Повернення Короля - Толкин Джон Рональд Руэл - Страница 73

Фродо і Сем, не кажучи ані слова, спішилися, і, присівши в легкій тіні, чекали, коли блискучий кортеж порівняється з ними. Вони здаля впізнали Гілдора і ще багатьох прекрасних ельфів, а потім, на подив Сема, з'явилися Елронд і Галадріель. На плечах Елронда лежав сірий плащ, на чолі сяяв обруч із зіркою; він тримав срібну арфу, і на пальці його блищав блакитний камінь у золотому Персні - Велья, найсильніший з Трьох. Галадріель їхала на білому коні, її біле вбрання мерехтіло, як легкі хмари навколо місяця. На її руці іскрився крижаною-зіркою мітріло-вий Перстень з білим каменем - Ненья. За ними неквапно, клюючи носом, немов уві сні, трусив на сивому конику Більбо Торбинс. Елронд привітався з подорожанами подружньому, сердечно, а Галадріель ласкаво усміхнулася.

- Я чула, ти успішно застосував мій подарунок, Семе Гемджи, - сказала вона. - Відтепер бути Гобітанії благословенним краєм.

Сем поклонився, не знайшовши слів для відповіді. Він уже встиг призабути, яка Володарка Лоріену, і тепер був заново осліплений. Раптом Більбо, прокинувшись, розплющив очі:

- Ти ба! Привіт, Фродо! Як поживаєш? Бачиш, я обійшов Старого Тука, турбуватися тепер нема про що, і я готовий до нових мандрівок. Ти поїдеш з нами?

- Так, - сказав Фродо. - Усі Хранителі повинні залишити Середзем'я разом.

- Пане! - зойкнув Сем. - Куди це ви зібралися? Він тільки зараз утямив, що діється.

- Я вирушаю у Сріблясту гавань, Семе.

- А я не можу поїхати з вами!

- Не можеш, Семе, поки ще не можеш - навіть до Пристані. Але й ти був Хранителем Персня, нехай зовсім недовго - може, настане колись і твій час. Не засмучуйся, Семе. Ти не можеш жити, розриваючись надвоє - отож [293] наберись з духу і живи, спокійно живи багато років! Тебе чекає стільки роботи, стільки радощів!

- А я ж мріяв... мріяв, що ви будете жити з нами, насолоджуючись спокоєм після ваших подвигів! - промурмотів Сем крізь сльози.

- І я мріяв... Але поранення мої занадто глибокі. Я хотів урятувати Гобітанію - і врятував, та не для себе. Так часто буває, Семе: щоб зберегти заповітне для усіх, хтось повинен від нього відректися... Усе моє майно тепер твоє. І потім, у тебе є Троянда, Еланор, а прийдуть ще Фродо-малий, і Трояндочка, і Меррі, і Пін, і Золотинка. А може, й інші - я поки що не бачу. І усім знадобляться твої руки, і твій розум, і твоє серце Ти станеш бургомістром і будеш ним, поки не набридне, та найкращим садівником Гобіта-нії. А ще будеш вивчати Червону Книгу і навчатимеш го-бітів, щоб, пам'ятаючи Страшну Небезпеку, ще дужче цінували і берегли свою землю. Тобі судилося мати повною мірою і турбот, і щастя - твій розділ у книзі буде веселим до останнього рядка! А тепер мені час їхати. Можеш мене провести...

Елронд і Галадріель залишали Середзем'я назавжди. Скінчилася Третя Епоха, час Перснів минув. Йшли й інші ельфи - їм не хотілося більше залишатися по цей бік Моря. - Разом з ними, повні світлого смутку, їхали Сем, Фродо і Більбо; ельфи ставились до них із глибокою повагою.

Весь вечір і ніч безперервно їхали вони по Гобітанії, але ніхто не бачив їх, крім звірів лісових і польових; може, якомусь спізнілому подорожанину і ввижалися відблиски вогнів - але їх легко було прийняти за світло місяця, що плив по ясному небу. І ось уже потягнулися Білі Пагорби, Гобітанія скінчилася, ось проїхали повз Далеке узгір'я і піднялися на Баштове - а з нього вже відкрилося далеке Море. Проїхали по вузьких, вигнутих серпом берегах затоки Лун і прибули, нарешті, до Останньої Пристані.

Кірдан Корабел вийшов назустріч їм з воріт. Він був високий на зріст, з бородою до пояса, і здавався дуже старим, але очі його зоряно сяяли. Вклонившись гостям, він сказав усього два слова:

- Усе приготовано.

Кірдан провів їх до причалу, де погойдувався на хвилях білий корабель. На причалі чекав їх хтось, одягнений в усе [294] біле. Наблизившись, Фродо впізнав Гандальфа. На пальці мага блищав Третій Перстень, Нарья, з каменем червоним, як живе полум'я. І всі, хто відпливав, зраділи, що Гандальф буде з ними.

Тільки Сем, стоячи на березі, не міг подолати тугу. Гірка буде розлука,, але ще гірше самотній шлях додому. Кінчалися останні приготування, і ельфи вже піднімалися на борт, аж раптом розлігся квапливий стукіт копит: Меррі і Пін вилетіли на причал і, осадивши своїх скакунів, зістрибнули на землю біля самого корабля. Пін сміявся, хоча сльози так і текли по його круглих щоках.

- Ти вже одного разу намагався вислизнути крадькома, і тобі це не удалося, Фродо! Ми і цього разу наздогнали! Знаєш, хто тебе виказав? Сам Гандальф!

- Так, - зізнався Гандальф, - мені не хотілося, щоб Сем повертався один. Утрьох вам буде краще. Сьогодні, зараз, на цьому причалі, кінець нашому товариству. Залишайтеся з миром! Не кажу вам: не плачте, тому що сльози часом - це добре.

Фродо поцілував Меррі, Піна, потім Сема і зійшов на борт. Підняли вітрила, повіяв вітер, і перлисто-сірі хвилі понесли корабель до виходу із затоки. У руці Фродо блиснув вогник - фіал Галадріелі, - блиснув і згас.

Корабель вийшов у відкрите море і повернув на захід. І одного разу, дощової ночі, Фродо вловив у повітрі ніжні пахощі і тихий наспів. Йому здалося, як колись уві сні в домі Бомбадила, що сіра завіса дощу перетворюється на сріблясте скло і тане, відкриваючи біле узбережжя, а ще далі - зелені ліси, освітлені вранішнім сонцем.

Але для Сема в той вечір, коли він стояв один на опустілій пристані, настала темна ніч, і на сірому просторі Моря він не бачив нічого, крім легкої тіні, що тане на заході. Довго стояв він, слухаючи гомін та зітхання хвиль, що билися в береги Середзем'я, і голос Моря глибоко запав у його душу.

Поруч мовчки стояли Меррі і Пін.

Нарешті троє друзів знайшли в собі сили відвернутися і, не оглядаючись більше, вирушили в зворотний шлях. Вони не обмінялися жодним словом, поки не перетнули кордон Гобітанії, але кожного на цьому довгому, невеселому шляху тішила присутність друзів. [295]

Коли викали, нарешті, на Східний Тракт, Меррі і Пін попрямували до себе в Забоччя і їхали, вже співаючи, знайомими місцями. Сем дістався до Заріччя надвечір. Ще здаля він помітив на Кручі жовтий вогник і відблиски каміна. Вечеря чекала його на столі, як він і сподівався. Трояндочка завела його за руку до будинку, посадила в крісло і принесла з ліжечка маленьку Еланор. Сем взяв дочку на руки і сказав, глибоко зітхнувши:

- Ну, ось я і повернувся!