Побачити Алькор - Ешкилев Владимир - Страница 29

— Окрім Люди, ніхто не знає, що саме Кабарда з Корецькими.

— І що?

— Люда поза підозрою.

— Чому це раптом?

— Одну із камер «кріт» підвісив над її терміналом.

— Якщо «кріт» — Люда, то вона таким чином могла забезпечувати собі алібі.

— Але навіщо їй було входити в базу даних під моїм паролем? Вона ж має власний пароль доступу.

— З тою ж метою. Алібі. Як на мене, три відеокамери — явний перебор. Достатньо було одної. Ось тобі й матеріал для роздумів…

У приймальні почувся шум. Двері розчинились, і весь технічний відділ у повному складі увалився до кабінету. Один із техніків з переможним виглядом ніс прозорий пакет. Крізь пластик було видно чорну коробку розміром із сигаретну пачку.

— Ретранслятор? — шеф підвівся назустріч технікам і сперся важким черевом на стіл.

— Ні, це приймач, — обличчя старшого техніка сяяло від задоволення. — Інформація знімається звичайною флешкою. В ньому порт USB. Судячи з обсягу пам'яті, «кріт» мусив знімати інформацію що три дні. Це якщо камери працювали цілодобово з максимальною піксельністю. А якщо вони працювали в економрежимі…

— І де його знайшли? — перервав скоромовку техніка шеф.

— У кімнаті відпочинку. Він був скотчем прикріплений до днища дивана.

— «Пальчики» не затерли?

— Ображаєте, Іване Ваграновичу. Все акуратно зробили, там є «пальчики» й без проявки видно. Жирні такі відбиточки.

— Несіть до лабораторії, Олегу Марковичу. Кримінолог на місці?

— Все буде зроблено, — запевнив директора старший технік. — За двадцять хвилин ми вам цього гада на тарілочці подамо.

Розділ 25

Уже за годину після зустрічі в ресторані Костиганов отримав від людей Командора потрібну інформацію. Чаклун був відомий під багатьма іменами. Народився він десь під Новосибірськом, знався з шаманами, ходив з експедиціями на Далеку Північ і вперше потрапив у поле зору правоохоронних органів у кінці сімдесятих, коли батьки неповнолітньої дівчини подали скаргу, що та втекла з дому до гарему добродія, якого за паспортом звали Князєвим Ігнатієм Олмандаєвичем, тисяча дев'ятсот тридцять шостого року народження. Чаклунство не допомогло, а Князєв відправився на чотири роки до виправно-трудового закладу. Там йому дали поганяло Ерікан, що на блатній фєні означає «старий». Ті, що відбували покарання разом з чаклуном, розповідали про його окультні здібності захоплюючі легенди. Зеки вважали його нащадком сибірського царя Кучума, знавцем смертельної магії і хранителем таємного скарбу. Він лікував знаменитих законників і родини табірних начальників. За одною з табірних легенд, Ерікан вигнав біса з дружини заступника міністра радянського МВС.

У дев'яності роки настала золота доба для Князєва, який поміняв ім'я та прізвище й офіційно став називатися Денгеном Шаманським. Завдяки своїм здібностям і рекламі нащадок Кучума здобув славу і гроші. Але в Росії він не почувався в безпеці. Ерікан вирішив не ділитись грошима з кримінальними «смотрящими» і переїхав в Україну, де на світанку нового тисячоліття придбав велику ділянку землі і зареєстрував приватне підприємство «Око Півночі», до переліку діяльності якого увійшли такі екзотичні послуги, як корекція карми і створення ефективного захисту від недружніх астральних проникнень. Перебазування пішло на користь Еріканові. Клієнтура зростала, капітали і нерухомість примножувалися, кількість учнів сягла кількох десятків. Чаклун за десять років визнав своїми вісьмох дітей, народжених ученицями і послідовницями. До славетного Ерікана приїжджали з дружніми візитами маги й окультисти світового рівня. Чаклун не відмовлявся від нагород, почесних титулів і посвят в члени орденських капітулів, перелік яких в інформації зайняв три чверті сторінки. Він щедро платив за магічні артефакти, які приносили в резиденцію «Ока Півночі» антиквари і «чорні археологи».

