Подорож у Тандадрику (на украинском языке) - Жилинскайте Витауте Юргисовна - Страница 30

Кадриль, мiж iншим, зiбрався був iти разом з Твiнасом: йому вже набридла доля самотнього блукача. Хiба не краще йти з кимось i поговорити, порадитись, розповiсти про пригоди, якi пережив на iнших планетах... Та терплячий Твiнас цього разу заперечив.

- Нiзащо! - затряс дзьобом i, нагнувшись, глянув на свою набряклу танку, мабуть, побоювався, щоб вона зовсiм не розвалилася.

Побачивши, як опустилося вухо у Кадриля, пiнгвiн вибачливим тоном додав:

- Я ж кривий, тапка ледь тримається, а ти ганяєш як вихор.

- З задоволенням пiшов би повагом, - уперто правив своєї Кадриль.

- Нiзащо! - Ще упертiше повторив пiнгвiн. - Усю дорогу мене совiсть мучитиме, що через мене хтось змушений тупцювати на мiсцi.

- Але, - не поступався Кадриль, - я вже стiльки набiгався по iнших планетах, що потупцювати на мiсцi менi було б великою втiхою... от!

I вiн, мов заведений, почав так бити ногами, що аж трава загойдалася.

Великому сищиковi довелося витягти з-пiд крила люльку й кiлька разiв посмоктати її, щоб знайти спосiб здихатися цього причепи.

- Ну хай, - сказав Твiнас, - тобi признаюся, чому я хочу побути на самотi.

- Я й сам добре знаю, - хитро повiв вусом Кадриль.

- Знаєш?! - остовпiв сищик. - Гм... що ти знаєш?

- Знаю, - випалив Кадриль, - що ти хочеш розгадати головоломку.

- Головоломку? Яку головоломку? - зовсiм збентежився Твiнас i знову нахилився подивитися на свою набряклу тапку, тiльки на цей раз вiн нахилився так низько, що замалим не бацнув дзьобом у траву.

- Головоломку, як схуднути, - пояснив Кадриль. - I я знаю, i Китичка казав, що ти дуже соромишся, що такий товстий.

- Бач як... - Товстун полегшено зiтхнув. - Так, так! Хочу розгадати саме цю головоломку. Ти справдi розумник. Як тiльки залишуся на самотi, вiдразу вiзьмуся розгадувати.

- Та її навiть розгадувати не треба, - взявся запевняти його Кадриль. - Треба тiльки бiгати пiдтюпцем... ну я й забалакався... засоромився зайчик, глянувши на тапку Твiнаса. - Треба виконувати вправи "присiсти - встати" - сто разiв присiсти, сто разiв встати, i живота як i не було... - знову засоромився, що образив товстуна.

- Якщо вже так, - прикинувся ображеним Твiнас, - ходiмо кожен своєю дорогою.

I вони розiйшлися - один праворуч, другий лiворуч. Хоч морiг був рiвний, як стiл, та Твiнас шкутильгав бiльше, нiж завжди. Вiн iшов тому, що бiда його пiдганяла, а як по правдi, то вiн з радiстю залишився б у "Срiбнiй шишцi" i не вiдривав би очей вiд гордого личка, i болюче тремтячих вiй Ейнори. О, як було б приємно сказати Ейнорi, що тепер, коли вона сама себе висмiяла, вона стала для нього в тисячу разiв кращою i милiшою. Але ж чи йому, такому незграбному, вайлакуватому, задивлятися на горду красуню?.. I крiм того, вiн повинен виконувати важливе завдання, розгадати головоломку, куди сховати Ейнорину рукавичку. Не хто iнший, як сам Твiнас поцупив її iз сумки Легарiї - тодi, коли вiн нiбито забув люльку, повернувся в корабель на спаленiй планетi. Прозiрливий сищик легко здогадався, про який речовий доказ весь час теревенила жаба i що в неї заховано у футлярi для окулярiв. Схопивши рукавичку, вiн запхнув її в танку - бо куди ж її бiльше сховаєш? Та коли Ейнора розповiла про себе всю правду i все одно була звинувачена в крадiжцi, Твiнас вiдчув себе дуже прикро. Якби виявилось, що справжнiй злодiй вiн, Легарiя так висмiяла б його, що вiд сорому хоч крiзь землю провалися. Не треба було б i люлькою пихкати, можна й так здогадатися, якi глузування посипалися б на нього: "Закоханий пузань", "Одурiлий сонько", "Кавалер Туп-Хит" i ще подiбнi.

