Нові пригоди самоходика - Ненацький Збігнєв - Страница 73

— Хочу. Але та свистулька…

— Я казав вам, що вона зачарована.

— Ви жартуєте. А справа серйозна, — Ану, засвистіть, — попросив він.

— Ви знаєте, що за співучасть у злочині… — почав я роздратовано.

Але він не вгавав:

— Засвистіть. Це дуже заспокоює.

Марта, Телль і Чорний Франек посміхнулися. Що я мав робити? Вийняв з кишені ту його чудну свистульку й свиснув щосили.

А він схилив голову, ніби з насолодою слухаючи той свист, а потім сказав:

— Ну, гаразд. Скоро ви матимете той бурштин. Коли Вацек Краватик пливтиме яхтою до Ілави, по дорозі його перестріне міліцейська моторка. Міліціонери мають наказ обшукати яхту. Вацек Краватик і його приятель, мабуть, помандрують до в'язниці.

— Ви мільтон! — вигукнув з тріумфом Чорний Франек. Але відразу ж виправився: — Я хотів сказати — міліціонер.

— Авжеж. Не бачу приводу, щоб соромитися своєї професії, — і, примруживши праве око, по-змовницькому всміхнувся до мене. — Але я не міг розповісти про це панові Томашу, боявся, що він не стерпить конкуренції. І так, напевно, не прощає мені, що це я, а не він, знайшов затоплені скарби.

Він правду казав. Я заздрив його успіху. Стільки зусиль і часу змарнував я на ту справу, а він тим часом раніше від мене напав на слід затонулого грузовика.

Мабуть, він зрозумів мої почуття, бо поспішив утішити:

— Однак повинен сказати, що ви безпомилково визначили дорогу, якою втікали гітлерівці з грузовиком. Між Добжи-ками і Єжвалдом вони звернули ліворуч на польову дорогу. Намагалися переправитись через озеро в найвужчому місці, саме через оцю затоку. І тут під грузовиком проламалася крига, яку закидав бомбами радянський літак. Ви так докладно й переконливо описали трасу грузовика, що наші начальники подумали: «Може, все-таки, слід послати туди когось із міліції? Може, з'явиться Чоловік із рубцем?»

— Не з'явився, — похмуро буркнув я. — Тепер я вже про есє здогадався. Це він був заплутаний у підробку поштових марок, і його заарештували. А Бородань украв карту в його квартирі й пішов з нею до Вацека Краватика, якому мама весь час докоряла, що він стільки грошей у неї бере, а нічим себе не проявляє. Тому Вацек вирішив догодити мамі, зробивши «вигідне діло». Припускаю, що зізнання Вацека Краватика й Бороданя підтвердить мої здогади. А коли ви побачили, що Краватик дістає скарби з грузовика?

— Я стежив за всіма, хто вештався на цій частині озера. Зі мною була оця чудова підзорна труба. І я сам пірнав, гадаючи, що, може, мені пощастить натрапити на грузовик. Але Вацек і Бородань чудово влаштувалися. Поставили яхту на якір над грузовиком. Удосвіта Бородань з аквалангом пірнав у воду, а Краватик спускав з борту на мотузці кошичок. Робили вони все це з боку озера, тому ніхто з нашого берега не міг нічого помітити. Треба сказати, що вони виявили величезну обережність. Діставали скарби рано-вранці і то не довше, ніж півгодини щодня, коли пан Анатоль і Казик ще смачно спали в своїх наметах. Тільки сьогодні вдосвіта я почав стежити з другого берега. Я побачив, як Бородань пірнає у воду, як Вацек витяг з води кошичок і поніс те, що було в ньому, під палубу. Я повернувся сюди по свій акваланг, поплив під яхту й знайшов грузовика. Але коли відпливав під водою, Краватик спіймав мене своїм спінінгом. Вони запідозрили, що за ними хтось стежить і про всяк випадок вирішили згорнути свою справу. А я приніс сюди намисто, скочив у свій човник і з пошти в Єжвалді зателефонував до колег у Ілаві. Краватик не запливе далеко своєю яхтою.

— А ця свистулька? Навіщо ви дали її мені? Він засміявся.

— Капітан Юзв'як сказав мені, що у вас вдача детектива. Тому здавалося ймовірним, що вам пощастить напасти на слід злочинця, а це могло наразити вас на небезпеку. А що ми з вами мали перебувати в одному місці, то мені спало на думку подарувати вам дудку.

— І вона знадобилася. Тільки я, на жаль, не виявив такої спритності, на яку ви сподівалися.

— Адже найважливіше було відшукати скарби, — сказав він і глянув на годинника. — Я повинен скласти речі й повернутися до Ілави. Мої колеги, вже, напевно, обшукали яхту. А вам, — звернувся він до мене, — раджу поїхати до Варшави. Треба повідомити Міністерство культури й мистецтва, організувати загін водолазів. Може, в тому грузовику є ще якісь речі, що вціліли.

Дуже задоволений собою, він почав витягати з куреня свої речі. Книжку про птахів простяг Марті.

— На згадку, — пояснив. — Шкода, що я не маю часу написати на останній сторінці кілька слів про ківіка. Але ж ви знаєте краще від мене звички того симпатичного птаха.

Марта з гордістю підтвердила:

— Тільки я була певна, що ви не справжній орнітолог. Потім ми жартували, щось казали Бронка, Телль, Чорний Франек, але їхні слова дедалі слабше доходили до моєї свідомості. У мене з'явилася думка, спершу несмілива, а дедалі все настирливіша. Серце так закалатало в грудях, наче за мить я повинен був відчинити якісь двері, що за ними ховається велика таємниця. Раптом несподівано мене осяяло.

— А якщо ні?.. — спитав я тихо. — А якщо ні?

— Що «ні»? — поцікавився міліціонер.

— А якщо це не ви, а саме я здобуду скарби?

Він поглянув на мене, мов на божевільного. Побачив я подив і в очах своїх молодих друзів.

Я зірвався з трави, схопив міліціонера за руку.

— Ходімо! Та швидко. Ми повинні знайти скарб, — сказав я гарячково. — Біжімо до озера, бо за хвилину може бути пізно! Другий варіант! — вигукнув я. — Невже ви не розумієте, що на яхті ви нічого не знайдете? Я певний, що перелякані появою аквалангіста, вони вдалися до другого варіанту втечі. На яхті немає скарбів. Швидше! За мною! — закричав я й побіг до затоки.

Гілля кущів і молодих дерев било мене по обличчі. Раз у раз я перечіплювався об коріння і провалювався в якісь ями. Але не відчував подряпин. Навіть не бачив, чи біжать за мною друзі. І тільки на зарослій травою дорозі, яка пролягала до колишньої переправи поромом, я на мить зупинився, усвідомивши, що без міліціонера я небагато зроблю в таборі пана Анатоля.

А Орнітолог — бо так я й надалі його називатиму — і мої молоді друзі все ще не розуміли, чого я помчав до затоки. Однак вони бігли слідом, бо в моєму голосі було щось таке, що змушувало їх бігти.