Танці шайтана - Логвин Юрий - Страница 20

20

«Возьмі Машку, она звєрь понятлівий! Тєбя прокорміт… Только нє ході на піри знатних!..» Вот я бросіл своіх зайчатніков і стал мєдвєжатніком… Ето тожє хлєб…

— А що у вас там, на Московщині, по ярмарках ще й зайців водять?! — Здивувався другий співтрапезник Прошки.

— Ну екой ти нєсмишльоний! Зайчатнікі зайцєв смотрят. А когда с борзимі охота, оні в кустах сідят в засадє. І в мєшках зайцєв на запас дєржат.

Потому что ежєлі в полє зайцев нє могут лепшіє люді взять, ілі вообще зайцєв нєт, ми випускаєм зайцєв із кустов. І тогда у царя, многая ему лєта! і єво бояр єсть добича!.. Какієто ви, рускіє люді, без смєкалкі!.. «сть звєрь в лєсу лі, в поле лі, а господін должон свою добичу взять!… Вот так то!..

Ведмедиця досмоктувала ще одне квашене яблуко.

«Коза», поклавши «морду» на край столу, заснула з медовим коржиком у руці.

Прошка постукав кістяною колодкою ножа по глечику:

— Ей, жідовін! А гдє віно, а гдє єда? Гдє колбаса і сало, єбьона твоя мать?!! Я тє спрашіваю?!! Я тєбє прі всєх дал дукат, а ти зажіліть хочеш?!! Я тє спрашіваю?!! Ілі мнє Машку на тєбя натравіть?!! Я такой, я могу!!!

Прошка зробився буряковий, а очі в нього побіліли від люті. Він звівся і за кожним питанням стукав колодкою ножа об дошки столу.

— Чого ти репетуєш? Ну випив, так сиди тихо! Он бачиш — люди сплять?..

Зараз Мотко прийде і все принесе!

— Я випив? — із зловісним спокоєм спитав Прошка. — Ах ти ж гніда! Вот смотрі, тварь, какой я п'яний!!!

Прошка скинув кожуха на ведмедицю, розв'язав пояс, підтяг під сорочкою штани. Знов підперезав поясом сорочку поверх штанів. І нідійшов до стіни, де було вільне місце межи сплячими.

Враз Прошка нахилився вперед, вперся руками в долівку, відштовхнувся личаками від підлоги, задер ноги вгору, випростав ноги і прихилився личаками до стіни. А тоді три рази віджався на руках від долівки, тримаючи рівними в струну ноги.

Відштовхнувся ногами від стіни і пружно перекинувся на ноги. Ще й підстрибнув і став, широко розкинувши руки.

Тут якраз і двері розчинились, і до корчми зайшов рудий. І з ним один із сотникової челяді.

Малий прокинувся і зразу впізнав чоловіка із сотникового двору. А рудий поставив кошик на лаву і почав виставляти на стіл баклаги з вином, горнятко з родзинками.

Сотників чоловік і без запрошення вліз до столу, відсунувши поселян по лаві.

Всі мовчки і слухняно посунулись по лаві.

— Да что єто я сам буду болтуху для звєря дєлать? — Обурився Прошка. — Я плачу, а ти, жідовін, дєлай!

Рудий баклажки взяв, а згорток у рушнику посунув ліктем по столу, не торкаючись пальцями.

Хтось сказав:

— Та піст же…

— А что Спасітєль сказал учєнікам?.. А сказал он вот что: «Нє чєловєк для субботи, а суббота для чєловєка»! У нас сєводня празднік — Іван Бражнік!!!… Да каті бочонок віна, да буді людєйі! Да ставь закусь — гуляєм!.. І музику давай!

Де й з'явилося все, що треба. Та вже й «о півнях» було. І хоч люди ще хотіли спати, та розбуджені, нехотя спочатку приєднувались до гульбища. А далі почалось. І жіноцво з'явилось, і якийсь хлопчик чорнявий, чи то корчмарів, чи циганчук, грав на скрипочці.

Прошка скакав веселий і ляскав себе у підскоках по колінах, по стегнах, по литках, по личаках.

І ходила корчма ходором. Прошка, проковтнувши чару і закусивши шматом ковбаси, виспівував дзвінким голосом:

Да я не буду тєбя єть У тєбя в п…. е мєдвєдь Сорок восем медвежат Кверху жопою лєжат!

Рудий обережно поставив перед ведмедицею коритце з вином і родзинками.

Прошка все танцював, хапав усіх за руки, тягнув на середину корчми, щоб усі танцювали. То калатав у бубон, то дудів у дудку.

Марьванна смоктала пійло і чвакала, плямкала, аж луна по корчмі йшла!