Ось чому, спекавшись Кадриля, вiн пошкутильгав один, роздивляючись на всi боки, щоб знайти мiсцинку, де можна було б сховати рукавичку. Та скiльки й куди вiн не дивився, нiчого пiдходящого не бачив: скрiзь одноманiтний луг без жодного горбка чи ямки. "Хай йому лихо! - занепокоївся сищик. - Невже на всiй планетi не знайти безпечного мiсця для однiєї тоненької рукавички?!" А може... може, скрутити рукавичку i покласти прямо на морiг? Гм... Хтозна, чи, бува, нiхто його не бачить з корабля? Твiнас обернувся i зовсiм занепав духом: так важко й довго шкутильгав - а так мало пройшов! Верхню половину "Срiбної шишки" видно як на долонi, зяють вiдчиненi дверцята, крiзь якi за ним слiдкують Ейноринi очi. Саме так, так! - товстий сищик розгадав i цю Ейнорину таємницю! Вiн тiльки не знав, що тi очi карi, а свято вiрив, що вони блакитнi, як незабудки пiсля дощу... А таємницю очей вiдгадав зовсiм легко: бо, скажiть, хто ж засилив Ейнорi нитку в голку, коли вона шила собi спiдничку i ще щось? Нiхто не засиляв, виходить, вона сама!.. Її щастя, що нiхто цього не спостерiг, навiть прискiплива Легарiя. Але чому, чому ж вона про все зiзналася, а про очi промовчала?.. На жаль, цiєї загадки Твiнас вiдгадати ще не мiг... Навiть i зараз, повернувшись до дверцят корабля, вiн думав про це... Та що це?.. З вiдчинених дверцят висовується рука Ейнори. Тiльки-но та рука звисла через порiг корабля, як заметлялося щось подiбне до порожнього рукава Менеса?.. Може, подумав Твiнас, може, Ейнора лежить собi бiля порога й, граючись, махає рукою? Лежить вона i дивиться на нього, Твiнаса, як вiн стирчить серед лугу, мов копиця?.. I вiн сам не вiдчув, як почав задкувати, не вiдриваючи очей вiд корабля i вiд руки, що хиталася в дверцятах... Дивно, але отак iти набагато легше, тупцяй собi задки п'ятами, i тобi не заважає носок тапки. Твiнас прискорив ходу, ось видно вже лише верхню частину дверцят, руки вже не видно, вже й дверцята зникли, тiльки бачиш вершок "Срiбної шишки"... Щось йому дуже нагадує той вершок, гм... гм... ах, правда, треба сховати рукавичку. Вiн нагинається, витягає її iз тапки: скрутить її в згорток i покладе, бо цiй сiрiй рiвнинi кiнця не видно. Отак, iдучи задки, вiн почав згортати рукавичку i весь цей час дивився на вершок "Срiбної шишки"... Їй-богу, щось дуже нагадує той вершок, здалека немов якимись жилами переплетений, гм... гм... та... та це ж такий трикутник був на кубику! Ось де розгадка головоломки, ось, нарештi! Як добре, що вiн пiшов задки, тому i...

I враз за ним немов безодня вiдкривається. Його обступила щiльна непроглядна iмла, i вiн поринає наче трiска в глибину моря, поринає i поринути не може. Рукавичка вислизнула з-пiд крила, i в головi блискавкою промайнуло, що всьому кiнець, що вiн не встиг зробити щось дуже важливе, але що... що?..

I раптом почувся плюскiт хвиль, вiйнуло крижаним холодом, а перед очима заколивався безмежний водяний простiр. I ось у його бiк гребуть вайлакуватi iмператорськi пiнгвiни, а вiн уже сидить на айсбергу i махає їм крилом - так, так, - махає з того айсберга, що пливе через океан, про якого вiн так довго мрiяв.

ЗНАХIДКИ ЛЕГАРIЇ

Легарiя, волочачи за собою, хай майже порожню, але чималу сумку, не могла далеко вiдiйти. Вона, як i Твiнас, прагнула вiддалитися од "Срiбної шишки" так, щоб її нiхто не мiг побачити i вона змогла б вивернути на морiг iз сумки все своє добро i перевiрити, чи, як мовиться, iнвентаризувати. Хоч вона не раз рилася в сумцi, але до пуття не знала, чого й скiльки туди напхала з того смiття, що було в машинi. Отож Легарiя насолоджувалась, уявляючи, як виверне всi свої знахiдки на рiвний морiг, як буде плигати навкруги, розбираючи та сортуючи їх; ось старий мiдний свiчник, це пряжка вiд черевичка, це пляшечка з краплиною потрiйного одеколону, ось карта з бубновою дамою, це вже знайома мережана манжета, ось пилочка для нiгтiв, ось клаптик триацетату, латочка крепдешину, смужка маркiзету... всi клаптики треба зiбрати в один жмутик i перев'язати стрiчечкою... це низочка штучних перлiв, це... невiдомо що, це ножички, якi вона позичила Ейнорi... це рукавичка Ейнори. От шкода, що другу хтось поцупив: зараз було б двi, справжнiй скарб! Хтозна, може, на Тандадрицi це пощастить помiняти на коштовнi дефiцитнi речi, наприклад, на оксамитову накидку чи на каракулеву шапочку? Про значок, якого так легковажно вiддала паяцовi, Легарiя старалася не думати, щоб не зiпсувати собi настрою: втрата така велика, що коли думати тверезо, починає нити струп, який утворився на мiсцi бородавки. Нiчого, заспокоювала себе Легарiя, виканючу в Китички пластир i залiплю струп: яка дивовижна щока тодi буде у неї! Не один мешканець Тандадрики, поглянувши на неї, скаже: "Дивiться, ось поранений у бою полководець!" Або: "Фiзично потерпiла органiзаторка!" Або: "Активiстка в боротьбi проти хаосу!"