Серце Всесвіту - Бердник Олесь Павлович - Страница 30

30

БОРОТЬБА

ДРЕВНЯ ЛЕГЕНДА

Соковиті листки беззвучно колихалися під подихом бурхливого вітру. Зловісне завивання повітряних потоків заглушувало все. В тумані хвилювалася темна гладь океану, з протилежного боку клубилися іскрами і димом гостроверхі вершини вулканів Тьо.

Старий вождь Ро-а похмурий і строгий. Мова його тече плавно, спокійно. Жителі острова Ма-ото з повагою і сумом слухають його.

Два камені дья[29] жевріють зеленими вогнями, кидають навколо іскри. Відблиски грають на зморшкуватому обличчі Ро-а. Він схожий на старовинного бога — очі спрямовані в далеч, чоло спокійне, щоки ніби висічені з чорного стовбура. Прибережний пісок покритий фіолетовими мохами. Вони оточують майдан розмов, де зібралися Тайя острова, пружним килимом. Ро-а і його товариші відпочивають після тяжкої праці в уще\инах між Тьо, де вони вирощують плоди благословенного Чса.[30]

Ро-а заплющує очі, вбирає старечим тілом пахощі океану, уважно прислухається до гуркоту далекої грози. Потім оглядає слухачів своїх турботливим поглядом і тихо каже, ніби звертається до себе:

— Що твориться з Та-іною? Де її слава? Де її молодість? Холод насувається на її тіло. Са все товстішими пластами вкриває плодючі рівнини Арс. Ще небагато… ще кілька спіралей… і Тайя не будуть народжувати дітей… і морок вкриє світ… Хто виведе Та-іну зі сну? Де її рятівник?..

Мовчать жителі Ма-ото, ие зводять очей з іскор священного каменя Дья, ніби в них бажають знайти розгадку. А Ро-а не чекає відповіді. Він загорнувся тісніше в теплу, ветху л-ла і, похитуючись, веде далі:

— Чує серце моє — страшні часи надходять. Не лише для нас, жителів Арс… для всієї Та-іни — матері нашої. Погляд мій сягає в минулі спіралі, слух ловить слова древньої легенди… Легенди про кінець світу… Чи не про наші часи складена вона мудрими предками?

Очі маотян заблищали. Всі приготувалися слухати, бо слова, які виходили з вуст старого Ро-а, завжди були сповнені мудрості.

— Велика Богиня Та-іна, — почав тихо розповідати вождь, — та молодий Бог світла Іг-ра міцно кохали одне одного. Вони були щасливими і збиралися з’єднатися у великому таїнстві любові. Бог долі Ні-іса освятив їх союз і пророкував, який буде плід у прекрасних богів…

— Що ж він сказав їм? — не стримався наймолодший Тайя. Старі маотяни осудливо поглянули на нього, хитаючи головами. Але Ро-а, навіть не звернувши уваги на вигук юного слухача, спокійно і рівно вів далі:

— Ні-іса сказав їм, що від них народиться прекрасний і щасливий світ, де не буде бідних, знедолених і слабих. І справдились би його слова… Та перешкодив тому головний Бог — батько Та-іни Гіб-ра. Він таємно любив свою дочку. Дізнавшись про кохання Та-іни та Іг-ри, він страшно розгнівався і вирішив покарати молодого бога.

Закувавши Іг-ру тяжким ланцюгом, він прикріпив його до неба, бо вбити безсмертного бога неможливо. А Та-іну Гіб-ра примусив стати його дружиною. І тоді від розтерзаної, змученої богині в боротьбі і стражданні народився темний світ, сповнений злочину і насильства…

Гіб-ра торжествував. А Іг-ра, дивлячись на муки світу з небес, страждав і проливав сльози, жаліючи Тайя, і його сльози дощем випадали на Та-іну, приносячи полегкість його коханій. А вона стогнала, здригалась в неймовірних муках, переживаючи біду дітей своїх…

Ро-а на мить замовк, показав рукою в бік далеких Тьо.

— Чуєте гуркіт? Прислухайтесь до колихання Та-іни. Ще й досі вона не заспокоїлась. Бо тіло її посіли хижі діти Гіб-ри — жорстокі володарі Вищих Сфер… Бо нижчі Тайя зовсім забули про древнє пророцтво бога долі Ні-іси…

А він, змилувавшись над нещасним Іг-ра, сказав йому, що вічно не буде панувати жорстокий бог Гіб-ра. Минуть великі спіралі… І нові сили з являться в тілі осяйного бога. Зірка-матір дасть йому вогняну кров, напоїть мужністю. І ніякі ланцюги не втримають Іг-ру.

