Історія польсько-українських конфліктів т.2 - Сивіцький Микола - Страница 18

III. Радянська окупація

Зайняття Східних Земель радянськими військами відбулося під прикриттям визволення білоруського і українського народів від польського ярма. Ця теза використовувалась і при поясненні приєднання Східної Малопольщі, як Західної України, до Союзу Радянських Республік, нібито відповідно до вільно виявленого бажання самого населення. Радянське вторгнення було несподіваним для польського суспільства у Східній Малопольщі, яке, як всюди на окраїнах, було непідготовлене. З'явились радянські розпорядження щодо надання українського національного характеру Східній Малопольщі та українізації громадського життя, місцевої влади, установ, магазинів, навчання включно з університетом ім. Івана Франка у Львові, офіційної мови, влади, назв міст, сіл і назв установ. Стосовно такого ворожого ставлення совєтів, спішно використаного українцями, польське суспільство виявилось безсильним, самотнім і невпевненим, оточеним чужою, переважаючою чисельно, стихією. Звідси і пояснення втечі польської інтелігенції з провінції до Львова, де відчувала свою чисельну перевагу і була впевненішою навіть без офіційної підтримки.

Завершальним акордом радянських розпоряджень щодо акції усування польського елементу була запланована масова акція радянської влади виселення поляків, чоловіків, жінок і дітей, а також колоністів, військових поселенців та професійної інтелігенції до радянської Росії. Керувалися вони думкою щодо необхідності усунення прибулого польського елементу. Загальне число вивезених поляків, на жаль, не встановлено.

Радянська окупація викликала негативне ставлення польського суспільства до українців, слушно, а часом і неслушно підозрюваних в ініціюваннях більшовицьких розпоряджень, спрямованих проти польського суспільства. Найважливішим, очевидно, розпорядженням радянських можновладців була конфіскація маєтків поміщиків без викупу в попередніх власників на користь місцевого населення, переважно обслуги маєтків.

Не всі українці були лояльними радянськими громадянами. Переважна частина чинних перед війною політичних діячів втекла на захід, оскільки була скомпрометована передвоєнною антирадянською позицією. А частина тих, хто залишився, особливо молодь, почала боротьбу проти радянської влади. Тому вістря радянських репресій через певний час було спрямоване проти українців, особливо проти сільської молоді, яка у рядах ОУ Н готувалась до збройної боротьби проти Рад, спираючись на уявного протектора і приятеля — Німеччину, яку можна безпомилково вважати ініціатором українського підпілля у Польщі. В останній період радянської окупації вже не тільки українську молодь, але й цілі українські села більшовики вивозили у процесі репресій на схід.

IV. Німецька окупація

15 жовтня 1939 р. у Кракові було створено, з дозволу німецької влади, Український комітет у справах біженців з територій, окупованих більшовиками, і полонених української національності з польської армії. Цей комітет, підсилений представниками всіх етнічних українських земель, у жовтні 1939 р. підготував резолюцію про утворення Української держави, яка б охоплювала всі землі, які українці вважали своїми етнічними, включно з Холмщиною і Лемківщиною. Резолюцію було вручено німецькій владі, але вона не мала очікуваного наслідку через негативне ставлення німців до справи українського війська і відносин із советами. Але з погіршенням німецько-радянських відносин усе тіснішою ставала німецько-українська співпраця, особливо у сфері диверсій на користь німців, які ОУН здійснювала на території, окупованій советами. У момент вибуху війни вона проявила себе як у Східній Малопольщі, так і на Волині. Слід згадати, що у квітні 1940 р. попередній Український комітет був перейменований в Український

Центральний комітет (УЦК). На чолі його став колишній доцент Ягеллонського університету доктор Кубійович, послужливий до німців, замість усуненого ними доктора Горбового. У червні 1941 р. під впливом подій, що відбувались, українські діячі у Кракові постановили скликати конгрес національної єдності. Звернення підписало 155 діячів різних напрямків як з Наддніпрянської України, так і з Польщі — петлюрівці, гетьманці, все УНДО на еміграції, ОУН-бандерівці, група Палієва (фашисти). У зверненні передбачалось утворення суверенної єдиної Української держави. З ним було ознайомлено губернатора Франка. Заперечень не було. 22 червня було відкрито конгрес і обрано головою доктора Горбового (ОУН-Бандера). До президії увійшов колишній віце-маршалок Сейму Василь Мудрий, який ще у 1929 р. на конституційному конгресі у Відні увійшов до президії ОУН, як нелегального політичного об'єднання, до якого могли належати члени різних політичних партій, наприклад УНДО.

