Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Вибух - Самбук Ростислав Феодосьевич - Страница 87
Татаров посидів ще трохи, відчуваючи, як прилипають спітнілі долоні до “дипломата”. Нарешті прийняв рішення. Доїхав тролейбусом до найближчої ощадкаси й там поклав гроші на пред’явника. Лише потому трохи заспокоївся — весь час було відчуття, що зараз до нього підійдуть, відберуть “дипломат” і запитають, звідки гроші? Але ж тепер їх не було, вони не обтяжували, маленька сіра книжечка видавалася примітивною і несолідною, ну, хто ж може повірити, що вона еквівалентна білій, блискучій, з гіркуватим заводським запахом синтетики “Ладі”?
Гаврило Климентійович одержав “Ладу” справді через місяць. Як і мріяв — шосту модель. Підігнав машину під дім і за вечерею повідомив Кларі:
“Тепер ми маємо машину…” — мовив, наче купив у господарчому магазині емальовану каструлю.
“Машину? — ані на секунду не повірила. — Яку?”
“Ладу”.
“Ти що, мариш?”
Підійшов до вікна, відсмикнув фіранку.
“Можеш подивитися”.
Стала поруч і справді побачила під вікнами білу машину.
“Звідки?”
Вже повірила, але мало не втратила свідомість від здивування.
“Не хотів тобі казати… — пояснив Гаврило Климентійович удавано байдуже. — Уже сім років я відкладаю гроші. Щомісячно по сто карбованців”.
“Як так?”
“А ось так… По сотні. Не хотів тобі псувати настрій. Різні преміальні, щоквартальні надбавки тощо. Набігало понад тисячу на рік”.
Нарешті до Клари дійшло.
“Ти приховував від мене гроші? — вигукнула розпачливо. — Коли ми рахуємо кожного карбованця! Коли наші діти ходять роздягнуті!..”
“Нічого собі — роздягнуті, в американських джинсах!”
Проте Клара не сприйняла його іронії.
“А я не можу придбати собі пристойної сукні! — Тепер її обличчя пашіло непідробним гнівом. — У цей час він приховує щомісяця по сто карбованців заради якоїсь машини!”
“Не якоїсь, а “Лади”! До речі, в якій їздитимеш і ти…”
Кров відлила від Клариного обличчя. Мабуть, усвідомила, що автомобіль — також непогано і, зрештою, є внесок до сімейного добробуту, але все ще не могла простити чоловікові самоправства. Навіть думка про те, що він міг прийняти самостійне рішення, була неймовірною, означала мало не кінець світу.
Приступила до Гаврила Климентійовича й наказала:
“Продаси! Я чула, за “Ладу” платять скажені гроші”.
“Е-е, ні, — одповів твердо. — Хочеш, щоб мене викинули з роботи? Як спекулянта?”
Така перспектива, звичайно, не влаштовувала Клару — розгублено закліпала очима. Гаврило Климентійович зрозумів, що переміг, і негайно скористався з цього. Узяв дружину за руку й потягнув до дверей:
“Пішли, хоч подивишся…” — запропонував.
Його розрахунок виявився правильним. Сівши на зручне переднє сидіння, Клара одразу розм’якла, певно, уявила, як виходить з “Лади” разом з дітьми десь біля моря в Криму, очі в неї потеплішали, навіть попестила долонею щоку чоловіка.
“Добре, — мовила примирливо, — зрештою, може, вчинив і правильно. Але, — похитала вказівним пальцем попід його носом, — аби востаннє. Всі гроші додому. До копійки!”
“Дещо доведеться вкласти в машину, — зробив спробу хоч трохи відбитися Татаров. — Автообслуговування. Інакше втратимо гарантію”.
“Побачимо…” — відповіла ухильно.
На тому й зійшлися.
Діти сприйняли придбання машини зовсім по-іншому.
Володя обійшов “Ладу”, погрюкав дверима й всівся на переднє сидіння. Покрутив кермо і висунув щасливе обличчя до батька.
“Тачка законна… — висловив своє захоплення. — Можна їздити…”
А Томочка, підтанцьовуючи, пострибала перед капотом і цмокнула батька в щоку.
“Ти, пап, найкращий у світі, — мовила улесливо. — Тепер і ми, як нормальні люди…”
Через кілька днів Володя, вибравши момент, коли по телевізору закінчили демонструвати фільм, а програма “Час” ще не почалася, підморгнув сестрі й сказав, звертаючись переважно до матері:
“Товариші батьки, треба двісті ре… Бажано завтра”.
Клара поворушилася на дивані:
“Навіщо?” — запитала.
