Історія польсько-українських конфліктів т.2 - Сивіцький Микола - Страница 53

Але є ще інші мізки, уражені суспільною доктриною, почуттям класової солідарності з українськими селянами, які є не тільки основою, а майже виключним складником цієї національної меншості на тих землях. Це тягне за собою небажання розпочинати боротьбу з нібито принаймні суспільно близьким елементом і вимагає дій у білих рукавичках з хибною надією пригорнути таким чином розбещене українське селянство. І знову попри банкрутство класових гасел, пропагованих хіба що нашим східним сусідом, намагаються реалізувати цю доктрину понад головами помордованих, розграбованих і спалених польських сіл цього краю.

Або доктринерство, або безсилля можуть бути причиною повної стриманості тактики наших офіційних діячів, а може, навіть одне і друге. Безсилля — свідомість, що офіційні діячі не здолають противника, інакше кажучи, невміння, недбальство, нездарність, відсутність організації, хоча люди перебувають на місці, та й кошти, як чути, є поважними. Тобто знову вина на боці тих чинників, які тримають у своїх руках все сплетіння організаційних ниток.

Чи доктринерством чи безсиллям диктується тактика непротивлення злу, що шаліє на наших землях, загрожує небезпекою катастрофи такою, як на Волині, а точніше небезпекою, що поляки у Східній Малопольщі будуть вимордувані. Щоб запобігти нещастю, треба усунути причину небезпеки, якою є відсутність опору з нашого боку. Тут не допоможе жодне звернення, спрямоване до польського населення Східної Малопольщі, щоб попри все воно залишалось на місці і не дало паніці підхопити себе на захід. Це є єдине, на що здатні наші офіційні діячі у цій політичній ситуації, але за відсутності хоч якоїсь організованої акції опору це звернення може мати катастрофічні наслідки для тутешнього населення.

Єдиним і виключним превентивним заходом є відкликання тих людей, які не доросли до свого завдання, відмова, нарешті, від проклятого політичного ключа, який висуває на посаду представника уряду на наші землі або командира збройних сил цих земель певних осіб лише з тієї причини, що за цим стоїть приналежність до тієї чи іншої партії. Якщо хтось невиліковно хворий на так зване угодовство, то повинен залишитись зі своїми мріями у домашньому затишку і зникнути з публічної арени, де справляє враження особи, яка не усвідомлює явищ зовнішнього світу. Якщо хтось не має здібностей до керівної посади, то нехай відважиться присвятити свої сили іншій посаді, а його партійні товариші нехай не вважають, що то є честь утримувати нездару на вершині за будь-яку ціну. Бо жодний партійний ключ не виправдає перед трибуналом історії нараження польськості цих земель на знищення.

Отже, зміна організаційної вершини цієї території, заміна невиліковних угодовців і неспроможних керівників людьми, ідейно відповідними громадській думці тутешнього суспільства і здатними не до урядування, як у мирні часи, а до боротьби, як і личить прикордонним лицарям, є єдиним способом усунення розбіжностей, які панують тут між організаційними низами і верхом, що тримає владу у своїх руках. Інакше загрожує катастрофа.

Так, катастрофа! Хіба що тутешнє польське суспільство, не знаходячи підтримки і допомоги там, де слушно належало б сподіватись цього, само звернеться до офіційних чинників із закликом: якщо нам не допомагаєте, то принаймні не перешкоджайте! Залиште собі титули і зв'язані з ними користі, а одночасно певність, що після війни будете притягнуті до суворої відповідальності за пролиту через ваше доктринерство і недбалість кров нашого народу!

Нещастя, яке загрожує нашому народові, також є радником. Якщо правлячі діячі, офіційні, центральні чи локальні, ведуть польське населення Східної Малопольщі на страту, як уже Волинь видали на різанину, то інстинкт самозбереження змусить польський народ цих земель подякувати офіційним діячам за їхню турботу й опіку і відвернутися від них на шлях самодопомоги, не звертаючи уваги і навіть йдучи всупереч правлячим діячам. Пошанування влади Підпільної Польщі необхідне, але ще необхіднішим є збереження на недалеке майбутнє біологічної субстанції польського народу, який становить не 330 тисяч, як на Волині, а понад мільйон 630 тисяч у Східній Малопольщі. Там, де йдеться про фізичне існування такої великої маси польського народу, і то тільки римо-католицького віросповідання, маси всіляких професій, класів, станів, там слухняність всупереч інтересам тієї маси була б гідна невільника, але не громадянина, була б гідна москаля, але не поляка. Аби не було потреби звертатись до такого засобу відчаю. Особливо, що це було б поєднане з багатьма жертвами, яких можна б уникнути, якби почав діяти замість самодопомоги готовий так чи інакше, хоч і невеликий, апарат за умови, що він діяв би під відповідним політичним і фаховим керівництвом.

