Парфуми - Зюскинд Патрик - Страница 20

А коли усвідомив, що зазнав повної поразки, він припинив експерименти і захворів так, що мало не помер.

20

У нього страшно підскочила температура, яка в перші дні супроводжувалася потовиділенням, а потім, коли вже відмовили пори шкіри, усе тіло вкрилося червоними пухирцями. Деякі з них лопалися, щоб потім наповнитися водою знову. Інші розпухали до розмірів справжніх фурункулів, набрякали, червоніли і розверзалися, ніби кратери, з яких витікав густий гній, упереміж із жовтим слизом та кров’ю. Невдовзі Гренуй мав вигляд мученика, побитого камінням, який знемагав від сотні гнійних ран.

Бальдіні, звичайно, занепокоївся. Йому вкрай неприємно було б утратити дорогоцінного учня саме в той момент, коли він зібрався розширити свою торгівлю за межі столиці і навіть усієї країни. Бо й справді, не лише із провінції, а й від іноземних дворів дедалі частіше надходили замовлення — усі прагнули придбати ті новомодні аромати, від яких божеволів увесь Париж; для задоволення цього попиту Бальдіні носився з думкою заснувати філію у Сент-Антуанському передмісті, справжню маленьку мануфактуру, яка займалася б оптовим приготуванням найходовіших парфумів, оптовим розфасуванням їх у чарівні маленькі флакончики, які потім симпатичні маленькі дівчатка могли б запаковувати і розсилати до Голландії, Англії та Німецької імперії. Щоправда, для майстра, що жив у Парижі, таке підприємство не було б цілком законним, але ж Бальдіні останнім часом, завдяки своїм вишуканим парфумам, здобув високих покровителів, і не лише в особі інтенданта, а й інших впливових осіб, як, скажімо, відкупник митниці Парижа або член королівського фінансового кабінету пан Фейдо де Бру, що сприяв економічно перспективним підприємствам. Цей останній натякав навіть на можливість королівського привілею — найкраще, чого взагалі можна собі побажати, бо він дозволяв обходити всі державні та цехові перепони, означав кінець усім комерційним труднощам і вічну гарантію надійного добробуту.

Бальдіні виношував ще один план, свій улюблений план — створити своєрідний антипод мануфактурі у Сент-Антуанському передмісті, яка виробляла б товар якщо не масовий, то принаймні доступний для кожного. Він хотів би створити особисті парфуми для добірного кола найвишуканішої клієнтури, навіть більше — створити парфуми, які, наче пошитий на замовлення одяг, пасували б тільки певній особі, тільки ця особа мала б право користуватися ними й давати їм своє шляхетне ім’я. Він уявляв собі парфуми «Маркіз де Серней», «Маршал де Війяр», «Герцог д’Егійон» і таке інше. Він мріяв про парфуми «Маркіза де Помпадур» і навіть про парфуми «Його Величність Король» у вишукано відшліфованому агатовому флакончику і в карбованій золотій оправі та майже непомітним, скромним написом внизу на денці «Парфюмер Джузеппе Бальдіні». Ім’я короля та його власне на тому самому предметі — ось до яких чарівних висот злетіла фантазія Бальдіні! А Гренуй узяв та й захворів. Адже Грімаль, земля йому пухом, присягався, що хлопець ніколи не хворіє, що він витримає усе що завгодно, навіть чорну чуму заткне за пояс. А тут раптом, ні сіло ні впало, мало не смертельно захворів. А якщо він помре? Жахливо! Тоді разом із ним помруть чудові плани Бальдіні щодо мануфактури, симпатичних маленьких дівчаток, привілеїв і парфумів короля.

І тому Бальдіні вирішив зробити все можливе, аби врятувати дороге життя свого учня. Він звелів переселити його з майстерні, замінивши нари чистим ліжком на верхньому поверсі будинку. Він звелів обтягнути ліжко камчатною тканиною. Він власноручно допоміг винести хворого нагору, хоч невимовно гидував його пухирів та гнійних фурункулів. Він наказав дружині варити курячий бульйон з вином. Він запросив найкращого в околиці лікаря, якого величали доктор Прокоп і якому належало заплатити загодя — двадцять франків! — тільки за згоду на візит.