“Один чмур влаштує мені права. По-швидкому”.
“Автомобільні? — перепитав Гаврило Климентійович. — Для чого?”
“Ми з Томою у Крим гайнемо”, — одповів, наче це питання вже обговорювалося, все вирішене, й зупинка тільки за грішми.
З Томою Володя справді домовився. Погодились, що він візьме Соню, однокурсницю, класна дівчина, у нього з нею давно, як кажуть, вільна любов. А Томка також прихопить хлопця…
Гаврило Климентійович поворушився в кріслі, одповів коротко й твердо:
“Ні”.
“Хочеш сказати, що не даси нам машину?” — аж здивувався Володя.
“Так, не дам”.
“Чому?”
“Бо вона мені надто дорого коштувала”.
“Це ти серйозно?”
“Не може бути серйозніше”.
Клара ліниво потягнулася на дивані.
“Діти просять… — мовила лагідно. — Невже ти можеш відмовити своїм дітям?”
“Машину не дам”, — повторив Татаров уперто.
Дочка сіла поруч нього на бильце крісла. Потерлася об його неголену щоку.
“Ну, пап, — заканючила, — невже ти не любиш свою Тому?”
З огидою відчувала колючу батькову щоку й думала, як негарно виходить: уже попередила Олега, той роздзвонить усім знайомим, а цей старий чорт пручається.
“Ні”, — сказав Гаврило Климентійович таким тоном, що всі зрозуміли: він прийняв остаточне рішення.
Дочка закопилила губу й подалася до своєї кімнати, син презирливо засвистів і пішов з дому, а Клара, скориставшись з їхньої відсутності, Запитала:
“Для чого ти так?”
“Машину не дам!” — Татаров не став пояснювати свою позицію. І справді, ніхто й ніколи не сідав за кермо його “Лади” — завжди вимитої, відполірованої, немов вилизаної язиком.
З того дня минуло вже досить часу, й Татаров підписав не один папір, підготовлений Гудзієм. Трохи звик, і совість уже не мучила його, тримав у тайнику в гаражі на дачі ощадну книжку, до пенсії лишалося все менше — збирав гроші, мріючи про забезпечену старість, і вже не лякався прийдешнього. Навпаки, нетерпляче чекав дня, коли його з почестями відпровадять на заслужений відпочинок — певно, тоді нарешті позбавиться щоденного страху й спатиме спокійно.
Відвідини Гудзія, особливо такі, як сьогодні, напівофіційні, коли Леонід Павлович заходить із своєю фамільярною, мерзотно-огидною посмішкою, свідчили про чергову операцію з алюмінієм, що, відповідно, викликало й чергову хвилю негативних емоцій у Гаврила Климентійовича, пом’якшених, правда, й черговим поповненням його нетрудових прибутків. Негативні емоції і зараз поглинули Татарова, і він ледь утримався, щоб не осмикнути цього усміхненого пройдисвіта, який нахабно сперся ліктями на його стіл і зазирає у вічі.
— Учора я розмовляв з Геннадієм Зіновійовичем, — почав Гудзій, — і він передавав вам найсердечніші вітання.
“У труні я бачив твого Геннадія Зіновійовича”, — не без задоволення подумав Татаров і справді уявив собі Геннадія Зіновійовича в труні, уявив реально й видимо, в розкішній труні з квітами, хоч ніколи в житті й не бачив Геннадія Зіновійовича, лише виконував його накази. Розпорядження шефа передавав Гудзій, а гроші — Манжула, тепер уже не готівкою в “дипломаті”, як було вперше, а, за вимогою Татарова, ощадними книжками на пред’явника.
Іноді, правда, Манжула приносив і подарунки від Геннадія Зіновійовича. Як пояснював, премії за ударну працю: флакон паризьких парфумів для дружини Гаврила Климентійовича, імпортні туфлі для дочки, навіть шкіряне пальто для самого Татарова. Це пальто Гаврилові Климентійовичу, правда, так і не дісталося. Клара одразу забрала для Володі, намагаючись хоч якось компенсувати моральні втрати сина, пов’язані з батьковою впертістю відносно “Лади”. З подарунків Татаров мав зиск. Пояснював, що дефіцитні речі дістали співробітники, і Клара охоче платила за них по державній ціні.
Гаврило Климентійович трохи розслабився від приємного, хоч і уявного, споглядання шефової розкішної труни і не відразу збагнув, про що веде далі Гудзій.
— Вибачте, — перепитав, — що ви сказали?..
— Геннадій Зіновійович передав: до кінця року з алюмінієм крапка. А далі видно буде.
- Предыдущая
- 87/126
- Следующая