На завершення одне зауваження: на перший погляд здавалось би, що справа не дуже на часі через наближення фронту російської агресії. Але це тільки на перший погляд. Перш за все не відомо наразі, коли вона настане і чи взагалі настане, а якщо і надійде, то все одно відкритим залишиться питання захисту польського населення від українських банд, оскільки вони існують не тільки по цю лінію фронту, але і по іншу, може навіть більшою мірою. Але заміна окупаційного режиму не вирішує проблеми, яка нас цікавить, усі порушені питання залишаються актуальними і, може, навіть більше, ніж до цього часу, бо попри все Росія дуже вичерпана попередніми поразками й перемогами і не зможе забезпечити такої безпеки, як німці до цього часу. Ця справа залишатиметься й надалі актуальною, хіба що наші місцеві офіційні діячі, а може, й організаційні низи не піддадуться загальній паніці.

Крім цього, слід підкреслити, що наведені вище зауваження відображують не якесь окреме переконання, а загальнопоширений погляд усіх, хто орієнтується в стосунках у Підпільній Польщі. Ці зауваження також не є відображенням думки якоїсь певної політичної групи, бо в питанні ставлення польського народу до української меншості в Східній Малопольщі думка всього польського суспільства є цілком одностайною, і це питання сьогодні не підлягає жодній дискусії.

CA КС PZPR, zesp. 2225/10, sygn. 202/111-51, s.270–273

[ЗАКЛИК ЗІ ЛЬВОВА ПРО ДОПОМОГУ ПОЛЯКАМ]

ПОЛЯКИ!!!

ВОЛИНЬ І СХІДНА МАЛОПОЛЬЩА СТІКАЮТЬ ПОЛЬСЬКОЮ КРОВ'Ю. УКРАЇНСЬКА ОРДА РОЗПЕРЕЗАЛАСЬ І ПІДНЯЛА БУНТ ПРОТИ ВЕЛИЧІ ПОЛЬСЬКОГО НАРОДУ.

40 тисяч помордованих поляків загинуло у муках, яких можуть завдавати лише звироднілі й нікчемні дикуни. Польські села на територіях цілих повітів стоять у згарищах і полум'ї.

Відчуваючи свою безкарність і використовуючи допомогу німецьких окупантів, українські банди намагаються нині мордувати все польське населення Волині і Східної Малопольщі, гадаючи, що таким способом відберуть у Польщі право на ці землі.

ТІЛЬКИ НЕГАЙНА ЗБРОЙНА ДОПОМОГА МОЖЕ ВРЯТУВАТИ ЖИТТЯ СОТЕНЬ ТИСЯЧ БЕЗЗБРОЙНИХ ПОЛЬСЬКИХ ДІТЕЙ, ЇХНІХ МАТЕРІВ І БАТЬКІВ.

ТІЛЬКИ НЕГАЙНЕ ПОКАРАННЯ УКРАЇНСЬКИХ РІЗУНІВ МОЖЕ ЗАТРИМАТИ РУКИ ЛЕГКОДУХИХ УБИВЦЬ.

ПОЛЯКИ!!! За помилки усього Польського Народу, котрий дозволив розвинутись українській орді як упродовж усієї історії, так і під час свого останнього незалежного існування, наслідки мусить відчути увесь Народ, а не тільки Поляки Східних Земель.

УВЕСЬ НАРОД ПОЛЬЩІ повинен виступити на захист своїх братів.

УВЕСЬ НАРОД ПОЛЬЩІ — повинен виступити на захист своєї гідності й суверенітету на Східних Землях.

Польща першою в 1939 р. оголосила війну насиллю і жорстокості. Польща нині єдина в Європі безперервно продовжує криваву боротьбу з окупантами, зберігаючи при цьому повну незалежність своєї політики як від ворогів, так і часто від суперечливих інтересів союзників.

ЗАВДЯКИ ЦІЙ ПОЛІТИЦІ ПОЛЬЩА ГОТУЄ СОБІ ВЕЛИКЕ МАЙБУТНЄ.

І тому нині зовнішні і внутрішні вороги намагаються ослабити Польщу зі сходу, щоб створити тут джерело майбутньої кволості Польщі.

НАЙНЯТА ДЛЯ ЦЬОГО УКРАЇНСЬКА ОРДА І ЗЛОЧИННІ У СВОЇЙ БЕЗДУМНОСТІ ПОЛЯКИ, ЩО ЗАХИЩАЮТЬ ЇЇ, ВСТРОМЛЯЮТЬ НІЖ В ІСНУВАННЯ І МАЙБУТНЄ ПОЛЬЩІ.