Серця трьох - Лондон Джек - Страница 41

Але, хоча це був і день, і година, визначена Долею для смерті пеона, остання мить його життя ще не надійшла. Не тут, серед подвійної шеренги мерців, і не від руки Тореса призначено йому було вмерти, тому що Торес притримав руку і повільно опустив зброю, а пеон пішов далі і сховався за поворотом. Незабаром він наздогнав свого батька, Леонсію і Френка. Останній саме просив жерця вдруге промацати на вузликах, як і чим можна відкрити вухо Хцатля.

— Просунь руку до рота Чіа і витягни ключ, — наказав старий своєму боязкому сину, і той з явним небажанням підкорився йому.

— Та не вкусить же вона тебе, вона ж кам’яна! — зі сміхом сказав йому Френк іспанською.

— Боги майя ніколи не бувають кам’яними, — з докором зауважив старий. — Вони здаються кам’яними, але насправді вони живі, завжди були живими і під каменем і крізь камінь вічно здійснюють свою незмінну волю.

Леонсія, здригнувшись, відсахнулася від жерця і, узявши Френка під руку, пригорнулася до нього, немов шукаючи в нього захисту.

— Щось жахливе має статися, у мене таке передчуття, — вихопилося в неї. — Не подобається мені це місце в надрах гори, серед мумій. Я люблю синє небо, ласкаве сонце, безкрає море. Має статися щось жахливе. У мене таке передчуття: щось має статися.

Френк заходився заспокоювати її, а годинник життя пеона вже відлічував останні секунди. І коли закликавши на допомогу усю свою мужність, він усунув руку в рот богині, остання секунда його^иття минула. Із криком жаху він висмикнув руку й витріщився на своє зап’ястя, де на шкірі виступила крапелька крові. Плямиста голівка гадюки висунулася з рота богині, ніби на глум висунула язичок, і знову сховалася в темній западині.

— Єхидна! — зойкнула Леонсія, впізнавши змію.

Пеон, який теж розпізнав змію і зрозумів, що його чекає неминуча смерть, жахнувся, ступив крок назад і полетів прямо в прірву, яку стільки століть прикривали ноги Чіа.

Цілу хвилину усі мовчали, потім старий жрець прошепотів:

— Я розгнівив Чіа, і вона убила мого сина.

— Не вірте ви цьому, — зауважив Френк, прагнучи заспокоїти Леонсію. — Усе це цілком природно й зрозуміло. Ну що тут дивного, якщо гадюка оселилася в щілині? Це часто буває. І що тут дивного, якщо людина, вкушена єхидною, відступилася назад? і нарешті, що ж дивного, якщо він оступився й упав у яму, що знаходилася за цим…

— Тоді й у цьому немає нічого дивного? — вигукнула Леонсія, показуючи на струмінь прозорої води, що забулькала з отвору і незабаром ударила звідти фонтаном. — Старий має рацію. Навіть сам камінь служить богам знаряддям для виконання їхньої волі. Жрець попереджав нас. Він прочитав про це на своїх священних вузликах.

— Дурниця! — мовив Френк. — Ніяка це не воля богів, а всього лише воля давніх жерців майя, що вигадали і своїх богів, і цю штуковину. Десь глибоко внизу тіло пеона натиснуло на важелі, які відкрили шлюзи: І забило підземне джерело. Ось звідки ця вода. Богинь з такими дивовижними вустами не буває, їх могли вигадати лише люди з воістину дивовижною уявою. Справжня ж богиня має бути прекрасною, бо краса і божество невіддільні одне від одного. Тільки людина здатна вигадати страхітливих демонів.

Вода хльостала з ями з такою силою, що вже сягала їм по кісточки.

— Нічого, — сказав Френк. — Я помітив, що діл у печерах і проходах похилий. Ці древні індіанці були гарними інженерами і завбачливо влаштували стік. Бачите, як вода біжить по галереї в напрямку виходу. А ну, старий, прочитай-по на своїх вузликах, де скарб.

— Де мій син? — запитав старий глухо, розпачливим голосом. — Чіа убила мого єдиного сина. Заради його матері я порушив закон майя і забруднив чисту кров майя нечистою кров’ю жінки з tierra caliente. Я згрішив заради того, аби він з’явився на світ, і тому він мені утричі дорожчий. Що мені тепер до скарбу? Немає в мене більше сина. Гнів богів майя упав на мене.

З ревінням, клекотінням і бульканням, що свідчило про великий тиск знизу, вода як і раніше била фонтаном. Леонсія перша помітила, що рівень води в печері підвищився.

