Повернення Короля - Толкин Джон Рональд Руэл - Страница 69

- Дякую на доброму слові! Пан Фродо Торбинс - порядний гобіт, я це завжди казав, хоча, перепрошую, аж ніяк не про всіх, що носять це ім'я, можна сказати те саме. [276]

Сподіваюся, мій Сем поводився як слід? Ви ним задоволені?

- Цілком! - запевнив Фродо. - Не знаю, чи повірите, але ваш Сем тепер відомий на весь світ, звідси аж до Моря, а на Великій Ріці про нього пісні складають!

Сем почервонів і з вдячністю глянув на Фродо: Трояндочка зашарілася й посміхнулася герою!

- Повірити важко, - сказав Гемджи-старший. - Але, бачу, малий потрапив у дивну компанію. Що за каптан! Навіщо пристойному гобіту чіпляти на себе залізяки? Щоправда, вони зношуються не так швидко, як сукно...

Вранці і хазяїни, і гості піднялися ще вдосвіта. Ніч минула спокійно, однак ранок обіцяв великі клопоти.

- Схоже, у Торбі супротивника вже немає, - сказав Вовнер, - але банда з Роздоріжжя от-от з'явиться.

Не встигли поснідати, як примчав посланець з Туквича, бадьорий, розпалений:

- Тан підняв на ноги усю чверть! Новини повзуть, мов пожежа! Бандити, що тримали Туквич в облозі, тобто які живі зосталися, втекли на південь. Тан переслідує їх, щоб не дати з'єднатися з іншими. Пан Меррі з ним, а Перегрій виїхав майже сам, не хотів порушувати плани Брендібоків...

Меррі, що пробув цілу ніч у сідлі, повернувся на ферму близько десятої ранку. Його новини були не такі приємні.

- Ми не всіх виловили, вони зібралися біля Роздоріжжя і прямують сюди гуртом, близько сотні. Йдуть і підпалюють усе, що побачать, негідники!

- Так, ці до переговорів не схильні, - сказав Вовнер. - Вони вбивати йдуть. Якщо Тук зі своїми не встигне прийти раніше, доведеться ховатись і стріляти з засідки. На жаль, пане Фродо, без бійки не обійдеться!

Але рід Туків не підвів. З Туквича і з Зелених Пагорбів спішним маршем з'явилася сотня гобітів на чолі з Піном. Тепер у Меррі були сили для відсічі ворогу. Розвідники доповіли, що супротивник поводиться зухвало. Вони вочевидь збиралися придушити бунт без жалю і знали, що головні заколотники - у Заріччі. Але ця небезпечна, розлючена банда не мала досвідченого ватажка. На марші вони [277] зовсім не подбали про безпеку. Меррі обміркував повідомлення і швидко склав план дій.

Бандити пройшли по Східному Тракту і завернули, не затримуючись, до Заріччя. Дорога йшла спадисто між високими укосами, що поросли поверху густим чагарником. За першим поворотом, за чверть милі від тракту, банда натрапила на перешкоду: поперек дороги лежала повалена набік важка сільська хура. Бандити стали озиратися і помітили над головами, серед кущів, стіну з гобітів. Інші гобіти прудко викотили на дорогу поза їхніми спинами ще дві хури, відрізаючи банді відхід. Зверху пролунав голос Меррі:

- От вам і гаплик! І вашим дружкам у Гобітоні. Один з них убитий, інших ми взяли в полон. Складіть зброю! Відступіть на двадцять кроків і сідайте. Хто спробує втекти, того підстрелимо!

Однак бандити виявилися не з полохливих. Дехто і послухався б, але побоялися інших. Зо два десятки кинулися штурмувати загородження, шестеро відразу впали, прошиті стрілами, інші, вбивши двох гобітів, прорвалися і врозсип чкурнули полями до Лісової Межі. Ще двох стріли наздогнали на бігу. Меррі голосно затрубив у ріг, і здаля донісся відповідний заклик.

- Далеко не втечуть, - сказав Пін. - Наших тут усюди повно.

У пастці залишалося ще близько вісімдесяти розбійників. Вони пробували видертися на схили, гобітам довелося взятися і за луки, і за сокири. Усе ж таки багатьом ворогам, найбільш спритним і злим, пощастило вибратися. На західному схилі зав'язалася рукопашна. Ще декілька гобітів загинуло, вони вже починали слабшати, але тут зі східного схилу примчалися Меррі з Піном і втрутилися у сутичку. Меррі власноручно убив ватажка бандитів - косоокого дужого здоровила, схожого на орка. Потім він наказав усім відходити, залишивши навколо недобитих бандитів оточення з лучників.

