Пригоди Шерлока Холмса. Том 3 - Дойл Артур Игнатиус Конан - Страница 43

— Якщо П’єтро був його спільником, навіщо він носив з собою його фотографію? — спитав я.

— Щоб можна було розпитувати про нього в чужих людей. Це найімовірніша причина. Одне слово, після вбивства я підрахував, що Беппо не тільки не облишить, а навпаки, прискорить свої пошуки. Він побоюється, що поліція розкриє його таємницю, тож поспішатиме, щоб її випередити. Звичайно, я не міг сказати напевно, що він не знайшов перлину в Гаркеровому погрудді. Я навіть не знав до ладу, що то саме перлина; але мені було ясно, що він чогось шукає, бо розбиває викрадені погруддя лише там, де є ліхтар або лампа, обминаючи неосвітлені порожні будинки. У Гаркера було одне з трьох погрудь, і наші надії були саме такі, як я казав вам, — два проти одного, що перлина там. Залишалися ще два погруддя, й було зрозуміло, що він почне з того, яке зараз у Лондоні. Я попередив мешканців будинку, щоб запобігти другій трагедії, й ми досягли блискучих результатів. На той час, до речі, я вже твердо знав, що ми полюємо за перлиною Борджіїв. Ім’я вбитого з’єднало всі події в одну низку. Зоставалося лише одне погруддя — в Рединґу, й перлина мала бути саме там. Я купив його тут, при вас, — і ось вона, перлина.

Кілька хвилин ми сиділи мовчки.

— Так, — мовив Лестрейд, — я не раз переконувавсь у ваших надзвичайних здібностях, містере Холмсе, але не знаю, чи бачив колись майстернішу роботу, ніж тепер. Ми в Скотленд-Ярді не заздримо вам. Ні, сер, ми вами пишаємось, і якщо ви завтра туди навідаєтесь, то всі, від найстаршого інспектора до наймолодшого констебля, будуть раді потиснути вашу руку.

— Дякую! — сказав Холмс. — Дякую! — І одвернувся.

Мені здалося, що він ніколи ще не був такий зворушений. Але за мить перед нами знову постав холодний і тверезий мудрець.

— Покладіть перлину в сейф, Ватсоне, — мовив він, — і дістаньте документи Конк-Синґлтонської справи про фальшування. На все добре, Лестрейде. Коли вам знову трапиться якась маленька загадка, я охоче дам вам, якщо зможу, одну чи дві поради.

Троє студентів

Це було 1895 року, коли певні обставини, — про них я тут не згадуватиму, — змусили нас із містером Шерлоком Холмсом провести кілька тижнів в одному з наших славнозвісних університетських міст; тоді нам і довелося зазнати невеличкої, але повчальної пригоди, про яку я хотів би розповісти. Звичайно ж, усі подробиці, які дали б читачеві змогу визначити, що то був за коледж і хто був злочинець, тут недоречні і навіть образливі. Такий ганебний випадок можна було б одразу приректи на забуття. Проте з належною обачністю його слід усе ж переповісти, бо в ньому виявились деякі дивовижні здібності мого друга. Тож під час своєї розповіді я уникатиму будь-чого, що могло б бодай натякнути на місце, де все це сталося, чи на людей, про яких ітиме мова.

Ми зупинилися тоді в помешканні біля бібліотеки, де Шерлок Холмс ретельно вивчав старовинні англійські грамоти: ці його дослідження призвели до таких разючих результатів, що їм можна було б присвятити одну з моїх наступних розповідей. Якось увечері нас відвідав знайомий, містер Хілтон Сомс, викладач і лектор коледжу Святого Луки. Містер Сомс був високий, худорлявий чоловік нервової й запальної вдачі. Я завжди помічав це за ним, але того разу він просто не володів собою, тож було зрозуміло, що з ним сталося щось надзвичайне.

— Гадаю, містере Холмсе, ви могли б приділити мені кілька годин свого дорогого часу. У коледжі Святого Луки стався прикрий випадок, і якби ви, на щастя, не перебували зараз у нашому місті, я й не знав би, правду кажучи, що мені робити.

— Я нині дуже заклопотаний і не хотів би марнувати часу, — відповів мій друг. — Раджу вам краще звернутися до поліції.

— Ні, ні, любий сер, це неможливо. Якщо передати цю справу до рук закону, то її вже не зупиниш; а це саме той випадок, коли слід будь-якою ціною запобігти чуткам — заради честі коледжу. Ваша чуйність відома не менше, ніж ваші таланти, і ви — єдина в світі людина, яка може допомогти мені. Благаю, містере Холмсе, зробіть усе, що зможете.