І буде боротьба. Гіб-ра спробує втримати свою владу. Всі чорні сили викличе він з мороку. Небо, ясне чоло Та-іни покриється пітьмою… Променисте око Матері-зірки сховається навіки за чорним димом Тьо… і гори задрижать…

Зненацька погляди Тайя піднялися в небо. Між слухачами поплив сполоханий шум. Почулися крики:

— Ро-а! Дивись!

Старий вождь поглянув у бік океану, куди показували маотяни. Звідти падав донизу дивовижний літаючий диск. Він безшумно прорізав густі пласти важких туманів і зупинився недалеко від майдану розмов…

«ПОРА ЗВІЛЬНЯТИ ІГ-РУ»

З диска з’явилися двоє Тайя. Маотяни занепокоєно загомоніли.

— Ро-а, — озвалися деякі. — Поглянь — вони в одежі Вищих Тайя. Той, який старший — має вбрання Тайя-Бога…

— Бачу, — похмуро відповів вождь. — Облиште розмови і ждіть.

Постаті прибулих попливли над узбережжям, наблизились до зборища маотян. Це були Рі-о і Нур.

Вчений оглянув юрбу допитливим поглядом, зупинив його на величному обличчі Ро-а.

— Мені потрібен вождь острова Ма-ото, — звільна промовив він.

Ро-а виплив наперед.

— Що потрібно тобі, чужинче? — строго запитав він. — Ти у вбранні Вищих Сфер. Може, ти заблукав? Може, ти гадаєш, що на материку Арс є Будинки Контролю?

Рі-о не образився за гостре слово. Він терпляче вислухав вождя і знову запитав:

— Мені потрібен вождь…

— Я вождь Ма-ото, Говори…

— Як твоє ім’я? — поштиво торкнувся рукою чола Рі-о.

— Ро-а.

Учений мить помовчав, ніби обдумував, що сказати. Нур дивився на Вчителя, дивувався. Невже він хоче зробити щось значне з ними напівдикунами? Але Рі-о не помічав ні подиву учня, ні ворожих поглядів маотян. Він урочисто проказав:

— Пора звільняти Іг-ру, вождь Ро-а!

Маотяни зачудовано сколихнулися. Острах відбився в їх очах, позначився на обличчях. І лише Ро-а, побожно приклавши руки до щік, прошепотів:

— Нарешті…

Очі древнього Тайя засяяли молодим вогнем. Все його зморщене тіло ніби налилося новими соками.

Він піднявся над тья, наблизився до Рі-о, обняв його.

— Ти вчасно з’явився, невідомий Тайя. Я зневірився в безконечному чеканні. Хто послав тебе?

— Я знайшов древні записи. І зрозумів їх. Я довго ждав. Я не знав, що криється за стінами Вищої Сфери. Нині я був там, пройшов посвяту…

— І що ж, чужинче?

— Ти бачиш сам. Наступила пора. Чи уціліло Сховище Іг-ри?

— Так. Я поведу тебе сьогодні туди. А тепер — запрошую в моє бідне житло.

Ро-а заспокоїв стривожених маотян красномовним жестом. На німі запитання він сказав коротко:

— Слова Ні-іси здійснюються, діти мої…

Після цього він поплив понад берегом, залишивши майдан розмов. Рі-о і Нур попрямували за ним.

Житло вождя стояло на кручі, над берегом океану. Воно було складено з важких брил рожевого каменю, мало кілька отворів, закладених прозорими плівками мінералу. Товсті стовбури дерев оточували густою стіною невибагливий притулок. Темна хвиля вдаряла в круту скелю, вологі бризки долітали до стін.

— Чудове місце, — сказав Рі-о, зупиняючись над кручею.

— Тепер, коли світить Зірка-матір, — заперечив Ро-а. — А як наступить темрява — порятунок лише в непорушності. Важко навіть вийти з житла…

— Скоро не буде так…

— Не поспішай говорити так, — озвався старий вождь. — Ніхто не знає майбутнього.

— Але його треба робити…

— Хай допоможе тобі Ні-іса…

Ро-а проник в широкий отвір, гості впливли за ним. Вони опинилися в просторому мешканні — досить чистому і світлому. Посередині стояло кілька грубих ца. Під стіною кидалася у вічі велика скульптура. Вона зображала могутнього Тайя, прикутого ланцюгами до напівсфери.

Рі-о зупинився перед скульптурою, довго дивився на неї. Повернувшись до вождя, запитав:

вернуться

29

Дья — мінерали на Та-іні, здатні до саморозігрівання.

вернуться

30

Чса — їстівні рослини.