Нові пригоди самоходика - Ненацький Збігнєв - Страница 22

РОЗДІЛ СЬОМИЙ

Пустир на Чаплинці. Ватага вимагає викупу. Капітан Немо атакує. Страшні хвилини ватаги Чорного Франека. Витівка Капітана Немо. Нарікання хлопчаків. Я знаходжу таємний табір. Невдячність пана Анатоля. Марта випитує мене. Дуб Капітана Немо. Я пишу до Немо листа.

Чаплиний, або Чаплинець, — це величезний острів, формою майже круг діаметром щонайменше півкілометра. Як і в більшості островів на Озерищі, береги його заросли деревами, а на середині подекуди видніють низенькі сосонки. Тільки на відміну від горбистих островів — Буковця чи Лугового — Чаплинець рівний, мов величезна сковорода.

Найкраще це видно в пору літньої спеки. Бо весною Чаплиний острів вкривається молодою травою, селяни женуть сюди корів і коней на випас; але що ближче липень, то дужче висихає земля, а зелень трапляється ще тільки на берегах, у затінку дерев і над водою. Середина Чаплинця стає неродючою пустелею, розжареною сонцем.

Мандрівник, який прибуде сюди саме в таку пору, опиниться в похмурій, гнітючій місцевості. Це величезний шмат землі, де марно шукати на піску свіжого сліду людської ноги. Перед очима стелиться килим мохів і сухого бадилля, що тріщить під ногами. Мохи руді й сірі, часом іржаві або червонуваті, тут і там видніються великі латки жовтого піску, облямовані сірою, спаленою сонцем травою. Де-не-де на неродючому грунті зажовтіє заяча капуста чи витягнеться вгору квітка звіробою; якась низенька сосонка судорожно вчепилася за пісок. Подекуди можна побачити великі килими крихкого, мов скло, вересу, який тут рано зацвітає.

Самітний мандрівник на Чаплинці чує тільки, як шарудить мох і тріщить під ногами верес; натрапляє на якісь ледь по-мітні стежинки, що їх навесні протоптали тварини, а може, й люди. Не чутно тут пташиних голосів; птаство обминає неродючу, вигорілу середину острова. Найчастіше сюди заглядає хіба що лисиця, полюючи на зайців-русаків, які необачно забігли в це місце.

І ось через цей острів ішов Чорний Франек, а я крався вздовж похмурого тінистого берега. Він ішов на схід, перетинаючи острів посередині. Прямував до найнижчої частини Чаплинця, де берег острова підступив до материка, а вузька протока заросла високим очеретом, в якому гніздилися чаплі.

Чорний Франек ішов повільно, бо дуже припікало сонце. Я у затінку дерев прискорив ходу і перегнав його. На східному березі я опинився далеко швидше за нього.

До низинної частини острова доходила волога з озера, і тут росла буйна трава. У морі очерету була прорізана вузенька стежечка, що вела до мілкого броду — єдиного сполучення між островом і материком. У високих гумових чоботях можна було вийти з острова, ідучи між щільними стінами зеленого очерету. Мабуть, навесні сюдою переганяли худобу на Чаплинець.

Я побачив маленький пагорб, вкритий молодими соснами, і сховався там, гадаючи, що Чорний Франек простує до броду і за мить з'явиться неподалік від мене. Визираючи з-за сосонок, я бачив клаптик пустелі Чаплинця, звідки повинен був надійти Чорний Франек. Позад мене було море очерету, що хвилювалося від легкого вітру.

Невдовзі я переконався, що Чаплинець зовсім не такий безлюдний, як мені здавалося. З-за купи вільшини над берегом озера почулися людські голоси.

Зацікавлений, я підкрався ближче, і перед моїми очима відкрилася облямована очеретом глибока затока, що врізалася в берег, а на березі затоки стояли пан Анатоль і пан Казик. За кілька метрів од них лежали на траві п'ятеро підлітків з ватаги Чорного Франека. Отже, їхній шеф справді сам пішов на зустріч з Вацеком Краватиком, але мав на острові «охорону».

Пан Анатоль то сердито, то благально звертався до хлопців:

— Ще раз прошу вас, віддайте човна. На тому боці озера лишилися наші дружини й дуже тривожаться, що нас досі немає. Ви хочете, щоб вони похворіли з переляку?

Хлопці голосно зареготали, а один сказав:

— Шановний пане, ви знову тієї самої. Ми нічого не знаємо про ваш човен. Прийшли сюди й бачимо: два типи ловлять рибу. А ви до нас із претензією: де човен? Звідки нам знати?

Другий хлопець додав:

— Ви погано прив'язали човен до берега і його знесло. Ми чекаємо колегу, і ваш човен нас не обходить. Взагалі, ми б пошукали його, але не задарма. То ж треба полазити по очереті, забрьохатися по пояс, ще можна й застудитись. А в очереті ж п'явки і всяка нечисть. Та за п'ятдесят злотих можна ризикнути…

Пан Анатоль глянув на очерет і теж, мабуть, подумав про огидних п'явок. Пан Казик затято мовчав, певно, ладен дати й сто злотих, аби тільки опинитися в своєму таборі, біля дружини.

Для мене все було зрозуміло: обидва чоловіки ловили тут рибу, прив'язавши десь поблизу човна. Хлопці заховали його, а тепер вимагали викупу.

«Вирвуть п'ятдесят злотих, і човен знайдеться», — сердито подумав я. Але якби я втрутився, то міг би зіпсувати справу. Хлопці пішли б геть з острова, а човна було б дуже важко відшукати в гущавині очерету.

Я вже хотів знову сховатися в сосонках, коли раптом з'явилася нова постать.

Звідки цей чоловік зненацька взявся на березі затоки? Може, як і я, висліджував Чорного Франека? А може, заховавшись у кущах, стежив за рибалками й хлопцями?

Капітан Немо!

Невисокий, у чорному дощовику з накинутим на голову каптуром, хоч була спека.

П'ятеро підлітків роззявили від подиву роти, так і застигли на березі, втупившись у невелику незнайому постать. Капітан Немо махнув своїм спінінгом і, обернувшись до очерету, кудись вказав панові Анатолю.

— Так, так! Там. Я вже бачу нашого човна! — радісно скрикнув пан Анатоль.

І, забувши про п'явок, кинувся в очерет, а за ним пан Казик.

Капітан Немо обернувся до хлопців. Його погляд ніби паралізував їх і прибив до землі. Вони не ворухнулися навіть тоді, коли обидва рибалки витягли човна з очерету й, бурмочучи слова подяки на адресу Капітана Немо, відпливли від берега.

Раптом до затоки вибіг Чорний Франек. Одним поглядом окинув гурт своїх товаришів і Капітана Немо.

— Зловіть його, хлопці! — гукнув він. — Зловіть і здеріть отой чорний каптур!

Хлопці зірвались на ноги. Щось блиснуло в їхніх руках, — це були фінські ножі! Чорний Франек випередив їх і величезними стрибками побіг до Капітана Немо, що стояв на березі.