Листи в Україну. Вибране - Андрухович Юрий Игоревич - Страница 25

25

13. «Я програвся в карти, а це ознака…»

Я програвся в карти, а це ознака, що святий Юрко зі мною в конфлікті. Вічно має мухи старий рубака! Але я не клянчу, тим більше ліктів не кусаю, бо, друже, не ревний я учень там, де вчать науки про вертикальне. Мене більше цікавлять вузли сполучень, переходи духа в матеріальне. Надивився днями крутого порно і спромігся заснути аж пів на п’яту, після чого збудився; на серці чорно, а довбешку варто віддати кату чи якомусь модному шарлатану — хай вилущує з неї віршів сигнали, чим тутешній люд заведе в оману. Моє тіло, засмагле і досконале, особливо по пояс, а може, й нижче, пропадає всує, хоч гідне грека. Самота моя — це як зимне днище. На поштамті глухо, бодай переказ. Ти також не пишеш. Гадаю, знову маєш бестію — серце тобі украла. Я собі поставив таку умову: до Різдва добути — і дати драла!

14. «Скоро свято — вся столиця російська…»

Скоро свято — вся столиця російська закипіла так, мов повстали гнані і голодні. Я собі нагадую псиська, що натрапив на слід цитрин, бананів, і, спрямований чітко, як у безмежність, я собі здаюся майже трамваєм. Нам, їй-богу, потрібна вкрай незалежність: торгувати з Кореєю, Парагваєм, Палестиною, Хиною, Барбадосом, у портах над Понтом (Херсон, Одеса). Каравани трюмів із кальвадосом, коньяку і хересу буйні плеса, і, крім того, перець, імбир, гвоздика, чорне дерево, біла слонова кістка… А поки що — ця біганина дика по чужій столиці. І погляд псиська. Та й, сказати правду, пан Єлисеїв став не той, що був, не ті ананаси, а на нас поклав, як кажуть в Расєї. Анаші нема. І юрмище, ласе до видовищ, хліба (знак метрополій!), невтоленно жебрає крихти, фрукти. І надходить ніч у столиці голій. Це послання можеш віддати в друк ти.

15. «Тут колись був рай: цвіли ресторани…»

Тут колись був рай: цвіли ресторани, а також і кнайпи, звані «трактири». Чоловік, якому це сіль на рани, говорив: «Мені шістдесят чотири, як співають „Бітлз“, але я потроху поборов спокуси, як Бога Яків. У пивничках цих прожив я епоху, ми кружляли пиво, берляли раків». Що йому сказати на ці зітхання? Все на світі тлін і марнот марнота, все минає — пиво, життя, кохання і бухання. Мрія для ідіота — зупинити час. Минають кар’єри, офіцери, п’янки, минають раки, золоті погони, епохи, ери. Як казав Махно, все воно до нічого. Зостаються діри, мов чорні жарти, сіль на рани, спогади, дно у пляшці. На постах прогулюються сержанти, вони люблять бити кийком по ляжці. І від того темно стає на серці, в голові розруха, в ногах судома. Чи вернуся я, чи загину в герці? Чи Різдво я зможу зустріти вдома?

16. «На Різдво в Україні діються речі…»

На Різдво в Україні діються речі потаємні й вічні. Скажімо, місяць виявляється зайвим, тому Святвечір переходить не в ніч, над якою вuсять херувими сонні, а в ніч — як море, по якій навряд чи спроможні трії мандрівні царі, подолавши гори, своєчасно встигнути до Марії. Це, однак, не значить, що все даремно, всі прогнози, прикмети цілком опуклі. Попри те, що зимно, і те, що темно, неминучим є чудо, скажімо, в Дуклі, чи де-небудь. Це, як і з’ява комети, як сама зоря, що провадила, пасла пастушків, ягнят, як і всі предмети все збувається: Йосиф, яскиня, ясла, коляда збувається, сіно, свічка. А проте лише у вертепній скрині, до якої доступ і вхід крізь вічка, бо насправді нема яскині. Нині я, здається, готовий прийти з дарами, хоч діряво в кишенях, а в небі сіро. Тут мене ловили вітрини, брами. Треба їхати. Може, сконає Ірод.

17. «Із останніх новин: сиджу й ворожу…»

Із останніх новин: сиджу й ворожу на І Цзіні, гортаю окультну пресу, вліз в якесь товариство, здається, в ложу — ніби в лажу, справили чорну месу — нецікаво. Втім викликали духів. Потім хтось із Німців, здається, Шиллер, тарілки побив (а пляшок не рухав). Я пішов. Уночі мені снився трилер, хоч останнім часом лиш еротичні сновидіння маю, пускаю соки — це приємно. Панни у снах дотичні до поривів чистих, палких, високих. По обіді дідько надніс Серьожу — це такий, що миє клозети, хронік. Мав до хліба. Питався, на що ворожу. Протринділи з ним, як бійці у схроні, аж до смерку. Солодка розмова дружня! При вині стаємо усі братами. Він пішов, забравши своє оружжя — всякі відра, мітли, щітки з дротами, він пішов у ніч, він пусту склотару теж забрав, мерзотник. Пішов він на хер! А в мені хтось тужно терзав гітару. Семенко сказав би, що парикмахер.