Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Погоня за вівцею - Мураками Харуки - Страница 54
— А пополудні жінка пішла.
— І це ти бачив?
— Не тільки бачили, а самі її спровадили.
— Спровадили?
— Ага. Заглянули в кухню і сказали: «Вам краще піти звідси».
— Чому?
Чоловік-Вівця насупився і замовк. Напевне, вважав таке запитання до себе недоречним. Однак, поки я думав, як спитати його по-іншому, в його очах поволі зажевріло зовсім інше світло.
— Жінка повернулася в готель «Дельфін», — сказав він.
— Це вона так сказала?
— Нічого вона не казала. Просто повернулась у готель «Дельфін» та й усе.
— Звідки ти це знаєш?
Чоловік-Вівця нічого не відповів. Поклав руки на коліна і мовчки втупився у склянку на столі.
— Отже, вона повернулася в готель «Дельфін»? — перепитав я.
— Ага. Готель «Дельфін» — непоганий готель. Вівцями пахне, — сказав Чоловік-Вівця.
Ми знову замовкли. Уважно придивившись, я побачив, що овеча шкура на гостеві страшно брудна, а вовна збилася в ковтуни.
— І вона нічого не просила переказати, коли відходила?
— Ні-і… — і Чоловік-Вівця похитав головою. — Жінка нічого не казала, а ми не питали.
— Ти сказав їй: «Тобі, жіночко, краще піти!» — і вона мовчки послухалася, чи не так?
— Саме так. Вона сама хотіла піти, а тому ми їй сказали, щоб ішла.
— Але ж вона прибула сюди з власної волі!
— Брехня! — заперечив гість. — Жінка хотіла піти звідси, але хтось їй морочив голову, і вона вагалася. А тому ми самі її спровадили! Не сумніваюсь, це ти її морочив!
Чоловік-Вівця встав з дивана і гупнув долонею правої руки об стіл. Склянки з віскі відскочили вбік сантиметрів на п’ять.
Якусь мить гість завмер у такій позі; потім полум’я в його очах згасло — і він знесилено опустився на диван.
— Це ти її заморочив, — повторив він, цього разу вже тихо. — Як тобі не соромно! Ти нічого не розумієш. Думаєш тільки про себе.
— По-твоєму, вона не повинна була сюди приходити?
— Саме так! Не повинна була сюди приходити. А ти думав тільки про себе.
Розлігшись на дивані, я потягував віскі.
— Ну, гаразд. Хоч би там що, а все вже скінчилося, — сказав Чоловік-Вівця.
— Скінчилося?
— Ту жінку ти вже ніколи не побачиш.
— І це тому, що я думав тільки про себе?
— Так! Ти думав тільки про себе. Ось за це й розплачуєшся.
Чоловік-Вівця встав, підійшов до підвіконня і, легко, однією рукою, піднявши важенну раму, вдихнув свіжого повітря. Що й казати, силач.
— У такий погідний день вікна треба відчиняти, — сказав Чоловік-Вівця. Потім обійшов половину кімнати, зупинився перед стелажами і, сплівши руки на грудях, взявся розглядати спинки книжок. Ззаду з-під його шкури витикався маленький хвостик. Здавалося, ніби це справжнісінька вівця встала на задні ноги.
— Я шукаю свого друга, — сказав я.
— Он що, — відповів він байдуже, все ще повернувшись до мене спиною.
— Якийсь час він тут жив. Ще тиждень тому.
— Не знаємо!
Чоловік-Вівця зупинився перед каміном і швидко перетасував колоду карт.
— А ще я розшукую вівцю із зіркою на спині, — сказав я.
— Ніколи не бачили! — відповів Чоловік-Вівця.
І все ж таки було ясно, що він щось знає про Пацюка і про вівцю. Занадто вдаваною була його байдужість. Занадто швидкою відповідь і неприродною інтонація.
Я змінив тактику: позіхнув, удаючи, ніби зовсім утратив до нього цікавість, і почав перегортати книжку, що лежала на столі. Чоловік-Вівця, здавалось, трохи занервував і знову сів на диван. Якийсь час він сидів мовчки, дивлячись, як я читаю книжку.
— А що, книжки читати — цікаво? — запитав він.
— Ага, — коротко відповів я.
Чоловік-Вівця знову вичікував. А я і далі читав книжку, не звертаючи на нього уваги.
— Вибачте, що ми оце недавно так грубо з тобою розмовляли… — тихо сказав він. — Таке буває іноді, коли вівця й людина в мені буцають одне одного… Та ми зовсім не хотіли тебе образити. Крім того, ти нам дорікнув, а тому…
— Та нічого, — заспокоїв я.
— А того, що ти вже ніколи не побачиш ту жінку, нам справді жаль. Та в цьому ми не винні.