Вдача мого друга аж ніяк не ставала лагіднішою далеко від улюбленої Бейкер-стріт. Без своїх газетних вирізок, хімікалій та звичного безладдя він почувався вкрай незатишно. Холмс невдоволено знизав плечима на знак згоди, і наш відвідувач, схвильовано вимахуючи руками, став поспіхом переказувати свою історію:

— Мушу пояснити вам, містере Холмсе, що завтра — перший день іспитів на здобуття стипендії Фортеск’ю. Я один з екзаменаторів, викладаю грецьку мову, й перший іспит якраз із грецької — переклад великого уривка, невідомого шукачеві. Цей уривок друкується на особливому папері, й зрозуміло, що якби шукач міг підготувати переклад заздалегідь, він мав би величезну перевагу. Ось чому ці завдання зберігаються в такій таємниці.

Сьогодні, близько третьої години, ці завдання надійшли до нас із друкарні. То була половина розділу з Фукідіда. Я мусив якнайуважніше переглянути їх: адже текст має бути без жодної помилки. Пів на п’яту я ще не впорався з цією роботою. Я саме обіцяв другові завітати до нього на чай і пішов, залишивши папери на столі. Повернувся я пізніше ніж за годину.

Ви, напевно, знаєте, містере Холмсе, що двері в нашому коледжі важкі, дубові, оббиті зсередини зеленим сукном. Я підійшов до дверей своєї кімнати й здивувався, побачивши в замку ключ. Спершу мені спало на думку, що я сам його забув, але, понишпоривши в кишені, я знайшов свій ключ. Інший ключ, як я знав, мав лише мій слуга Беністер — він служить у мене десять років, і чесність його цілком поза підозрою. Виявилось, що то справді був його ключ — він заходив спитати, чи не хочу я випити чаю, і з неуважності забув його в дверях, коли виходив. Заходив він до моєї кімнати, напевно, через кілька хвилин після того, як я пішов. Іншим разом я на таке й не зважив би, але тепер це призвело до сумного кінця.

Тільки-но я поглянув на стіл, як зрозумів, що хтось порпався в моїх паперах. Завдання було надруковане на трьох довгих аркушах. Я залишив їх усі на столі. А тепер один з них я знайшов на підлозі, ще один — на столику біля вікна, а третій — там, де й залишив.

Холмс уперше втрутився в розповідь:

— То перша сторінка була на підлозі, друга — біля вікна, а третя — там, де ви залишили її?

— Саме так, містере Холмсе. Дивна річ! Як ви про це довідалися?

— Продовжуйте, будь ласка, свою цікаву розповідь.

— На мить мені спало на думку, що то Беністер дозволив собі таке зухвальство й зазирнув у мої папери. Але він це рішуче заперечує, і я бачу, що він каже правду. Можливе й інше — хтось ішов повз кімнату, побачив у дверях ключ і, знаючи, що мене немає, зайшов переглянути папери. Адже йдеться про великі гроші — стипендія дуже висока, — і неперебірлива людина охоче ризикуватиме заради того, щоб здобути собі перевагу над товаришами.

Беністер був дуже засмучений тим, що сталося. Він трохи не знепритомнів, коли ми дізналися, що папери, безперечно, побували в чужих руках. Я дав йому трохи бренді й попросив посидіти в кріслі, поки сам ретельно оглядав кімнату. Крім розкиданих паперів, я відразу побачив інші сліди, які залишив непроханий гість. На столику біля вікна лежали стружки від олівця. Був там і зламаний кінчик грифеля. Напевно, цей негідник, переписуючи поспіхом завдання, зламав олівець і мусив підстругати його.

— Чудово! — мовив Холмс; пригода дедалі більше займала його увагу, й до нього повертався добрий гумор. — Доля прихильна до вас.

— Це ще не все. У мене є новий письмовий стіл, покритий червоною шкірою. Ми з Беністером ладні заприсягтися, що вона була зовсім гладенька й чиста. А тепер я побачив на ній поріз завдовжки з три дюйми — не подряпину, а саме поріз. І не тільки: на столі я знайшов ще й грудку темної замазки чи глини, в якій видніло щось схоже на тирсу. Я певен, що ці сліди залишив той, хто порпався в моїх паперах. Жодних слідів взуття на підлозі чи ще чого-небудь, що вказувало б на його особу, там не було. Я зовсім розгубився, аж тут, на щастя, згадав, що ви зараз перебуваєте в нашому місті, тож і вирішив звернутися безпосередньо до вас. Допоможіть мені, містере Холмсе. Адже ви самі бачите — вибору я не маю. Слід негайно розшукати ту людину, інакше іспит доведеться відкласти, поки не підготують нове завдання; але це потребуватиме пояснень, і тоді станеться неминучий скандал, що буде ганьбою не лише для коледжа, а й для всього університету. У мене лише одне бажання — запобігти розголосу.