба. Що саме — Детта не знала. Йшлося про якусь вежу, от і все, що вона зрозуміла. Може, Справжній Мерзотник думав, що в цій вежі повно золота, діамантів чи якихось інших скарбів. Сказав, що вона, Едді та ще якийсь один потрібні йому, аби до неї дістатися. Детта здогадалася, що, мабуть, так і є. Інакше навіщо б тут бути цим дверям?

Якщо це все чари і вона вб'є Едді, то Роланд може дізнатися. Якщо вона обірве йому шлях до вежі, то, може, знищить єдине, заради чого живе той біломазий мудак. А знаючи, що в нього більше нема мети всього життя, мудак буде здатний на все, бо йому буде на все насрати.

Від думки про те, що може статися, коли Справжній Мерзотник повернеться в такому стані, Детта здригнулася.

Але якщо не вбивати Едді, то що їй тоді робити? Вона могла б забрати револьвер, поки Едді спить, але повернеться Справжній Мерзотник, і як вона впорається з ними обома?

Детта просто не знала.

Їй на очі трапився візок. Детта вже почала було відводити погляд, але швидко передумала. У шкіряній спинці коляски була глибока кишеня. З неї визирав кінець мотузки, якою мудаки прив'язували її до візка.

Глянувши на неї, вона зрозуміла, як треба все зробити.

Детта змінила напрямок і поповзла до непорушного тіла стрільця. Вона хотіла дістати все необхідне з рюкзака, який він величав «кошелем», потім якомога швидше дістати мотузку… але від побаченого в дверному проході на мить закам'яніла.

Як і Едді, Детта вважала, що все це схоже на кіно… от тільки нагадувало воно якусь кримінальну телепередачу. Дія відбувалася в аптеці. Перед Деттиними очима стояв аптекар, наляканий до смерті. І Детта дуже добре його розуміла. Просто йому в обличчя дивилося дуло револьвера. Аптекар щось белькотів, але його голос здавався далеким і спотвореним, наче долинав крізь відбивач звуку. Детта не могла сказати, що то було. Хто тримає револьвера, їй також не було видно, та й особливої потреби в цьому не було, правда? Вона й так знала, хто грабіжник.

Справжній Мерзотник, ось хто.

«Він там може бути сам на себе не схожий, там він може навіть на куций мішок лайна скидатися, може навіть бути чорним братом, але всередині точно він. А швидко він роздобув другу пушку. Закладуся на що завгодно, він їх скрізь миттю знаходить. Давай ворушися, Детто Волкер».

Вона відкрила Роландів кошель, і звідти долинув слабкий ностальгічний аромат тютюну, що колись там зберігався, але вже давно закінчився. Певним чином цей кошіль нагадував дамську сумочку, на перший погляд напхану чортзна-чим… але, придивившись ближче, можна було зрозуміти, що це похідний набір чоловіка, готового практично до будь-якої несподіванки.

Детта чомусь подумала, що Справжній Мерзотник уже давно перебуває на шляху до тієї своєї Вежі. Якщо так, то лишалося тільки чудуватися, скільки в цьому кошелі ще мотлоху, до того ж старезного.

«Ворушися, Детто Волкер».

Детта дістала потрібне і беззвучно, по-зміїному поповзла назад до візка. Добувшись до коляски, вона сперлася на одну руку й витягла мотузку з кишені, наче рибалка, що змотує волосінь. Щомиті вона кидала погляд на Едді, аби впевнитися, що він спить.

Він так не поворухнувся, поки Детта не накинула йому на шию петлю та не затягнула її туго.

5

Щось потягло його назад, і спершу Едді подумав, що він досі спить та бачить нічне жахіття про те, як його ховають живцем чи душать.

А потім відчув біль від петлі, що врізалася йому в горло, й тепло слини, яка потекла підборіддям, коли йому забракло повітря. То був не сон. Він учепився пальцями за мотузку і спробував зіп'ястися на ноги.

Але Детта своїми сильними руками смикнула його ще дужче. З глухим звуком Едді впав на спину. Обличчя почало наливатися багрянцем.

— Ану припини мені! — засичала Детта десь позаду нього. — Якщо ти вгаснеш, я тебе не вбиватиму. А не заспокоїшся — придушу!

Едді опустив руки й спробував лежати непорушно. Петля з ковзким вузлом, яку Одетта накинула йому на шию, трохи ослабла, даючи змогу втягувати тоненький пекучий струмок повітря. Сказати можна було тільки одне: так краще, ніж узагалі не дихати.

Коли панічне биття серця трохи втишилося, Едді спробував роззирнутися навколо себе. Петля миттєво затяглася тугіше.

— Не раджу. Просто сиди і втикай у вид на океан, біломазий. Це все, що ти зможеш собі дозволити.

Едді знову подивився на океан, і вузол петлі ослабився рівно настільки, аби він знову зміг потроху втягувати в себе ті жалюгідні пекучі ковтки повітря. Ліва рука нишком потяглася до пояса штанів (але Детта помітила цей рух і, хоча йому було не видно, глумливо вишкірилася). Там нічого не було. Вона забрала револьвер.

«Вона підповзла до тебе, поки ти спав, Едді. — Авжеж, то був голос стрільця. — Тепер уже нема сенсу казати, що я тебе попереджав, але… Я тебе попереджав. Ось що робить кохання — накидає тобі петлю на шию, а за спиною опиняється божевільна з двома револьверами».

«Але якби вона справді хотіла мене вбити, то вже давно б це зробила. Поки я спав».

«А як ти думаєш, Едді, що вона збирається зробити зараз? Вручити тобі путівку штибу «все включено» на двох до Діснейворлда?»

— Послухай, — сказав Едді. — Одетто…

Щойно це ім'я злетіло з його вуст, петля знову туго затяглася.

— Ану не смій мене так називати! Ще раз так мене назвеш, і все, тобі кранти, більше нікого взагалі ніяк називати не будеш. Мене звати Детта Волкер, і якщо ти хочеш й далі втягувати в себе повітря, ти, гівно вибілене, краще затям це собі!

Едді хрипів, задихався й розчепіреними пальцями хапався за петлю. Перед очима, наче квіти зла, почало великими чорними плямами розпускатися ніщо.

Нарешті удавка навколо шиї Едді знову трохи ослабла.

— Допхав, біломазий?

— Так, — спробував відповісти він, та вдалося лише прохрипіти.