Київські контури. Вибрані вірші - Могильний Аттила - Страница 18

18

2. Бездіяльний вечір (В старому Києві)

Сніг, що падає на волосся, на руки, кружляє навколо ліхтарів, намітає кучугури біля під’їздів і навколо трамвайних колій… Сніг, що як іскри багаття вночі біля озера з жовтими квітами. І треба мовчати про нашу неймовірну молодість, бо сьогодні — день снігу. День віршів — потім.

3. Чекання (В старому Києві)

Кав’ярня в підвальчику. Якщо захотіти, то можна побачити з її вікон весь світ. (Дівчино, одну каву. Чому ви сьогодні така сумна? Київ треба малювати чистими фарбами, дерева — зелені, будинки — жовті, небо — синє.) Наші печалі і наші радощі хто зрозуміє? В дівчат з кав’ярні не губи, а квіти. Ходи й зірви. (Ваша посмішка для мене — майже нічого. Просто сонце заходить і сонце сходить.) Ця кав’ярня така терпка, як дітвацькі сльози. Я пішов би звідси, та на всіх дорогах — велике, безмежне небо над головами.

4. Світ (Епічний настрій)

Сотні ниток зв’язало нас. Голуби, що туркочуть на площах міста, очі коханої, гіркуваті вишні з Олегової гори. Ти озиваєшся до мене голосом людей нашого кварталу — слюсарів, водіїв, вантажників. Я шукаю тебе в кав’ярнях і бібліотеках, в рядках віршів, у барвах картин. Про тебе я думав, коли мені було важко. І задля тебе заводив мову з кожним, хто траплявся мені на дорозі. …на світанку земля — в тумані, наче оголена жінка під простирадлом.

5. Увечері на вокзалі

Безповоротність несказаних слів і недописані вірші — як поїзди, що мають зараз вирушати. …і нічого, крім жахливої порожнечі і найпрекрасніших облич на пероні, що відпливає.

6. П'ючи вино

Прозорий келих, кришталевий, з ниточками сонця, золота тінь на столі, як остання згадка про тих моряків, що не вернулися з країни орхідей. Морем пахнуть твої губи.

7. Стрільби

Вдень, під пекучим сонцем, у вигорілому, шорсткому хебе автомат повільно підняти і з приємністю впізнати щокою лаковану прохолоду його прикладу, щоб через мить тільки стукіт його гарячого серця тримати в руках.

8. Каяла

3 холодною люттю кинутий під ноги пожухлий степ з тонкою смужкою води на сході. І почорнілі русичі, що ідуть довгими пружними колонами, схожі на гору, яка шукає Магомета. О земле наша, уже за шоломами єси.

9. Ностальгія

Розгорнуте віяло дощу і старозавітне мовчання дахів образ чорного кота на щоглі витворити в уяві разом з посмішкою на зухвалому обличчі кота і корсарським бригом …і слухати легендарне падіння дощових крапель

10. Музика — дуже складна річ

Прийде фіолетова ящірка вилізе на підвіконня дві бурштинові крапки очей і фіалковий дим з обрисами ящірки

11. Малий, що йде (В старому Києві)

Він іде брукованим провулком, перебираючи в кишені скобки від рогатки, непримиренний ворог цукерок і морозива, іде і насвистує, штурхаючи подертими бігавками бляшанку з-під консервів. Не знаючи, що назавтра йому доведеться дивитись на цей світ і любити його. Він іде до чогось далекого, як легенда.

12. Тиша в червоному (В старому Києві)

Залишиться чорна тонка лінія там, де закінчиться вулиця і захід сонця випливе, червоний і теплий. Грубий, нерівний брук вайлувато хитатиме ваговози, катаючи в кузовах порожні залізні діжки. Залишиться вулиця, декорована синіми кетягами винограду, і важкі ваговози, що повзуть наче закривавлені черепахи.