Жлобологія - Жолдак Богдан - Страница 29

Так, на спальних районах українських міст перехожі не часто цитують Вергілія, проте інших спальних районів у нас немає й жити багатьом із нас доводиться саме в таких. З такими ось друзями дитинства та сусідами по під’їзду, котрі ходять в палених адідасівських костюмах і теж по-своєму люблять цю країну. Принаймні не валять із неї. Хоча й чимось корисним теж не займаються.

Життя — штука не концептуальна. Цим воно й відрізняється від сучасного мистецтва. Його складно підігнати під концепцію, під чіткі визначення та стилістичну однорідність. Сказати, що всі ті пацани, які навчаються в поганих школах, живуть у бідних родинах, не мають особливих кар’єрних перспектив, є потенційними гопниками, тобто, за визначенням, поганими хлопцями, я не можу. Хоча, заради справедливості слід визнати, що серед інтелектуалів гопників значно менше.

Сергій Коляда. «Середній клас», 2013 р.

Богдан Жолдак

Фото: Інна Корнелюк

Богдан Жолдак — письменник, сценарист, драматург. Народився 1948 р. у м. Києві. Закінчив філологічний факультет Київського національного університету ім. Шевченка (1972). Починав у 1982 р. як драматург в Академічному театрі ім. Франка в Києві (гопак-опера «Конотопська відьма», «Хто зрадить Брута?»). Автор багатьох п’єс для різних українських театрів. Автор сценаріїв до художніх кінофільмів «Відьма» (1991), «Запорожець за Дунаєм», «Іван та кобила» (1992) та безлічі документальних, короткометражних ігрових, анімаційних, рекламних фільмів в Україні та за кордоном. Лауреат кінопремії ім. Івана Миколайчука за сценарій до фільму «Іван Франко». Створив і викладає досі майстер-клас з кінодраматургії в Інституті екранних мистецтв КНУТКІІТу ім. Карпенка-Карого. Був ведучим теле- і радіопрограм. Проза: «Яловичина-макабрески» (1991), «Бог буває» (1999), «Антиклімакс» (2001), «Топінамбур, сину»... «Гальманах» (2007), «Казкарик, або Казковий конструктор» (2008), «Коли генії плачуть» (2009), «Гаряча Арктика» (2010) та ін.

Чому глобалізм = жлобалізм

Із чого почався глобалізм і — жлобалізм? Із матеріалізму. Це — прогресивне вчення Маркса-Лєніна. У цих філософів, слава Богу, в працях ніде не трапляється бодай терміна «інформація», а також нема поняття «інтелігенції», натомість є робітники і селяни, які рухають прогрес. Просте розуміння цієї величної тези і спричинило поширення тих глобалістичних процесів, які тривають дотепер.

Бо як можна людину поставити на належне місце? Можна її переконати, що вона походить від мавпи. Тобто тварини. Деякі падлюки-інтелігенти кажуть, що це — ах! — антилюдська концепція. Оця мавпяча складова — чи є вона біологічно, чи її нема — зате психологічно і фізіологічно, навіть морально-етично вона поселилася в головах усього населення не тільки Радянського Союзу, але і Всесвіту й живе надалі в цивілізованому світі. Викладається в школах і вишах. Хоча, на біду, в 60-х роках американські археологи Лікі (батько й син) розкопали в Танзанії залишки людини (а ще знаряддя праці й вугілля від багать) і з колегою-наступником Джонсоном встановили (а копали 40 років поспіль) вік знахідки. 7,5 мільйонів років! Таким чином, будь-яка мавпа імені Дарвіна з’явилася на кілька мільйонів років пізніше, ніж людина.

Інформаційне жлобство

Але дарвінізм живий і досі та продовжує мавпувати, хоча деякі скептики твердять: найперша людина, яка походить від мавпи, це і є, власне, Дарвін.

І от після такої еволюційної концепції людині можна сказати тепер революційно: ти — шматок м’яса, ось ти хто. Оце геть матеріально, чи не так? Як і версія про те, що все суще на Землі мусить працювати на бабло та матеріальні (матеріалістичні) статки. І ще — на збільшення продажів. Тобто людині не так і багато треба — пожерти, трахнуться, бухнуть, уколоться і нюхнуть. І ще на автомобілі покататись. Бо під цю струнку систему підведена колосальна світоглядна база: матерія первинна, а дух вторинний.

