Лексикон інтимних міст. Довільний посібник з геопоетики та космополітики - Андрухович Юрий Игоревич - Страница 107

1. Матерія

Митець мусить бути войовничим матеріалістом — у тому сенсі, що він не може не вірити в Бога. Матеріальність Бога доводиться фотографією. Коли я добре зрозумів те, що сказала про фотографію недавно спочила з Богом Сьюзен Зонтаґ, то Бог виявляється таким самим елементом матерії, як спалах, промінь або голос. Бог є елементарною частинкою — принаймні кожного митця. Що ж до матерії, то головною її ознакою є кругообіг, а формою — сфера. Тобто цьому митцеві йдеться, зокрема, про кругообіг єврейських тіл у природі.

2. Руїни

Упродовж майже двох століть нахил до руїн офіційно вважався ознакою романтизму, а романтизм — ознакою відірваності від реального буття. Щойно коли чергова криза надвиробництва вкупі з кінцем історії спричинила проголошення постмодерної «естетики звалищ», руїни отримали свою амністію. Тепер уже й нагромадження порожніх пляшок чи гори старих черевиків свідчать про колажність і довільність поєднання елементарних часток існування, а головне — про колишню красу і цілісність єврейського світу.

3. Цвинтар

Цей митець одним із центрів такого колишнього світу зробив цвинтар, тобто місце зустрічі, наділене особливою крихкістю. Ніщо в нашій частині Європи не терпить так від зміни цивілізацій і режимів, як цвинтарі. Будинкам легше — їх можна привласнити й заселити. Але хто захоче турбуватися про чужі нагробки і про зчитуваність палестинських письмен? Таким чином, цвинтар — це завжди ліро-епічна книга з надто великою кількістю героїв та персонажів, до того ж зовсім не придатна для читання, якщо цвинтар єврейський.

4. Зелене

Тут ідеться не просто про колір, а про стихію. Зелене починається в березні, а закінчується у жовтні і воно є звіром. Це такий пожирач цвинтарів, його ще називають травою забуття, але це неправильно, бо річ не тільки у траві. Якщо цвинтар залишається без людей, тобто в єврейському місті і світі не стає тих, котрі мали б ним опікуватися, то зелене робиться цвинтарним викликом і знаком. Воно засвідчує кругообіг єврейських тіл у природі. Його поєднання з письменами і каменями створює особливу напругу між елементами Бога в цьому митці.

5. Камені

Так от, письмена, а також камені, а також письмена на каменях становлять для цього митця саме ту матерію, з якої пошита сорочка його світу. Його камені — як різьблені, так і звичайні — це орієнталізм. От тільки у випадку з різьбленими каменями можемо це доводити мистецтвознавчими шляхами. Що ж до звичайних каменів, камінців, кругляків, більших і менших, сірих і світлих, то цей орієнталізм походить виключно від цього митця. Євреї завжди покладають камені там, де їх раніше вбивали. Цей митець є збирачем каменів уже тому, що живе в цьому місті.

6. Чернівці

Улюбленець хасидів і гуцулів Франц Йосиф (невідомо, чи той самий) у своїх ланцюгових візіях бачив Чернівці східною метрополією, значно більшою від Львова і Відня, принаймні з кількома вищими будинками і значно глибшим цвинтарем. Коли ж побачив із повітря Нью-Йорк, то й він не здався йому більшим за Чернівці. Зрештою, жодного з цих міст насправді не існує. Нью-Йорку не існує, бо само його існування засвідчило б матеріальну похибку Бога. Чернівців не існує, бо що б тоді залишалось вигадувати цьому митцеві?

7. Світло

З однаково важливих для будь-якого початкового творення світла і темряви вибираємо перше. Воно не має усталеної форми, запаху ані кольору, проте цілком фотографічно доводить матеріальність Бога. Скажімо, в постаті (цього разу) офірного цапа, наскрізь просвітленого надвечірніми променями. Воно також може уявлятися нам небом, здається, літнім. Сфотографувати голос — завдання з майже нереальних, але оскільки в цього митця немає іншого виходу і призначення, то йому таки вдається виловити мовлене з-поміж хмар «Броніславе!».

ЧИКАҐО, 2001

Чи траплялося вам коли-небудь їхати в одній машині відразу з трьома Майклами? Мені одного разу трапилось, і це незабутньо.