— Вода вже мені до колін, — сказала вона Френку.

— Так час вибиратися звідси. погодився вій, зрозумівши серйозність становища. — Стік можливо, і був добре влаштований, але обвал, очевидно, перепинив відтік води. В інших галереях, що йдуть під схил, води, звичайно, ще більше, ніж тут. Проте тут рівень її досить високий. А іншої дороги назовні немає. Ходімо!

Підштовхнувши Леонсію, щоб вона йшла вперед, він схопив за руку приголомшеного горем жерця і потяг за собою. Там, де галерея повертала під прямим кутом, вода доходила їм до колін. А в печері, де стояли мумії, вода сягала вже до пояса.

І тут перед остовпілою Леонсією з води звелася голова в шоломі й загорнуте в стародавній плащ тіло. Але не це вразило Леонсію, бо всі інші мумії теж плавали, збиті вируючими водами. Ця ж мумія рухалася, голосно дихала і пильно вдивлялася в очі Леонсії.

Це було занадто незвичайне видовище для звичайної людини: перед Леонсією був воїн, що вмер чотириста років тому і тепер удруге помирав потопаючи! Вона скрикнула, рвонулася було вперед і майже відразу прожогом побігла назад у печеру; Френк, уражений не менше ніж Леонсія, відступив і витяг револьвер. Але в цю хвилину небіжчик, намацавши нарешті діл під ногами, вирвався зі швидкого потоку і закричав:

— Не стріляйте! Це я, Торес! Я був зараз біля входу до печери. Щось сталося. Там не пройти. Вода стоїть вище голови — навіть входу не видно. Чутно, як падає каміння.

— Ну та й сюди ти теж не пройдеш, — сказав Френк, націливши на нього пістолета.

— Зараз не час сваритися, — заперечив Торес. — Треба насамперед рятувати життя, а посваритися ми завжди встигнемо, якщо в цьому буде необхідність.

Френк завагався.

— А що з Леонсією? — запитав хитрий Торес. — Я бачив, як вона побігла назад. З нею нічого не може статися?

Змилостивившись над Торесом, Френк побрів назад у печеру ідолів, тягнучи за собою старого. Слідом ішов Торес. Леонсія знову скрикнула від жаху.

-. Не бійтеся, це Торес, — заспокоїв її Френк. — Я сам перелякався, коли побачив його. Але він така ж жива людина, як і всі ми. Якщо в нього встромити ножа, з нього потече кров. Ходімо, старий! Ми зовсім не хочемо потонути тут, як пацюки. Ще не всі таємниці майя розкриті. Читай вузлики і виводь нас звідси!

— Шлях лежить не назовні, а усередину, — тремтячим голосом пробурмотів жрець.

— Нам усе одно, аби якось вибратися. Та як потрапити усередину?

— “З рота Чіа у вухо Хцатля”, — була відповідь.

У Френка раптом сяйнула страшна, дивовижна думка.

— Торесе, — сказав він, — у роті цієї кам’яної леді ключ або щось подібне. Ви стоїте ближче до неї. Суньте туди руку і дістаньте його.

Леонсія стримала вигук жаху, здогадавшись про те, яку помсту задумав Френк. Але Торес не помітив цього і весело підійшов до богині зі словами:

— Радий бути вам корисний.

Проте почуття порядності не дозволило Френку довести справу до кінця.

— Стійте! — різко наказав він і сам наблизився до ідола.

І Торес спочатку здивувавсь, а потім зрозумів, якої він уникнув небезпеки. У той час, як старий жрець стогнав: “Святотатство!”, Френк кілька разів вистрілив з пістолета в кам’яний рот богині. Потім, обгорнувши курткою руку до плеча, він заліз богині в рот і за хвіст витяг звідти поранену гадюку. Кілька швидких помахів — і він розбив їй голову об бік ідола.

Обгорнувши знову руку і плече курткою, на випадок, якщо там виявиться друга гадюка, Френк знову поліз у рот богині і витяг звідти ретельно відполірований брусочок золота, який формою і розміром відповідав отвору у вусі Хцатля. Старий показав на вухо, і Френк уклав так званий ключ у щілину.

— Зовсім як в автоматі, — зауважив він, коли брусочок провалився в отвір. — Ну, а що тепер буде? Стежте за водою — вона, напевно, відразу спаде.

Але вода продовжувала хлюпати щосили. Раптом Торес щось вигукнув і показав на стіну, від якої відокремилася величезна брила і повільно поповзла вгору.