«Дивно, як влаштовано наш світ, — розмірковував Костиганов, переглядаючи інформацію про Ерікана. — От є на карті територія, яка називається Україною. Звичайна пострадянська країна, де на розграбованому спадку імперії тихо-мирно, без кривавих переворотів і великих потрясінь уже третє десятиліття зростає звичайна профанократія. Будуються міста, люди засівають поля і працюють на великих заводах. Помирають і народжують дітей. Усе так, як і всюди. Але за цим фасадом розквітають чорні троянди незримих магічних царств. Під брудною накривкою політики дозрівають отруйні окультні страви, які через сотню років сервірують і подадуть на глобальний стіл: „Смачного!“. І людство дивуватиметься і питатиме своїх премудрих речників: як же так сталося, що ніхто не бачив, як воно виникало? Чому ніхто нічого не знав і не чув? Де були всезнаючі розвідки і контррозвідки з їхніми шпигунськими супутниками, тотальним моніторингом і могутніми аналітичними підрозділами?»

Пітер видрав з органайзера аркушик і записав на ньому:

План дій:

1) негайно взятися за розробку силової операції з метою замирення Е. і А.;

2) список виконавців;І

3) план ділянки і об'єктів у резиденції Е.;

4) інформація про системи безпеки і охорону Е. і А.;

5) ресурс.

Останній пункт він підкреслив тричі. Для результативної атаки на олігарха й учня сибірських шаманів треба було володіти не просто значними, а величезними ресурсами. Така операція вимагала об'єднання зусиль різних за фахом і калібром людей, ретельної підготовки і конспірації. А також задіяння частини тих зв'язків, які давно (і, здавалося, назавжди) брати винесли за межі актуальності. Окрім того, необхідно було подбати й про власну безпеку. Костиганов здогадувався, що Лавр доповів про їхню першу зустріч у Храмі керівництву охоронного агентства. Він з великою часткою імовірності припускав, що його досьє внесли до попаленої «кротом» бази даних. А звідси вже логічно витікало те, що «кріт» уже більш як добу знає про нього, Пітера Костиганова, і його розслідування. Знає «кріт» — знають Ерікан з Агамовим.

«Час переходити на нелегальне положення», — невесело посміхнувся Лицар Кадош. Він ще раз подивився на чотири пункти «Плану дій», потім дістав запальничку і перетворив листок на клапті сріблястого попелу.

Усе вирішили кілька хвилин. Вона вже закінчувала допит, коли подзвонили у двері. Залишити квартиру, розташовану на шостому поверсі й не обладнану чорним ходом, можна було лише через під'їзд. Вона практично знищила двері, вистреливши крізь них всю обойму своєї волини. Потім вони з Головастиком побігли. Їй вдалося стрибнути так, як стрибають лише чемпіони — через пораненого мента, через одинадцять сходинок, на слизькі плитки міжповерхового майданчика. Вона не переламала ніг і навіть не спіткнулась. Ноги спружинили, а потім понесли її далі. Цей неймовірний стрибок і врятував її. Менти стріляли навздогін. Але печатка невразливості Хомор, накладена Вчителем, не втратила сили. Її зачепило двічі, але легко. Одна куля розірвала куртку і шкрябонула плече. Друга закривавила вухо. Головастик щось крикнув і залишився лежати на сходах між шостим і п'ятим поверхами. Він не був учнем і не мав печатки Хомор.

Вона бігла довго. Бігла, доки стало сил. Зупинилась вона у нетрях тої промзони, де вони з Головастиком загубили слід клятої малолєтки. Коло подій здійснило свій оберт і тепер уже вона ховалася в індустріальних руїнах. Перед тим, як знищити стільниковий, вона подзвонила на скріблований номер і доповіла:

— Повний пал. Головастий зажмурився. Дівка з Корецькими. Іграшка в мене. Я йду на «три-одинадцять».

«Три-одинадцять» був кодом однієї з ничок, резервованих на випадок провалу. Ця ничка — однокімнатна квартира в середмісті — вважалася надійною. Вона не повідомила, що поранена. З такими ранами вона й без медичної допомоги могла дати собі раду.

«От і все, — підбила вона проміжний підсумок. — Тепер ти вже не Космічна Мавпа, а проста дурна обізяна, яка тупо завалила завдання. І тобі цього ніколи не вибачать. Ніколи».