Нові пригоди самоходика - Ненацький Збігнєв - Страница 24

Швидкою ходою повертався я на Чаплинець, а потім брів через нього туди, де залишив свій самохід. З ранку я не мав ні ріски в роті, але не відчував ні голоду, ні спраги. Мені не давала спокою думка про карту. Що то була за незвичайна карта, коли Вацек Краватик і Бородань хотіли заплатити за неї стільки грошей? Що мали означати Краватикові слова: «Ця карта відшкодує нам усе сторицею»?

«Я повинен глянути на ту карту, перш ніж вона опиниться в руках Вацека Краватика», — подумав я.

Водночас мене починали гризти докори сумління. Хіба я для того прибув на Озерище, щоб воювати з Чорним Фране-ком чи роздивлятися рибальську карту? Чи варто встрявати в усе те, коли мені треба розшукати Чоловіка з рубцем і затоплений скарб?

Я перейшов пустку Чаплинця і вийшов на другий бік острова. На мілині я вже не бачив яхти Вацека Краватика. Вона відпливла, поки я стежив за Чорним Франеком.

Я заліз у самохід і скоро наблизився до того місця, де стояв мій намет, а поряд мешкали лицарі спінінгу з дружинами.

Перед моїм наметом, на моїй газовій плитці, на моїй сковороді смажила велику щуку Марта з білявою косою. І в сусідів теж смажили рибу — трьох дрібненьких красноперів та одну пліточку.

Пан Анатоль глипав на величезну щуку на моїй сковороді; відчувалося, що йому хочеться заговорити, але він мовчав. Та велика щука вбила в ньому бажання повчати, а запитувати, мабуть, було не в його натурі.

Коли я підплив до берега, Марта, побачивши мій автомобіль на воді, не здивувалася. Тільки сказала:

— Як це я відразу не здогадалася, що ваша машина — амфібія? Тепер я знаю, як ви опинилися на тому боці, хоч не перепливали поромом. І ще знаю, що ви такий самий таємничий птах, як і Капітан Немо.

За хвилину додала, показуючи на сковороду:

— Тільки оцю щуку спіймала. Сподіваюсь, ви не гніваєтесь, що я без дозволу взяла з вашого намету плитку й олію? Але ж з однією щукою не варто повертатися додому. Я голодна, а ви теж, напевно, нічого не їли.

В ту мить я відчув страшенний голод. Вона казала правду: був полудень, а я з ранку нічого не їв. Щука так пахла, що в мене аж у животі закрутило.

— Ви що, дотримуєтеся прислів'я: «Шлях до серця чоловіка — через його шлунок»? — спитав я, підсідаючи до сковороди зі щукою.

Вона вдавано серйозно кивнула головою.

— Справді, в мене варто закохатися. Ви щодня мали б на обід чудову рибку.

— А я гадав, що це ви закохалися в мене, — сказав я здивовано. — Тут вам усі ознаки: ви не можете жити без мене. Коли я стомлений повертаюсь до свого вігваму, то застаю чарівну особу, яка смажить мені чудову рибку. Господи, може, це я в раю?

Пана Анатоля і його Мишку все ж таки перемогли пахощі, що розходилися від моєї сковороди. Вони підійшли до нас. Мишка сказала до свого чоловіка з ледь помітним докором у голосі:

— Ось яку рибу ти повинен ловити, Анатолю.

— І ловитиму, — гордо запевнив пан Анатоль. — Тільки хотів би знати, де ви зловили цю щуку?

Дівчина показала пальцем місце метрів за сто від нас.

— Он там, неподалік від старого дуба. Пан Анатоль знизав плечима.

— Згідно всіх відомих мені правил рибальства, там не може жити щука. Замало очерету. Вона любить ходити попід очеретом.

Марта тяжко зітхнула.

— Я не знаю. Може, це якась приблудна щука?

— Так, — погодився він. — Тут маємо справу з нетиповим явищем.

Мене дратували балачки пана Анатоля. Крім того, я не міг йому пробачити, що він не допоміг урятуватися Капітанові Немо.

— А може, ваша теорія хибна? Півдня ви ловили коло Чаплинця, але, як бачу, спіймали тільки чотири маленьких рибки.

Він махнув рукою.

— З нами сталася страшна пригода і тому нам не пощастило й з рибою. Якісь злодії вкрали наш човен і сховали в очереті. А потім вимагали за нього п'ятдесят злотих. І все було б добре, якби в цю справу не втрутився ще один чоловік, якийсь, мабуть, божевільний. Чув, як ті злодійчуки гукали на нього: «Капітан Немо». Замалим не дійшло до бійки, ті вже вихопили ножі.

— А ви, звісно, втекли, — мовив я.

— Відплив, — з притиском відповів пан Анатоль. — Я в бійки не встряю. Немо має якісь рахунки з тими бешкетниками, але навіщо втягати в ту справу нас? Щоправда, він показав, де наш човен, але ми й так, без нього, за п'ятдесят злотих дістали б назад човна. Я ніколи не втікаю, щоб ви знали. — І він з великою гідністю повернувся до свого намету.

Здавалося, пан Анатоль трохи образився на мене. Я сидів сердитий, роздратований його балаканиною.

— Чому ви не їсте? — спитала Марта.

І тільки тепер я побачив, що тримаю на колінах тарілку з трьома шматками смаженої щуки.

— Відрізати вам хліба?

Це її піклування тільки долило масла в огонь. Я ще дужче розсердився.

— А може, ви вже відразу покладете мені й шматок щуки до рота? — передражнив я її ввічливий тон. — Чи ви думаєте, що я не здогадуюсь про причину цього піклування? Ви хочете довідатися, де розташований табір Чорного Франека. Вчора ви навмисне розповіли мені про той перстень, знаючи, що це підохотить мене шукати табір. Та я розчарую вас: я не знаю, де табір. Не знаю та й годі. А якби й знав, то однаково не сказав би вам про це, бо не хочу, щоб через якийсь дурний перстень ви заводили сварки з головорізами. А взагалі, запевняю вас, ватага Чорного Франека мене анітрохи не обходить, я маю інші справи.

Напевно, зозла я бовкнув зайве. Бо вона відразу підхопила мої слова.

— Інші справи? Які?

— Он як! — обурився я. — Ви хочете стати моїм сповідником?

— Не розумію, чому ви так гніваєтесь? Не знайшли табору, то й не знайшли. Мені вже байдуже за той перстень. І хлопець, що подарував його, став мені байдужий, відколи з'явився Капітан Немо. Я віддала б сто таких перснів, щоб познайомитися з тим капітаном! Ви бачили його сьогодні?

— Бачив, — буркнув я. — Він був на Чаплинці й, здається, вистежував Чорного Франека, щоб знайти таємний табір ватаги. Тільки, як завжди, в ньому перемогло благородство. Він побачив, у якій скруті опинився пан Анатоль і недоречно втрутився. Ви самі чули, що казав пан Анатоль.

І я докладно розповів їй про всю пригоду.

— Який він чудовий! Який незвичайний! — захоплювалася Марта. — Сам проти шести головорізів? Це справжній герой. Мені здається, що я кохаю Капітана Немо.