Комітет оголосив маніфест про створення об'єднаної незалежної Української держави, заснував усі відомчі комісії, необхідні для утворення уряду, і повідомив про утворення українського уряду, якщо такий ще не створений, і закликав усіх українців до підпорядкування цьому урядові. Зміст маніфесту передали губернаторові Франку. Відповіді не було. 30 червня 1941 р. у Львові було створено український уряд під керівництвом Стецька, який заступав відсутнього у Львові Бандеру. В акті проголошення уряду від імені митрополита Шептицького взяв участь його права рука єпископ доктор Сліпий. Стецько проголосив Наддніпрянську і Наддністрянську Україну. Справді, в міру просування німецьких військ по українській етнічній території українці брали у свої руки політичне управління. Проголошення України викликало у німців збентеження. Внаслідок цього Бандеру вивезли до Берліна, німецька влада закликала львівський український уряд до відкликання призначених службовців на зайнятій німцями території і після закінчення терміну ультиматуму вивезла членів уряду до Німеччини, а учасників краківського конгресу — до Рабкі. Голова, доктор Горбовий, провів рік у в'язниці в Кракові.

Додаємо нарис історичного розвитку ОУН за українськими джерелами (додаток № 15).

Цей короткий перебіг українських офіційних незалежницьких намірів під німецьким управлінням німці закарбували включенням Східної Малопольщі як дистрикту Галичина до Генеральної Губернії і створенням Рейхскомісаріату Україна з передачею її до компетенції німецького міністра у справах східних територій без українського самоврядування і будь-яких обіцянок створення України у майбутньому

Українці кваліфікували поведінку німців як пряму зраду і недотримання більш-менш офіційних німецьких обіцянок перед війною про утворення України і забезпечення їй німецької підтримки. Через німецькі поразки і брутальну поведінку німецької влади українці все більше розчаровувались у своїх колишніх патронах, а більш активні елементи (ОУН-Бандера) перейшли до активної підпільної діяльності. Проте офіційно українці підтримували співпрацю з німцями в УЦК в обмін на реальну користь від офіційної українізації країни, здійснюваної при відносній терпимості німців.

Слід підкреслити, що адміністрація у містах — суди, управління праці, комунальні, шкільні установи, лікарні, медична, торговельна, реміснича, сільськогосподарська палати, допоміжна поліція — всі посади були зайняті українцями, і діловодство велось українською мовою.

Величезного розвитку набула українська освіта. Додаємо зведення стану українських навчання і освіти у Генеральній Губернії в 1942 р. (додаток № 4) і порівняння стану українського навчання у дистрикті Галичина у 1942 р. зі станом навчання за польських часів (додаток № 5).

Під впливом і під опікою УЦК проводиться українізація у Східній Малопольщі, особливо у провінції, де польське середовище є чисельно слабшим, а євреї, які надавали містам зовнішнього польського лоску, були ліквідовані німцями. Швидко створюються нові середовища українських купців, ремісників й інтелектуалів. Зміцнюється і зростає національна свідомість серед українців. Пропонуємо витяг зі звіту департаменту інформації за 1942 р., який показує зміни в українському суспільстві (додаток № 6).

Український Центральний комітет є офіційною організацією для підтримання відносин з німцями і як такий признаний ОУН (Організацією Українських Націоналістів) — найсильнішою з існуючих українських організацій, що особливо багато прихильників має серед сільської молоді і поєднує політичний чинник з військовою підготовкою.