Усе було скінчено. У бою знайшли свою смерть близько вісімдесяти ворогів, інші потрапили в полон. Гобіти втратили дев'ятнадцять загиблих і ще тридцять були поранені. Трупи ворогів навантажили на хури, відвезли на піщаний [278] кар'єр і там закопали. З того часу місце між двома пагорбами називали Бойовою перемичкою. Убитих гобітів поховали всіх разом на вершині пагорба, пізніше на могилі встановили велику плиту з написом, а навколо посадили дерева. Так завершилася битва під Заріччям 1419 року, остання битва на землі Гобітанії і перша відтоді, як затихли бої в Південній чверті 1147 року. Хоч цей бій і не був занадто кривавим, йому присвячено цілий розділ Червоної Книги; там перелічені імена всіх учасників, і літописці Гобітанії знали цей перелік напам'ять. З того дня стала зростати слава і достаток роду Вовнерів, але у всіх списках хронік на першому місці значаться імена Меріадока Брен-дібока та Перегріна Тука.

Фродо був очевидцем бою, але навіть не виймав меча з піхов; він тільки стримував гобітів, розлючених загибеллю стількох друзів, щоб не чіпали ворогів, які здалися на їхню милість. Після битви і поховання полеглих четверо Хранителів повернулися до Вовнерів. По обіді Фродо сказав, зітхнувши:

- Ну, а тепер, здається, настав час розібратися з Губернатором.

- І чим швидше, тим краще, - додав Меррі. - Тільки, будь ласка, поводься без зайвої м'якості! Адже він відповідає за навалу, за все, що тут банда накоїла! Вовнер уже підібрав дюжину розумних молодиків нам у супровід. Скоріше за все, у Торбі бандитів уже немає, але про всякий випадок...

Незабаром вони вирушили. Це були найсумніші години в їхньому житті. Всю дорогу перед ними настирливо стовбичила висока цегляна труба, а коли вони рушили в обхід садиби між двома рядами потворних будівель, новий млин постав перед ними у всьому своєму неподобстві: закіптюжені стіни нависали над річкою, по жолобу у воду лився масний чорний бруд. Дерева уздовж дороги були зрубані геть усі. Коли друзі перейшли міст і подивилися нагору, на Кручу, від душевного болю в них подих перехопило. Навіть дзеркало Галадріелі не обіцяло такого видовища. На місці колишньої комори виросли просмолені халабуди. Каштани зникли. Газони і клумби перекопані, потолочені, на пересохлій землі стояли без ладу вози й [279] хури. Вулички навколо Кручі пориті канавами, завалені шлаком та жужелицею. Навіть саму садибу неможливо було відразу розгледіти за бараками, що тіснилися по схилу.

- Вони зрубали святкове дерево! - скрикнув Сем. Усі подивилися туди, де колись був розкинутий намет і Більбо оголосив свою прощальну промову. Мертвий обдертий стовбур лежав на сухій землі. І ця остання крапля переповнила чашу гіркоти. Сем розплакався.

Йому відповіло глузливе хихотіння, з-за огорожі млина радісно щирив зуби засмальцьований гобіт з чорними від бруду руками:

- Що, Семчику, не до смаку тобі видовище, га? Ти завжди був нюня! Хіба ти не поплив на кораблі, як колись любив розпатякувати? Плавав би собі по морях! Ми тут трудимося тепер в поті чола.

- Бачу, - витираючи сльози, відповів Сем. - Так запрацювався, що й умитися забув, а лупати очима з-за тину час знайшовся! У нас з тобою старі рахунки, краще не додавай, бо невідомо, чи вистачить тобі власної шкіри, щоб розрахуватися!

Тод Піскоман плюнув через тин.

- Боявся я тебе! Ти мене і пальцем не посмієш торкнути, я - друг Губернатора! Тільки пискни, він тебе не пальцем торкне!

- Не марнуй часу на цього дурня, Семе, - сказав Фро-до. - Сподіваюся, мало хто з гобітів подурнішав так, як оцей. Це було б сумніше за все!

- Ти, Піскомане, нечупара й нечема, - сказав Меррі. - І до того ж потрапив прямо пальцем у небо. Ми саме зібралися видворяти твого Губернатора. А банда його вже розбита вщент.

Тод здивовано витріщив очі: він тільки зараз помітив збройний почет на мосту. Піскоман метнувся за двері млина, вискочив з ріжком у руці і засурмив, надуваючись від натуги.

- Побережи щоки, - засміявся Меррі, - моя пісня краща!

Він підніс до вуст свій срібний ріг, заграв, і відразу з усіх нір, землянок і занедбаних будиночків Гобітону йому відгукнулися гобіти. Вони вибігали на дорогу, кричали «ура!», радісно плескали в долоні, танцювали - і приєднувалися до загону, що йшов очищати Кручу... [280]