»З вершин і низин» (1887) - Франко Иван Яковлевич - Страница 2

2

Рости, красо, до пояса,

Ти, розуме, вище мене!

Іди, красо, поміж люди,

Ти, розуме громадами!

Не дайсь, красо, тому взяти,

Хто ти хоче світ зв'язати;

Не дайсь, красо, тому в руки,

Хто тя хоче в пута вкути!

А як впадеш у неволю,

То розплинься слізоньками,

То засохни без розплоду!

Ти, розуме-бистроуме,

Порви пута віковії,

Що скували думку людську!

Двигни з пітьми люд робучий,

Двигни з пітьми - та до мене!

Розхитай в нім ясні думи,

Розрости бажання волі,

Виплекай братерську згоду,

Поєднай велику силу,

Щоби разом, дружно стала,

Щастя, волі добувала!"

23 іюля 1880

***

Веснянії пісні,

Веснянії сни,

Чом так безутішні,

Безвідрадні ви?

Чи для вас немає

Зелені в лісах,

Чи для вас не сяє

Сонце в небесах?

Чи для вас весела

Квітка не цвіте,

Що лиш вбогі села,

Людський біль здрите?

Ох, живі діброви,

Ясний сонця світ,

Лиш життя, любови

В людських душах ніт!

Втішно птиця лине,

Гамір, співи, крик…

Тільки бідний гине

З голоду мужик.

Квіти серед поля

Долом і горов -

Тільки тьма й неволя

П'є народну кров.

Краще б то для моди

Заспівати, бач,

Про красу природи,

Ніж про людський плач.

Але не для моди

Се співаю я,

То й сумна виходить

Пісенька моя.

1882

VIVERE MEMENTO!1

Весно, що за чудо ти

Твориш в моїй груди?

Чи твій поклик з мертвоти

Й серце к жизні будить?

Вчора тлів, мов Лазар, я

В горя домовині -

Що ж се за нова зоря

Мені блисла нині?

Дивний голос мя кудись

Кличе - тут-то, ген-то:

"Встань, прокинься, пробудись!

Vivere memento!"

Вітре теплий, брате мій,

Чи твоя се мова?

Чи на гірці світляній

Так шумить діброва?

Травко,чи се, може, ти

Втішно так шептала,

Що з-під криги мертвоти

Знов на світло встала?

Чи се, може, шемріт твій,

Річко, срібна ленто,

Змив мій смуток і застій?

Vivere memento!

Всюди чую любий глас,

Клик життя могучий…

Весно, вітре, люблю вас,

Гори, ріки, тучі!

Люди, люди! Я ваш брат,

Я для вас рад жити,

Серця свого кров'ю рад

Ваше горе змити.

А що кров не зможе змить,

Спалимо огнем то!

Лиш боротись значить жить…

Vivere memento!

14 октября 1883

____________________

1 Пам'ятай, що живеш! (Лат.)

Осінні думи

ЖУРАВЛІ

Понад степи і поле, гори й доли,

Понад діброви, зжовклим листом вкриті,

Понад стернища, зимним вихром биті,

З плачем сумним, мов плач по кращій долі,

Понад селища бідні, непошиті

Хатки, обдерті і пусті стодоли,

Понад люд темний, сумовитий, голий,

Ви пливете по млистому блакиті.

Куди? Куди? Чи в кращий край зелений,

Залитий світлом, зіллям умаєний,

На нитку мов нанизані, мчите ви?

О, ждіть! Ось в млистій і вогкій ярузі

З крилом підтятим брат ваш сохне в тузі!

Візьміть мене в путь, браття! Де ви? Де ви?..

*

Післанці півночі, в далекім юзі,

В прекраснім краю барв, багатства, пісні,

Перекажіть про сірі, безутішні

Мли, що стоять на нашім виднокрузі!

Перекажіть про бідність, сльози вічні,

Про труд безсонний в болі і натузі,

Про чорний хліб твердий, печений в спузі,

Про спів жалібний, мов вітри долішні!

Перекажіть про те, що вас прогнало

З нещасного, хоч рідного вам, краю,

Щоб всяке щире серце й там ридало!

Та сли й там бідні схнуть, терплять, ридають,

Сли й там земля ссе кров їх, сльози й піт,

А хліб дає не їм - мовчіть! Мовчіть!

20-21 окт[ября] 1883

***

Паде додолу листя з деревини,

Паде невпинно, чутно, сумовито,

Мов сльози мами, що на гріб дитини

Прийшла і плаче, шепчучи молитов.

Осики лист кровавий із гіллини

Паде, немов ножем його пробито;

Жалібно жовте листя березини,

Здається, шепче: "Літо, де ти, літо?"

Лиш дуб могучий, жолудьми багатий,

Спокійно в темну, зимну даль глядить -

Таж він недарма тепле літо втратив!

Най в'яне листя, най метіль гудить,

Се сил його не зможе підірвати,

І плід його приймесь і буде жить!

1881

Скорбні пісні

***

Не винен я тому, що сумно співаю,

Брати мої!

Що слово до слова нескладно складаю -

Простіть мені!

Не радість їх родить, не втіха їх плодить,

Не гра пуста,

А в хвилях недолі, задуми тяжкої

Самі уста

Їх шепчуть, безсонний робітник заклятий

Склада їх - сум;

Моя-бо й народна неволя - то мати

Тих скорбних дум.

9 мая 1880

***

Бувають хвилі - серце мліє

І скорбних мислей рій летить,

Мов чорна хмара небо криє

І грім у хмарі гуркотить.

І поглядом німої злоби

Гляджу на небо й світ живий

І жду, що з земної утроби

Ось-ось прорвесь огонь страшний

І вмить спалить всю землю тую

З всіма неправдами її,

Перелама хаос твердую

Шкарлущу скріплої землі…

І, наче золото в горнилі,

Сей світ очиститься зовсім,

І чиста, в невечерній силі,

Засяє правда й воля в нім.

2 апр[еля] 1880

***

До моря сліз, під тиском пересудів

Пролитих, і моя вплила краплина;

До храму людських змагань, праць і трудів,

Чень, і моя доложиться цеглина.

А як мільйонів куплений сльозами

День світла, щастя й волі засвітає,

То, чень, в новім, великім людськім храмі

Хтось добрим словом і мене згадає.

2 апр[еля] 1880

***

Нехай і так, що згину я,

Забутий десь під тином,

Що всі мої думки, діла

Сліду не лишать, мов та мла

На небі синім!

Нехай і так! Я радо йду

На чесне, праве діло!

За нього радо в горі вмру

І аж до гробу додержу

Свій прапор ціло.

31 мая 1880

***

Тяжко-важко вік свій коротати

У незнання сумерці німім,

І хилитись, і в ярмі стогнати,

До могили простогнати в нім.

Тяжко-важко вік цілий боліти,

А не знати навіть, де болить;

Мучитись у горі, а не вміти

Того горя й крихточку вменшить.

А ще тяжче бачити всю муку,

Знати добре джерело її,

Але не могти подати руку

Тому брату, що так стогне в тьмі.

А ще тяжче гаряче бажати

Волі, правди, братньої любви,

Шарпатись у путах, гризти крати,

А на волю встати не могти.

1878

***

Мій раю зелений,

Мир-зіллям маєний,

Стелися круг мене

В далекую даль!