Київські контури. Вибрані вірші - Могильний Аттила - Страница 13

13

6. «Це буде містика і дим…»

Це буде містика і дим важкий і сизий, що над нами пливе тягучими ключами і вічним змієм молодим А далі буде яв і сон який усіх їх заколише за вежі ввійде тихше й тихше і переріже гарнізон А потім буде тінь і сад і сонця золото і слава і в дів — прозорі покривала, і жодного шляху назад

ПРИГОДА

Цикл

1. «Пішли отари попасом…»

Пішли отари попасом, вже й не отари, а курява, а де була курява — там сніг нині Пішли коники ступою — перса твої разкрилися — два пуп’янки, два човники, дві лакоминки, а все ж — сніг нині Пішли яструби перевальцем стала мене туга переймати, стріли мене твої очі — два ягнятка голубенькі, кажуть: — Сніг нині

2. «Королева-королівна…»

Королева-королівна — то ласкава, а то — грізна Ой, Див Ладо — сніг іде Королева очки мружить — її неї груди — наче мури Ой, Див Ладо — сніг іде Хлопці — наче вірні леви коло тої королеви Ой, Див Ладо — сніг іде А від тої королівни тільки снігу по коліна Ой, Див Ладо — кров піде

3. «Вийду я на гору походжати…»

Вийду я на гору походжати, вийду собі свистати, вийду ватагу скликати: — Тра’ мури високі брати, тра’ грізне військо розганяти, тра’ одежі зривати, щоб солодке яблуко куштувати, бо пішли вже отари попасом і пішли коники ступою, та й пішли яструби перевальцем.

СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ

Цикл

1. «Третій стан…»

Третій стан — в дрободан. Дощ гуляє, як гетьман. Білі вежі й чорні вежі все патьоками мережить. Тьмаві склянки на столах — світ хитається в очах. Мокне оксамит мечів, арбалети й поготів, а він дзвонить, мов кришталь, коло малинових мальв.

2. Шибайголови

Над нами — небо, під нами — брук, наші кроки — швидкі і ніжні. І від дотику наших рук палає залізо. Наші губи — суцільна спрага, наші серця — голод, і анітрохи не важить, хто — друг, а хто — ворог. Гей, навколо! Келихи — вгору за наші голови.

3. Пейзаж

Ніч все пливе, лиш місяць і білі дими в долинах (ружі — червоні — тіні) все мерехтить і тане синє світіння ліній і запах лататих лелій стелиться по долинах

4. Варвари

Тут,      у безмежних,                       ворожих просторах, вперто,          повільно                      і поступово всіх      підкорятимем                         нашому слову, вищим          законом                     поклавши його. Доки гойдає                 білява                         ріка, мовчки ми сходимось                              груди                                      у груди, яреє сонце                жевріти                           буде в наших поблідлих                          від люті                                     очах. Дощ розмиває                    сліди                           за ізгоями, дощ розмиває                   дні                       і роки — ми перейдемо                    шляхами суворими, зрушені з місця                      велінням                                   руки. Випаде сніг,                і випливе                            з обріїв обрисів наших                    потужний                                стрій — благословен будь                         і будь впокорений, світе,        блакитний                      і золотий.