Тільки Білл Ґейтс став найбагатшою людиною у світі, не створивши нічого матеріального. Він на інформації підняв свої трильярди. Понад те, Ґейтс таки вчасно зрозумів: от якщо я зроблю свою систему відкритою до розкрадання, то матиму більше. Не те що ті жаднюги в Apple. Безкоштовне скачування дорогих комп’ютерних програм від Білла Ґейтса сприяє всюдисущому жлобству. Це принцип глобалізму — поєднання легального і тіньового. І тепер, як то кажуть: «Поганий той ґей, який не хоче стати Ґейтсом». Не лише ґеї — усі ми того хочемо.

От, наприклад, наш супермаркет. На розкладці — безліч ковбас. Вибираєш найсмачнішу — і вона не є найдорожчою. Бо це і є той тіньовий лівак, який найкраще продається і, головне, щоб найшвидше.

Соціальна порнографія

Не встигли наші інтелектуали зрадіть безкоштовним інформаційним дарам і духовним можливостям, як світова мережа стала павутиною й перетворилася на порносклад. Порно як праобраз істинно матеріального мистецтва і такої ж духовності, врешті, тотально заповнило Інтернет — і тепер є рушійною силою світового прогресу.

Що подолає теперішній демографічний спад у цивілізованих країнах? Дебюссі з Архипенком? Лише правдивий щирий порнофільм. А що це таке? Всі знають, що там можна побачити, наприклад, мулатку зі щирими емоціями й перекошеним од них обличчям. Це таке фільмотворення, де нема й тіні Григорія Сковороди на щасливій міміці облич головних героїв. А ті, хто викидає мільйони на виробництво традиційного ігрового кіна, ніколи не впевнені, чи матимуть від своєї так званої інтелектуальної праці прибуток. Натомість у порноіндустрії мінімальні затрати, сам акт триває хвилини, але багатокамерна зйомка і монтаж дозволяють розтягнути задоволення на години — як виконавцям, так і глядачам. І головне, максимальна віддача не лише в сексі, але й у фінансовому прибутку. От для чого насправді потрібен Інтернет: ти поліз в нього, наприклад, по науку про Піфагорові штани, а тут і наштовхнувся на те, що без штанів. І без трусів, та й зрадів, що не треба сухарить голову. Отак саме там популярне кіновиробництво стане надпопулярним і — платним для перегляду, і підтвердить нарешті матеріалістичну тезу Лєніна, що найважливішим для нас є мистецтво кіна.

Закон жлобообігу в природі

Головне завдання людини — перетравлювати їжу й угноювать довкілля. Каналізація виводить у річки та океани колосальну кількість фекалій, які біологічно забезпечують живлення планктону, інших активних структур, ті вигодовують рибу, тобто працюють на збільшення загальної земної біомаси. Чи вичерпаються в такий спосіб ресурси? Ні.

У якому співвідношенні перебуває кількість біомаси і тих, хто до неї не належить? Винятків — мізер, є ж мерзотники, які намагаються одухотворити людське життя, всілякі інтелігонти, письменники, художники. Вся ця пліснява відводить людину від істини буття. Бо хто бачив цю духовність? Її можна помацать, як фекалії? Вона матеріальна? Вона — антиматеріальна, от.

Ці митці виводять людину на манівці — облудники, дурисвіти. Вони дурять, знов-таки виводять у міражі ілюзій. Яскравий приклад: ще досі є певні істоти, які слухають класичну музику. Який сенс у музиці? Сидить тисяча ідіотів у залі, де їм грає здоровенний оркестр. І люди слухають: то плачуть, то раптом сміються... Що відбувається?

Музика? Що це таке, не знають навіть музиканти. Й балерини не знають. Це ті, які вискакують на сцену, на цирлах танцюючи й ламаючи собі цирли і в такий дикий спосіб оспівують ногами смерть лебедя. Краще б перевчилися і танцювали для нас на «шесті», то би тренували не лише ноги, але й руки, торси, спини й нижче спини й нам би такий балет був значно приємніший, бо ви бачили колись, щоби стриптизерка оспівувала смерть лебедя?