Перший Майкл сидів за кермом — той, якого в цій книжці я називаю mmn3. Другий Майкл є актором, видатним. У тій подорожі він читав на творчих вечорах уривки з «Перверзії» в перекладі першого Майкла. Тут і тепер я називатиму його Міхалом, хоч він усе-таки Майкл. Третій — Майкл Стайп, фронтмен з «R. Е. М.», присутній винятково як голос.

До Чикаґо з нашої рідної Пенсильванії ми їхали годин десять. Дорогою Міхал кілька разів підміняв mmn3 за кермом, щоб той трохи перепочив. При цьому Міхал дещо видозмінювався: на голову натягав шкіряне шоферське кепі, а на руки так само шкіряні й так само шоферські рукавички. Про чорні шоферські окуляри мовчу — як і про білий айседорівський шарф. Та вже навіть і не шарф, а справжнє тобі кашне. Ставало відразу ясно, що людина досвідчена і не в одній колотнечі бита.

У Чикаґо ми провели дві ночі і, цілком задоволені цим фантастичним містом та собою, опівдні третього дня рушили далі — до Урбани-Шампейн. У цій книжці її не буде.

Завдяки mmn3 нам пощастило з помешканням. Тобто з його розташуванням — у північному Чикаґо, на Дірборн-стріт, за кілька кроків від озерного узбережжя і чомусь посередині між Ґете-стріт і Шіллер-стріт, ніби ми насправді не до Чикаґо потрапили, а до якогось там Ваймару, Дахау чи Айзенаху. Зрештою, й номер будинку, де ми ночували, всіляко вартий уваги: 1331.

І от звідти, від цього будинку № 1331, під парадну браму якого опівдні третього дня mmn3 підігнав нашого позиченого «форда-черокі», до Урбани-Шампейн усього від 140 до 160 миль, тобто якихось дві з половиною — три години їзди, увесь час на південь і трохи на захід. І позаяк наше наступне PerVersion show мало починатись у згаданій Урбані щойно о шостій вечора, ми могли дозволити собі цю розкіш — виїхати не раніше першої. Так ми і зробили. Забігаючи наперед, скажу, що якби ми вирушили на півгодини раніше, то цієї розповіді не було б.

Але спершу все йшло цілком непогано. Ми від'їхали, як і належиться, в бік Лейк Шор Драйв і рушили на південь під звуки радіо. Того дня радіо сповіщало загалом про дві події: про те, що югослави таки здали Заходові Слобо Мілошевича, захопивши його зненацька у заздалегідь виділеній йому резиденції, та про реліз нового синґла «R. Е. М.» — «Imitation Of Life». Саме з цього моменту в машині з'явився третій Майкл, себто голос третього Майкла. Пригадую, як я зрадів обидвом новинам. Хоч більше все-таки другій, адже діло йшло до виходу нового аріемівського альбому «Reveal». Ми неслися на південь обіч озера Мічіґан, весна перевалювала за середину березня, сонце за середину дня, і всі радіостанції крутили «Imitation Of Life», хоча в оголошеннях дикторів мені вчувалось invitation of life — ну звичайно ж, без Антонича нікуди. Само життя запрошувало мене і всіх нас жити далі.

Якщо ви давно не слухали або просто не пам'ятаєте цієї пісні, то переслухайте її обов'язково. Я ледь не стрибав під неї на задньому сидінні того міні-вена.

Перед з'їздом на Сент-Луїс усе було ще не так зле, хоч нам довелося суттєво скинути швидкість через несподівано щільне скупчення автомобілів на нашому шляху. І що відразу впадало в око — зустрічних було ще більше, тож вони вже просто-таки повзли. «Не дай Боже опинитися в такому заторі», — сказав Міхал і як у воду дивився. Приблизно через милю ми повинні були взяти ще один з'їзд, на Індіану, і вийти на інтерстейт-94, з якого невдовзі з'їхати ледь праворуч на інтерстейт-57, а далі вчесати сто двадцять миль уперед по ньому, аж до виїзду на Урбану. І саме тут по радіо передали термінове оголошення про те, що всі виїзди з 94-го в районі 95-ї вулиці заблоковано у зв'язку з бойовою операцією чиказької поліції по знешкодженню невідомого снайпера, що вчинив стрілянину з даху котрогось висотного будинку в околицях Перрі Авеню та Ла Саль-стріт. Оголошення було повторено ще раз — і настільки виразно, що ми ледь не почули дзижчання куль за вікнами. Після цього знову зазвучало «Imitation Of Life», цього разу дещо драматичніше, ніж раніше.