Серця трьох - Лондон Джек - Страница 73

Френк кивнув.

— Проте мене тоді ще не було на світі, — дещо згодом сказав він. — Я тільки знаю з чуток. То розкажіть, у чому там річ? Чому ви раптом про це згадали?

— Занадто довго розповідати, але послухайте моєї поради: коли побачите Рігана, не викладайте йому усіх своїх карт. Нехай він зіграє першим. І якщо він може вам щось запропонувати, хай зробить це без усякого прохання з вашого боку. Звичайно, можливо, я й помиляюся, та вам не зашкодило б спочатку подивитися його карти.

За півгодини Френк уже сидів у кабінеті Рігана. Він цілком усвідомлював, що йому загрожує, але стримувався, аби не зізнатися в цьому відверто; проте, пам’ятаючи пораду Бескома, намагався байдуже говорити про стан своїх справ і навіть жартував.

— По вуха загруз, га? — почав Ріган.

— Та ні, голова в мене ще на поверхні, — жартівливо відгукнувся Френк, — і ще можу дихати.

Ріган відповів не відразу. Якусь мить він вивчав останні дані на стрічці біржового телеграфу.

— І все ж ти викинув на ринок досить багато акцій “Темпіко петролеум”.

— Зате їх прямо вихоплюють з рук, — сказав Френк і вперше з подивом подумав, що, можливо, Беском і мав рацію. — Нічого, я змушу своїх супротивників проковтнути стільки акцій, що їм стане нудно.

— І все-таки акції “Темпіко” починають падати, хоч їх активно й купують. От що надто дивно! — сказав Ріган.

— Коли на біржі йде гра на зниження, трапляються дивні речі, — спокійно і мудро заперечив Френк. — Але коли мої вороги напхають собі черево тим, від чого я з радістю готовий позбутися, їх ухоплять кольки. І тоді декому доведеться дорого заплатити за те, щоб позбутися наслідків своєї обжерливості. Я гадаю, що вони вивернуть кишені ще до того, як я розправлюся з ними.

— Але ти вже дійшов межі, мій хлопчику. Я стежив за цією битвою на біржі, коли тебе ще тут не було. “Темпіко петролеум” — твоя єдина й остання опора.

Френк похитав головою.

— Це не зовсім так, — збрехав він. — У мене є капіталовкладення, про які мої вороги навіть не здогадуються. Я їх заманюю в пастку — навмисно заманюю. Звичайно, Рігане, це між нами. Адже ви були другом мого батька. Я викручуся з цієї ситуації. Тож послухайте моєї поради і купуйте мої акції, поки ціни на ринку такі низькі. Можете не сумніватися, що потім матимете з цього зиск.

— Які ж в тебе ще є капіталовкладення?

Френк знизав плечима:

— Мої супротивники дізнаються про це, коли вволю наїдяться.

— Замилюєш очі! — захоплено вигукнув Ріган. — Але тримаєшся ти стійко, зовсім як колись старий Р. Г. М. Тільки, аби я повірив, тобі доведеться довести, що це не порожні слова.

Ріган чекав на відповідь, і тут Френка ніби осяяло.

— Що там доводити, ви вгадали, — пробурмотав він. — Я справді вихвалявся. Я тону; вода вже дійшла мені до вух. Але я випливу, якщо ви мені допоможете. В ім’я мого батька протягніть дружню руку. Якщо ви підтримаєте мене, їм усім буде кепсько…

І тут Вовк Уолл-стріт показав свої зуби. Він тикнув пальцем у портрет Річарда Генрі Моргана.

— Як ти гадаєш, чому я тримаю його в себе на стіні стільки років? — запитав вій.

Френк кивнув: зрозуміло, мовляв, ви ж були щирими приятелями.

— Ні, не вгадав, — похмуро мовив Ріган. Френк здивовано знизав плечима.

— Для того, щоб завжди пам’ятати про нього! — продовжував Вовк. — І я не забуваю його ні на мить. Пам’ятаєш історію зі злиттям “Космополітен рейлвейз”? Твій батько обкрутив мене круг пальця. І добряче обкрутив! Але він був занадто хитрий, щоб я міг з ним поквитатися. От чому я повісив тут його портрет і терпляче чекав. І дочекався!

— Ви хочете сказати?.. — спокійно запитав Френк.

— Саме так! — рявкнув Ріган. — Я чекав і готував наступ. І нарешті настав мій день. Принаймні його щеня у мене в руках. — Він з єхидною усмішкою глянув на портрет. — І якщо це не змусить старого шкарбуна перевернутися в труні, тоді…

Френк звівся з крісла і довго з цікавістю дивився на свого супротивника.

