1q84. книга ІІІ - Мураками Харуки - Страница 99

— І в такому вигляді вони гарні, — сказав він. — Ліва — це ліва, а права — це права. Нічого в них не треба змінювати.

Аомаме приклала вухо до грудей Тенґо.

— Я довго була самотньою. І багато чого мене глибоко ранило. От було б добре, якби я могла зустрітися з тобою раніше. Тоді не довелося б так довго блукати манівцями.

Тенґо хитнув головою.

— А от я так не думаю. Саме зараз той час, коли ми мали зустрітися.

Аомаме заплакала. Довго стримувані сльози покотилися з її очей. Їхні великі краплі падали на простирадло, немов дощ. Не відпускаючи Тенґо, вона дрібно тремтіла й не переставала плакати. А він, обійнявши її обома руками, міцно пригортав до себе. «Тепер, напевне, він робитиме так постійно», — раділа вона.

— Треба було стільки часу, щоб ми зрозуміли, якими самотніми ми були, — сказав Тенґо.

— Рухайся, — сказала вона йому на вухо. — Поволі й довго.

Тенґо послухався її. Рухався дуже поволі. А тим часом Аомаме, спокійно дихаючи й прислухаючись до власного серцебиття, трималася його могутнього тіла, як людина, що тоне. Переставши плакати й думати, віддалившись від минулого й майбутнього, пристосувалася усім своїм єством до його руху.

Над ранок вони обоє, в готельних купальних халатах, стояли перед великим вікном і тримали в руках склянки з червоним вином, яке замовили в готельної служби. Аомаме пригублювала склянку тільки для годиться. Їм усе ще не хотілося спати. З вікна свого номера на сімнадцятому поверсі вони могли досхочу спостерігати Місяць. Хмари кудись розвіялися, і ніщо не загороджувало їхнього поля зору. Хоча вдосвіта Місяць перемістився досить далеко, він усе ще висів над міським обрієм. Стаючи щораз попелястішим, він от-от мав закінчити свої обов'язки й пірнути під горизонт.

У жінки за конторкою готельного адміністратора Аомаме попросила вибрати, незалежно від плати, номер на одному з верхніх поверхів, звідки виднів би Місяць. «Найголовніша умова — щоб було видно Місяць», — підкреслила вона. Жінка за конторкою поставилася люб'язно до молодої парочки, що раптом навідалася в готель. Тим паче що того вечора в ньому випадково виявилося багато вільних номерів. Крім того, вона з першого погляду відчула до них прихильність. Послала коридорного перевірити, чи в одному номері-люкс для молоді добре видно Місяць, а тоді передала Аомаме ключ. І взяла плату за номер з особливою знижкою.

— Хіба сьогодні Місяць уповні? — зацікавлено спитала вона Аомаме. Досі вона чула від пожильців численні вимоги, побажання й прохання. Але ні разу не зустрічала таких, що серйозно просили номер, з якого добре видно Місяць.

— Ні, — відповіла Аомаме. — Така фаза Місяця вже минула. Тепер Місяць повний на дві третини свого розміру. Та це не має значення. Головне — щоб його тільки було видно.

— Ви любите дивитися на Місяць?

— Понад усе, — всміхаючись, відповіла Аомаме.

Хоча вже світало, Місяців не ставало більше. На небі залишався тільки один, звичний, Місяць. Єдиний супутник, що споконвіку крутиться з незмінною швидкістю навколо Землі. Поглядаючи на Місяць, Аомаме приклала руку до низу живота й ще раз переконалася, що там міститься маленьке створіння. Відчувала, що живіт трохи побільшав.

«Який це світ, я ще не знаю, — міркувала вона. — Та незалежно від того, який він, я в ньому, напевне, залишуся. Ми в ньому залишимося. Мабуть, у ньому нас підстерігають його загрози й небезпеки. Напевне, цей світ переповнений своїми загадками й суперечностями. І багатьма темними дорогами, якими доведеться пройти. Та це не має значення. Байдуже. Я з охотою його прийму. І нікуди звідси не піду. Хоч би що сталося, ми залишимося в цьому світі з одним Місяцем. Утрьох — Тенґо, я й маленьке створіння.

„Впустіть тигра у свій бензобак“, — казав тигр фірми „Ecco“. Він звернений до нас лівим боком свого силуету. Але це не важливо. Бо його усміх природний і теплий. Повіримо йому. Це найголовніше», — і вона всміхнулася так само. Природно й приязно.

Аомаме простягнула руку. Її взяв Тенґо. Вони стояли разом, з'єднавшись в одне ціле, й мовчки поглядали на Місяць, що плив над будинками. Освітлений новим вранішнім сонцем, він швидко втрачав свою нічну яскравість, аж поки не перетворився на кружечок, вирізаний з попелястого паперу, що повис у небі.