Повернення Короля - Толкин Джон Рональд Руэл - Страница 58

58

- Ось тепер ясно, чого ми чекали, - сказав Фродо Гандальфу. - Тепер наша історія гарно скінчиться. І дні будуть нам милі, і ночі солодкі та безпечні!

Король вийшов назустріч гостям, коли вони спішилися. Елронд передав Арагорну жезл і з'єднав руку своєї дочки з рукою короля. І вони усі разом вирушили наверх, до Білої Вежі Мінас-Тіріту, під небом, що сяяло одвічними зірками. Арагорн-Елессар одружився з Арвен Андоміель, і зіграли весілля в столиці в день літнього сонцестояння.

І на тому прийшов кінець довгим рокам чекання і смутку. [232]

Розділ 6. ПРОЩАННЯ І РОЗЛУКИ

Коли минули святкові дні і друзі стали подумувати про повернення додому, Фродо навідався до короля. Той відпочивав біля водограю під рясним квітом Білого Дерева, слухаючи спів Арвен, своєї королеви. Помітивши гобіта, він піднявся і сказав:

- Здогадуюся, чого ти прийшов, Фродо! Ви хочете додому. Вірно, любий друже, усяке дерево краще росте в рідному ґрунті. Але май на увазі: усі землі королівства будуть завжди відкриті перед тобою. Хоч досі твій народ займав небагато місця у легендах Великих народів, відтепер він удостоївся слави, якою не кожна держава може похвалитися.

- Так, ми хотіли б повернутися до Гобітанії, - підтвердив Фродо. - Але спершу ще потрібно завітати до Рівенделлу. Якщо мені зараз чогось не вистачає, то це тільки старого Більбо. Дуже шкодую, що його не було в почті Елронда!

- Чому ж ти дивуєшся, Хранителю Персня? - сказала Арвен. - Адже ти сам випробував силу знищеного скарбу. Усе, що трималося його владою, розпалося. Твій дядечко володів Перснем довше за тебе. Він дожив до поважного віку, за міркою вашого племені. А тепер він сам виїхати вже не зможе... хіба востаннє.

- Тоді дозволь мені, володарю, відправитися швидше! - попросив Фродо.

- За тиждень поїдемо всі разом. Нам по дорозі до самого Рохану. Через три дні Еомер повернеться за тілом Теодена, і ми супроводжуватимемо їх додому, щоб ушанувати пам'ять славетного ярла. Але я вже зараз хочу підтвердити слово Фарамира: тобі надана повна воля і допомога в межах Гондору. Якби я мав нагороду, гідну твоїх заслуг, я віддав би її не шкодуючи. Але ти й так можеш узяти що побажаєш, тебе спорядять у дорогу, як князя, і проводять гідно.

- Прийми дарунок і від мене, - додала Арвен. - Я дочка Елронда, але він вирушить до Сріблястої Гавані без мене: я вибрала, як колись Лючіень, долю і солодку, і гірку. І я поступаюся тобі, Хранителю Персня, своїм місцем. [233]

Коли настане твоя година, можеш, якщо побажаєш, відпливти з ельфами за Море. Якщо ж тобі дошкулятимуть старі рани і спогади про скинутий тягар, відправляйся на захід, за Море, там вгамуються біль і туга. І носи ось це на пам'ять про Елессара Ельфійського і Вечірню Зірку, з якими звело тебе життя. Це охоронятиме тебе від важких дум про страх і пітьму.

З цими словами вона зняла зі своїх грудей білий переливчастий камінь на срібному ланцюжку і наділа на шию Фродо.

Як і казав Арагорн, за три дні прибув Еомер з найслав-нішими воїнами Рохану. їх зустріли з належною пошаною, а коли всі зібралися за столами у Великому бенкетному залі Цитаделі, Еомер вперше побачив і Володарку Галадріель, і королеву Арвен. Після бенкету він відшукав гнома Гімлі і запитав:

- Гімлі, сину Глоїна, твоя сокира при тобі?

- Ні, але якщо потрібно, можу принести.

- То принеси, вона тобі зараз знадобиться. Бо я оголошую, що зовсім не пані Галадріель - найчарівніша в цьому світі!

- Усе ясно. Біжу за сокирою!

- Зачекай, дай мені виправдатися, - сказав Еомер. - Якби я побачив її одну, погодився б з тобою. Але сьогодні я віддав першість королеві Арвен, Вечірній Зірці, і готовий битися з усяким, хто буде заперечувати. Ну, чи братися мені за меч?

Гімлі низько вклонився.

- Ти виправданий цілком, ярле. Ти вибрав Вечір, я - Ранок, але серце підказує мені, що Ранок незабаром мине...