— Ні, — сказав він, ніби сам до себе. — Ні, не варто.

— Що не варто? — підозріло запитав Ріган.

— Відлупцювати вас, — була спокійна відповідь. — Я міг би за п’ять хвилин задушити вас власноруч. Ніякий ви не вовк, ви просто зачуханий пес, смердючий тхір. Мені говорили, що від вас можна всього сподіватися, але я не повірив і прийшов сюди, щоб самому переконатися. Мої друзі мали рацію. Ви справді такий, як вони й казали. Треба швидше йти звідси. Тут смердить, як у лисячій норі!

Уже біля дверей він озирнувся. Йому не пощастило вивести Рігана із рівноваги.

— То що ж ти збираєшся робити? — глузував той.

— Якщо дозволите мені зателефонувати моєму маклеру, тоді, може, дізнаєтеся, — відповів Френк.

— Прошу, мій хлопчику, — люб’язно відгукнувся Ріган, але відразу, запідозривши підступ, додав: — Я сам з’єднаю тебе з ним.

І, тільки переконавшись, що біля телефону справді Беском, він передав слухавку Френку.

— Ви мали рацію, — сказав Френк Бескому. — Ріган заслуговує всіх тих прізвиськ, якими ви його нагороджували, і навіть більше. Дотримуйтеся нашого плану. Ми можемо притиснути його, коли нам заманеться, хоча старий лис не вірить цьому. Він вважає, що йому вдасться обібрати мене до нитки. — Френк помовчав, обмірковуючи, як би найліпше обдурити супротивника, потім продовжував: — Я скажу вам щось, чого ви не знаєте. Це він від самого початку атакував нас. Отже, тепер нам відомо, кого доведеться ховати.

Сказавши ще кілька подібних фраз, він повісив слухавку.

— Бачите, — пояснив він від порога, — ви так спритно замітали сліди, що ми ніяк не могли здогадатися, чия це робота. Дідько б узяв, Рігане, адже ми лаштувалися бити невідомого супротивника, якого вважали значно сильнішим за вас. Тепер, коли все з’ясувалося, буде куди простіше. Ми готувалися до важких боїв, а все зводиться до легкої перемоги. Завтра о цій порі, отут, у вашому кабінеті, відбудеться панахида, і вас не буде серед плакальників. Ви будете небіжчиком, справжнім фінансовим трупом, після того як ми покінчимо з вами.

— Точна копія Р. Г. М., — з усмішкою зауважив старий Вовк. — Боже мій, як він умів замилювати очі!

— Шкода, що він не поховав вас і не позбавив мене цього клопоту! — кинув йому на прощання Френк.

— І всіх витрат, пов’язаних з цим! — крикнув йому навздогін Ріган. — Вам це дорогувато коштуватиме, юначе, а панахиди в цьому кабінеті не буде.

— Завтра вирішальний день, — заявив Френк Бескому, прощаючись цього вечора. — Завтра о такій порі я буду вже оскальпований і препарований за всіма правилами: такий собі висушений на сонці і прокопчений екземпляр для приватної колекції Рігана. Але хто б міг повірити, що цей старий негідник має проти мене зуб! Адже я ніколи не робив йому нічого поганого. Навпаки, я завжди вважав його кращим приятелем батька. Якби хоч Чарлі Тіпері пощастило видурити щось із грошей у свого батька…

— Або Сполучені Штати оголосили мораторій, — додав Беском, не сподіваючись ні на що..

Ріган у цю мить говорив своїм агентам і майстрам із розповсюдження чуток:

— Продавайте! Продавайте! Продавайте усе, що у вас є, і то якнайшвидше. Я не бачу кінця цьому зниженню!

А Френк купив по дорозі додому останній випуск вечірньої газети і, пробігши її очима, побачив заголовок, набраний величезними літерами:

“Я НЕ БАЧУ КІНЦЯ ЗНИЖЕННЮ”, -

ЗАЯВЛЯЄ ТОМАС РІГАН.

Наступного ранку, о восьмій, коли Чарлі Тіпері прибув до Френка, його вже не було вдома. Цієї ночі ніхто у Вашингтоні не спав і нічні телеграми сповістили, що Сполучені Штати хоча й не вступили у війну, проте оголошено мораторій і платежі припиняються. О сьомій годині, коли Френк ще був у постелі, до нього з’явився сам Беском з цією звісткою, і Френк відразу ж поїхав з ним на Уолл-стріт. Те, що уряд оголосив мораторій, викликало в них надію, і їм належало багато чого зробити.