Доктор прийшов, трохи підняв кінчиками пальців простирадло, кинув один єдиний погляд на Гренуєве тіло, справді ніби подовбане кулями, і вийшов з кімнати, навіть не відкривши валізки, яку за ним повсякчас носив асистент. Випадок цілком зрозумілий, пояснив він Бальдіні. Йдеться про сифілітичний різновид чорної віспи поряд із гнійним кором in stadio ultimo[4]. Лікування не має сенсу вже тому, що на тілі, яке розкладається і схоже швидше на труп, аніж на живий організм, неможливо належним чином зробити кровопускання. І хоча характерний для цієї хвороби ядучий сморід ще не відчувається — що, справді, дивує і з наукової точки зору є свого роду курйозом, — нема анінайменшого сумніву, що пацієнт помре протягом наступних сорока восьми годин, заявив доктор Прокоп. Після чого йому сплатили ще двадцять франків за нанесений візит і складений прогноз — із них він обіцяв повернути п’ять франків, якщо йому віддадуть труп з класичними симптомами з метою демонстрації, — і він попрощався.

Бальдіні був у нестямі. Він нарікав і стогнав з розпачу. Гніваючись на свою долю, кусав пальці. Зійшли нанівець всі плани на величезний успіх, а мета була вже зовсім близько. Раніше йому ставав на заваді Пелісьє, а також надміру винахідливі брати по ремеслу. А тепер цей хлопець з його невичерпним запасом нових запахів, цей малий задрипанець, якого не можна оцінити навіть на вагу золота, який саме тепер, у такий важливий момент, лежить із сифілітичною віспою та гнильним кором in stadio ultimo! Саме тепер! Чому не через два роки? Чому не через рік? До того часу його можна було б вичерпати до дна, як срібний рудник, як золоте теля. Через рік нехай би собі спокійно помирав. Але ж ні! Він помре тепер, бачить Бог, протягом сорока восьми годин!

В якусь мить Бальдіні подумав був перебігти до Нотр-Даму, поставити свічку і вимолити у Пресвятої Діви Марії одужання для Гренуя. Та потім він облишив цю думку, бо часу було обмаль. Він збігав по чорнило та папір і прогнав дружину з кімнати хворого. Мовляв, сам почергує. Сівши на стільці біля ліжка, з аркушиками паперу на колінах і вмоченим у чорнило пером, він спробував спонукати Гренуя на парфюмерницьку сповідь. Не забере ж він у могилу, ради всіх святих, оті скарби, що носить у собі! Нехай він не мовчить! Тепер, у свої останні години, він повинен передати в надійні руки заповіт, щоб не залишити нащадків без найкращих ароматів усіх часів! Він, Бальдіні, зможе якнайкраще розпорядитися цим заповітом, цим каноном формул найвитонченіших ароматів. Невмирущою славою укриє він ім’я Гренуя; так, покладе — він присягається всіма святими — до ніг самого короля найкращі з цих парфумів у агатовому флаконі і золотій оправі та ще й гравірованою присвятою «Від Жана-Батіста Гренуя, парфюмера в Парижі». — Ось так говорив, чи, скоріше, так шепотів Бальдіні Гренуєві на вухо, заклинаючи, благаючи і запобігаючи перед ним.

Та все було даремно. Гренуй не віддавав нічого, крім водянистого секрету та кривавого гною. Він мовчки лежав на камчатній тканині і вивергав із себе ці бридкі соки, але зовсім не свої скарби, не свої знання; він не назвав жодної формули якогось аромату. Бальдіні хотілося його задушити, побити, силою витягти з немічного тіла дорогоцінні таємниці, коли б мав бодай найменші шанси на успіх… І коли б це так очевидно не суперечило його розумінню християнської любові до ближнього.

Тому він і далі сюсюкав і співав соловейком, доглядаючи хворого, обережно витирав прохолодними хустинками — хоч це й коштувало йому нелюдських зусиль — спітніле чого та полум’яні вулкани ран, поїв з ложечки вином, щоб змусити його заговорити; цілісіньку ніч пильнував він біля постелі Гренуя — і даремно. Над ранок він геть знесилів і здався. Сидячи в кріслі у протилежному кінці кімнати, він уже навіть не гнівався, а якось тихо, байдужно-впокорено дивився на мале тіло в ліжку напроти, яке він не міг ані порятувати від смерті, ані пограбувати, з якого вже нічого більше не міг викачати і загибель якого він мусив пасивно спостерігати, — так почувається капітан, на очах якого гине судно, тягнучи в безодню все його багатство.

4

В останній стадії (лат.).