— Ага…
З кишені рюкзака я добув три пачки «Ларку» і передав Чоловіку-Вівці. Схоже, що це його трохи здивувало.
— Дякую! Таких ми ще не курили. А тобі що, не треба?
— Я кинув курити, — відповів я.
— О, це правильно! — і він переконливо кивнув головою. — Від сигарет тільки шкода здоров’ю.
Чоловік-Вівця обережно запхав коробки сигарет у нарукавну кишеню. Вона роздулася, набравши квадратної форми.
— Мені будь-що треба зустрітися зі своїм другом. Заради цього я й пришов з такої далечі…
Чоловік-Вівця кивнув.
— Те ж саме стосується вівці.
Чоловік-Вівця кивнув.
— Але ти, здається, нічого про це не знаєш, правда?
Чоловік-Вівця сумовито похитав головою. Саморобні вуха загойдалися. Однак цього разу заперечення було набагато слабшим, ніж раніше.
— Місцевість тут прекрасна! — змінив тему розмови Чоловік-Вівця. — Чудові краєвиди, чисте повітря. Гадаю, тобі також подобається.
— Прекрасна! — погодився я.
— А взимку — чиста благодать. Навколо видно тільки сніг, все замерзає. Звірі впадають у сплячку, людей — ні душі.
— Ти тут давно?
— Ага.
Я вирішив ні про що більше не розпитувати. Чоловік-Вівця поводився, як дика тварина. Трохи наблизишся — дає драла, почнеш відходити — підкрадається ближче. Якщо вже я збираюсь затриматися тут надовго, то нема чого спішити. Не треба шкодувати часу, а поволі все вивідати.
Чоловік-Вівця лівою рукою стягував — по черзі, починаючи з великого пальця, — чорну рукавичку на правій. Після кількох таких посмикувань рукавичка сповзла — і показалася загрубіла смаглява кисть. Невелика, але м’язиста, із шрамом від давнього опіку, що тягнувся від великого пальця до середини тильної сторони долоні.
Чоловік-Вівця уважно роздивлявся спочатку тильну сторону долоні, а потім — саму долоню. І робив це він точнісінько так, як колись Пацюк. Та Чоловік-Вівця не міг бути Пацюком. Бо навіть зростом вони відрізнялися — сантиметрів на двадцять.
— Ти залишишся тут надовго? — спитав Чоловік-Вівця.
— Та ні. Поїду, як тільки знайдеться друг або вівця. Я ж заради цього сюди прибув.
— Взимку тут добре, — повторив Чоловік-Вівця. — Сніг усюди білий-білісінький — аж блищить. І все-все замерзає.
Чоловік-Вівця захихикав, і його великі ніздрі ще більше роздулися. З рота виглянули брудні зуби. На місці двох передніх видніла діра. Ритм його думок чомусь був нерівний, а тому здавалося, ніби повітря в кімнаті то розширюється, то стискається.
— Ну, я скоро піду, — раптом сказав Чоловік-Вівця. — Дякую за сигарети.
Я мовчки кивнув.
— От було б добре, якби швидко знайшовся твій друг або вівця, чи не так?
— Ага, — відповів я. — Якщо раптом щось дізнаєшся, дай знати. Добре?
Чоловік-Вівця якийсь час мулявся так, наче йому незатишно в цьому світі.
— Гаразд. Дамо знати, — пообіцяв він.
Я ледве стримався, щоб не розсміятися. З усього було видно, що Чоловік-Вівця — нікудишній брехун.
Чоловік-Вівця натягнув рукавиці і підвівся.
— Ми ще прийдемо. Може, через кілька днів, а таки прийдемо, — сказав він, і його очі потьмяніли. — Сподіваюсь, клопоту тобі не завдамо?
— Звичайно, ні, — поспішив я захитати головою. — Обов’язково хотів би з тобою зустрітися.
— Ну, тоді прийдемо, — сказав він і хряснув за собою дверима. Овечий хвостик мало не прищемило, та, на щастя, якось обійшлося.
Крізь щілини у віконницях я бачив, як Чоловік-Вівця зупинився перед будинком і знову витріщився на облізлу білу поштову скриньку. Як усім тілом крутонувся, щоб припасувати до себе овечу шкуру, і мерщій подався через пасовище до лісу на сході. Як гойдалися, немов трамплін після стрибка у воду, його горизонтально відстовбурчені вуха. Чоловік-Вівця, поступово віддаляючись, перетворився у білясту цятку, а потім нарешті розтанув між стовбурами беріз.
Чоловік-Вівця зник, а я ще довго дивився на пасовище і березову діброву. Що довше я дивився, то щораз більше сумнівався в тому, чи Чоловік-Вівця щойно сидів у цій кімнаті.
- Предыдущая
- 54/64
- Следующая