Настав день від'їзду. Усе було готове. Правителі Гон-дору й Рохану на золотих ношах пронесли тіло Теодена вулицею Мовчання, Рат-Дінен, мовчазним містом й уклали на похоронну колісницю. Підняли прапор; колісницю оточили роханські вершники. Меррі, як зброєносець Теодена, сидів на колісниці, тримаючи його меч і щит.

Іншим Хранителям підібрали коней на зріст; Фродо і Сем їхали з Арагорном, Гандальф - на Тінеборі, Пін приєднався до гондорської гвардії, а Леголас і Гімлі, як і колись, удвох умістилися на Ароді. [234]

Проводжали Теодена і Арвен, і, Келеборн із Галадріел-лю й кількома ельфами, і Елронд із синами, правителі Дол-Амроту та Ітіліену, і багато воїнів і лицарів. Жоден з ярлів Рохану не мав такого почту, як Теоден, син Тенгіла, на своєму останньому шляху.

Урочисто і неспішно пройшли вони по Аноріену, затрималися поблизу Сірого Лісу біля підніжжя Амон-Діна; горами розлігся гуркіт барабанів, але не було видно ані душі. Арагорн велів сурмачам грати, герольди виступили вперед і гучно проголосили:

- Слухайте! Слухайте! Тут стоїть король Елессар! Він віддає ліс Друадан у вічне володіння Ган-бури-гану і його нащадкам. Нічия нога відтепер не ступить на цю землю без дозволу Ган-бури-гана і його родичів!

Барабани вибили радісний дріб і змовкли.

За два тижні, пройшовши по зелених степах Рохану, кортеж Теодена прибув у Едорас. Золотий Двір, завішений строкатими килимами, сяяв безліччю вогнів; тут було підготоване свято, якого ці стіни не бачили з дня новосілля. Через три дні Теоден був похований у кам'яній гробниці; туди поклали зброю, кольчуги і багато речей, що служили йому при житті. Над гробницею насипали високий курган, восьмий на правій стороні могильного поля, виклали його шарами дерну, і незабаром свіжий насип вкрився білими зірочками зимбельмайнів - квіток безсмертя.

Охоронці Теодена, верхи на білих конях, оточили новий курган і проспівали плач, складений бардом Глеовіном; з того часу він більше пісень не складав. Сильні і глибокі голоси роханців зворушили навіть тих, хто не розумів мови; а в родичів Теодена очі блищали, і вчувався їм перестук коней, що летять з півночі, і голос Еорла, що йде в бій на Келебранті. Все було в тій пісні: ріг Хельма сурмив у горах, насувалася Тьма, ярл Теоден вступав у битву з Тінню і Вогнем, гинув зі славою, і сонце поверталося на небосхил, і люди горювали, а ранок сяяв над Міндоллуїном.

Серед пітьми прокинувся він до життя. Коли сонце зійшло, загинув. Не страшні йому долі пророцтва, Старість не страшна! [235] Назустріч світанку летів нащадок героїв, Меч та пісню батьківську взявши до бою. Відродив він надію в серцях І з надією в серці загинув. Не страшні йому долі пророцтва, Старість не страшна! Лютою смертю за славу сплативши, Безсмертя здобув він навік.

Меррі плакав біля підніжжя кургану, а коли спів затих, вигукнув, не стримуючи плачу:

- Теодене, ярле Теодене! Батьку мій, що на короткий час повернувся! Прощай!

Коли відбулися поминальні обряди і затих жіночий плач, Теоден залишився сам під землею, а народ зібрався в Золотому Дворі, забувши про сум: адже ярл дожив до глибокої старості і вмер у бою, а не в ліжку. Вшанувати померлого келихом вина не вважалося блюзнірством. Еовіна, Краса Рохану, у сукні, що переливалась сонячним золотом і місячним сріблом, подала перший келих Еомеру.

Коли келихи обійшли коло, вийшов літописець і пом'янув усіх правителів Рохану, починаючи з Еорла Юного: Брего, будівельника Золотого Двору, Альдора, брата нещасливого Бальдора, Фрейра, Фреавіна, Годуїна і Деора, Грама і Хельма, що укрився в Білих Горах, коли ворог захопив степ; ці дев'ятеро сплять вічним сном під дев'ятьма Західними курганами. На Хельмі рід перервався, нову династію почав племінник його Фреалаф; потім один по одному йшли Бритт, Вальд і Фолько, Фольквін і Фенгель, Тенгіл і останній - Теоден. Коли бард дійшов до цього імені, Еовіна звеліла слугам наповнити келихи знову, і всі, підвівшись, випили за здоров'я нового ярла. Наприкінці свята Еомер оголосив: