Твори в 4-х томах. Том 4 - Хемингуэй Эрнест Миллер - Страница 163

«Добре, що Мала любить рибу, — подумав він. — Було б ще краще, якби нам пощастило назбирати трохи чорниць. А втім, я знаю, де завжди можна їх назбирати».

Він рушив схилом назад до табору. Сонце вже сіло за пагорб, і надвечір'я було чудове. Він оглянув болото й позирнув у тому напрямку, де мала бути затока озера. У небі ширяв яструб, полюючи на рибу.

Нік піднявся до куреня тихо, як тільки міг, і сестра не почула його кроків. Вона лежала на боці й читала. Дивлячись на неї, він сказав лагідно, щоб не злякати її:

— Що це ти зробила з собою, мавпочко?

Вона повернулася, глянула на нього і, засміявшись, похитала головою.

— Я їх обрізала, — відповіла вона.

— Чим?

— Ножицями. Ну і як, личить мені?

— Як же це ти змогла без дзеркала?

— Я просто взяла в руку коси й відрізала. Це легко. Ну що, схожа я тепер на хлопця?

— На малого дикуна з Борнео.

— Не могла ж я так підстригтись, як хлопець з недільної школи. Невже я й справді схожа на дикуна?

— Ні.

— Дуже цікаве відчуття, — сказала вона. — Я твоя сестра і водночас — хлопець. Як ти гадаєш — я стала хлопцем?

— Ні.

— Я б так хотіла стати…

— Ти дурненька, Мала.

— Може, й так. А я що, схожа на хлопця-дурника?

— Трохи.

— Ти можеш мене трохи підправити. Тобі ж видно, як треба стригти, — узяв би гребінця й підправив.

— Я трохи підправлю, але не дуже. Ти голодний, братику-дурнику?

— А не можна бути просто не-дурником-братиком?

— Я не хочу видавати тебе за свого брата.

— Нема ради, Нікі, хіба ти не розумієш? Це необхідно. Треба було запитати твоєї згоди, але я знала, що без цього не обійтися, й вирішила зробити тобі несподіванку.

— Ти мені така теж подобаєшся, — сказав Нік. — Та що там! Дуже подобаєшся.

— Дякую тобі, Нікі, щиро дякую. Я трохи полежала, щоб відпочити, як ти звелів. Але весь час думала про те, що зробити для тебе. Я збиралась добути для тебе бляшанку з-під жувального тютюну, повну надзвичайно смачних цукерок з якогось великого бару, з такого, як у Шібойгені.

— Хто їх тобі дістав?

Нік сидів на землі, а дівчинка вмостилась у нього на колінах, обняла за шию і терлася своїм обчикриженим волоссям об його щоку.

— Мені дала їх королева блудниць, — сказала вона. — Ти знаєш, як називається той бар?

— Ні.

— «Королівський Червінець», — готель і універмаг.

— Що ти там робила?

— Я була помічницею блудниці.

— А що робить помічниця блудниці?

— Вона несе шлейф її сукні, відчиняє їй дверці екіпажа й показує, в яку кімнату заходити. Я думаю, що це все одно, що фрейліна.

— І що ж вона каже блудниці?

— Вона каже все, що їй спадає на думку, якщо воно звучить пристойно.

— Наприклад, братику?

— Наприклад: «О мадам, мабуть, досить утомливо такого спекотного дня, як сьогодні, сидіти пташкою в позолоченій клітці». Щось таке.

— Ну, а що каже блудниця?

— Вона каже: «Так, утомливо. Але й дуже приємно». Тому що блудниця, у якої я була помічницею, з бідної родини.

— А ти з якої родини?

— Я сестра чи брат письменника, і я гарно вихована. Саме тому головна блудниця і все її коло хотіли, щоб я слугувала в них.

— Ти одержала ці смачнющі цукерки?

— Звичайно. Вона сказала: «Візьми собі ці цукерочки». «Дякую», — відповіла я. «Передай від мене привіт братові й попроси, щоб він зупинявся в нашому готелі завжди, коли приїжджатиме до Шібойгена».

— Ану, киш з моїх колін! — сказав Нік.

— Але вони саме так і кажуть у Шібойгені, — сказала Мала.

— Мені треба йти готувати вечерю. Ти голодна?

— Я сама приготую.

— Ні, — сказав Нік. — Ти краще розважай мене розмовою.

— Тобі не здається, що нам тут буде весело, Нікі?

— Нам уже й тепер весело.

— Може, розповісти тобі, що я ще робила для тебе?

— Тобто перед тим, як вирішила показати наочні наслідки й обрізала коси?

— Це й справді наочні наслідки. Почекай, зараз я тобі все розкажу. Можна, я поцілую тебе, поки ти готуєш вечерю?

— Потерпи хвилинку, я скажу, коли буде можна. Що ж ти збиралась робити?

— Ну, я думаю, що я зіпсувалася минулої ночі, коли вкрала віскі. Як ти думаєш — можна зіпсуватися, раз укравши віскі?

— Ні. Та й пляшка однаково була відкоркована.

— Так. Але я взяла порожню пінтову пляшку й четвертину з віскі, що була на кухні, й налила з четвертини в пінтову пляшку. Коли я наливала, трохи віскі розлилося мені на руку, я злизала його й подумала, що це, напевне, зіпсувало мене.

— Яке воно на смак?

— Жахливо міцне і якесь дивне, і від нього трохи нудить.

— Це не могло зіпсувати тебе.

— Справді? От добре, бо як би я могла на тебе гарно впливати, якби була зіпсована?

— Не знаю, — сказав Нік. — Ну, а що ж ти ще збиралась робити?

Вогонь тим часом розгорівся, і Нік, поставивши на нього сковороду, поклав у неї кілька шматків бекону. Сестра спостерігала за його рухами, обхопивши коліна руками. Нік дивився, як вона розчепила руки й опустила одну вниз, сперлася на неї, а тоді випростала ноги. Вона вчилася поводитись по-хлоп'ячому.

— Я повинна навчитись тримати руки як слід.

— Тримай їх подалі від голови.

— Я знаю. От якби тут був якийсь хлопець мого віку, щоб я могла його наслідувати.

— Наслідуй мене.

— Так було б найкраще, правда? А ти не сміятимешся з мене?

— Може, й сміятимусь.

— Я сподіваюсь, що під час нашої мандрівки розучусь поводитися по-дівчачому.

— Будь певна.

— У нас однакові плечі й ноги.

— Що ти ще збиралася робити?

Нік смажив форель. Бекон на сковорідці скрутився й побурів на жару з дерев'яних трісок, нарубаних із бурелому. Запахло смаженою фореллю. Нік помастив шматочки риби жиром, перевернув їх і помастив з другого боку. Стемніло, і він повісив полотнину за маленьким багаттям, щоб вогонь не помітили здаля.

— Що ж ти збиралась робити? — запитав він знову. Мала нахилилася вперед і сплюнула у вогонь.

— Ну як?

— Все одно ти не доплюнула до сковороди.

— Ой, те, що я задумала, — погане. Я вичитала це в біблії. Я хотіла взяти три великих цвяхи, по цвяхові на кожного, і забити їх у тім'я двом переслідувачам і тому хлопцеві, коли вони спатимуть.

— А чим ти забивала б ті цвяхи?

— Обгорненим молотком.

— А як би ти обгорнула молоток?

— Я б обгорнула його як слід.

— Цвяхи для цього досить незручні.

— Але ж у біблії дівчина зробила саме так, і раз я бачила озброєних чоловіків, лазила поміж них уночі, коли вони спали п'яні, й навіть украла їхнє віскі, то чому б я не змогла зробити всього іншого, особливо, якщо я вичитала це в біблії?

— У біблії не згадується про обгорнений молоток.

— Напевне, це я переплутала з обгорненими веслами.

— Можливо. Але ж ми не збираємось нікого вбивати. Тому, власне, ти й пішла зі мною.

— Я знаю. Але злочин легко вдався б і тобі, й мені, Нікі. Ми не такі, як інші. А потім я подумала: якщо вже я зіпсована, то могла б прислужитися тобі цим.

— Яка ти ще дурненька, Мала, — сказав Нік. — Послухай, ти добре спиш, коли нап'єшся міцного чаю?

— Не знаю. Я ніколи не пила чаю на ніч. Хіба що чай з м'яти.

— Я заварю тобі слабенького чаю й додам туди згущених вершків.

— Не треба, Нікі, якщо в нас сутужно з харчами.

— Вершки трохи присмачать твій напій.

Вони заходилися їсти. Нік відрізав собі й сестрі по дві скибки житнього хліба і вмочив по одній із них у беконовий жир на сковороді. Вони з'їли той хліб з рибою, добре підсмаженою й дуже смачною. Потім укинули кістки в багаття і з'їли бекон, зробивши собі з другого шматка хліба сендвічі. Мала напилася слабенького чаю із згущеним молоком, і Нік заткнув дві дірочки в бляшанці прутиками.

— Більше не хочеш?

— Ні. Форель була чудова і бекон теж. Я гадаю, нам пощастило, що в них виявився житній хліб.

— З'їж яблуко, — сказав він. — Можливо, завтра в нас буде краща вечеря. Може, ти не наїлась, Мала?