Двері раз по раз відчинялись і від морозу впливав до корчми сивий туман.

Коли всі справді розгулялись, Прошка миттю підкотився до сотникового чоловіка.

— Спасібо тібе, мой пан, что прішьол випіть с простим скоморохом!

Вєлікоє тєбє спасібо і многая тебе лєта, твоя панская мілость!

І Прошка став рівно, низько вклонився і випив «во здравіє!» гостю.

— Та не старайся, чоловіче! Хоча за добрі слова — спасибі! Та не хотів я йти сюди, бо воно мені треба?.. А як прийшов Мотко і питає, чи справді дали тобі дуката, чи не вкрав ти на бенкеті у панів, то закортіло мені піти та й подивитись на дурня, що цілий маєток пропиває в жида!..

— Твоя мілость, ласкавий мой пан! Да вовсе я не дурак, а, понімаєш, подлий чєловек… У нас подлим людям, да і лєпшім тожє, нє могі золотом владєть. Заработал, аль одарілі тєбя за границей златом — отдай в казну царюбатюшке, многая єму лєта!..

Ще випив чарку і, притопуючи та калатаючи в бубон, виступив на середину корчми.

Цього разу на калатання і Марьванна піднялась. Може тому, що висмоктала своє хмільне пійло. Піднялась і почала тупцювати поруч із Прошкою.

А Прошка геть розійшовся, веселився, аж гуло, підстрибував, гупав у бубон і кричав-виспівував:

Нечістий дух єбьот старух Семьоновну, Кіріловну Ох! І єщьо какіх то двух!

Потім, як знов сіли до столу, вже і справжні музики з дудою та цимбалами прийшли.

Прошка почав вередувати, чіплятись до корчмаря, що він горілку розбавив водою, а для міцності туди курячого посліду накидав. От у людей і крутиться голова. Ще ганив закуску, кричав, щоб корчмар подав людям книші і медових коржиків!

Всі потроху замовкли і прислухались — а що ж воно далі буде? Корчмар певно що був справжній, досвідчений корчмар, і все кивав головою і повторював:

— Все зроблю! Все зроблю! Все зараз зроблю! Одну хвилечку!

А от рудий певно не мав того досвіду і, не відчуваючи пастки, обурився. — Та я до людей ходив, для тебе ковбасу купував! А ти ще й вередуєш!

Прошка як вріже глечиком по столу. Глечик на друзки, ще й оковитою людей оббризкав.

— Ах ти соглядатай йобаний! Да что ти врьош! Да ти бєгал к сотніку узнать, нє украл лі я дукат! А сам, нєбось, с панскаво піра хоть серебряную ложку да стянул! А?!!

Рудий аж зайшовся:

— Та я чесний торгівець. Шапки шию і продаю!

— А сєльдєй ти тожє шйош?

Всі зареготали.

— Та я… та я… — заходився у гніві рудий.

— Да брехун он і ворішка! Вот можєтє тряхнуть єго шубу! І что оттуда посипітся?

І перш, ніж корчмар встиг щось сказати і вдіяти, рудий кинувся до корчмаревої шуби, що висіла в кутку за шинквасом зразу. Схопив її з кілка і простяг Прошці.

— На! Труси!

— Да ти что — сдурєл? «слі что, то скажєш, что із мєня висипалось! Вот пусть наш пан мілостівий витряхньот, он ліцо трєтьє!

Сотників чоловік нехотя взяв довгу чорну шубу і трусонув. І з-за вовчої опушки рукава випали із дзвоном дві срібні ложечки та срібний чіп до сотникової срібної баклаги.

— Тепєрь все відят, что я тут нє прі чьом! А то би вопіл, что ето я подбросіл!

— Ти й підкинув!!! — Заревів у нестямі рудий. — О зохен вейн! Та що ж це робиться?!…

Корчмар метнувся до музик і кинув їм монету, щоб швидше і голосніше заграли.

Ті зразу ж щосили врізали гопака, та «вак, що у вухах залящало.

Тоді корчмар швидко вигнав рудого кудись у житло і, з пляшкою доброго вина, поспішив до сотникового чоловіка.

А Прошка, наче й забув про весь цей глум, витанцьовував перед якоюсь веселою молодицею у червонім очіпку!

Тимкові знов захотілось спати. І він вже, вмощувався на лаві, щоб покласти голову на стіл, як побачив, що ведмедиця враз одмінилась. Вона витяглась і завмерла. Тільки ніздрі тріпотіли. Вона напружено нюхтила повітря, що напливало із прочинених дверей. Навіть Прошка цього не зауважив. А Тимко зразу ж повернувся в той бік, куди поводила писком звірина.