Твори в 4-х томах. Том 4 - Хемингуэй Эрнест Миллер - Страница 178

178

Сподіваюся, я ще не набрид Вам. Я пишу до Вас, бо Ви уважно й глибоко вивчали мої твори, отож повинні знати дещо з того, над чим я замислююсь. Навіть якщо, прочитавши це, Ви думатимете про мене гірше, ніж досі. Мені наплювати, чи хоча б один американський критик знає, про що я думаю, — я їх усіх зневажаю. Але Вас я шаную й люблю, бо Ви бажали мені добра. Щиро ваш

Ернест Хемінгуей

P. S. Чи зустрічаєтеся Ви з Мальро? Думаю, «La Condition Humaine»[191] — найкраща книжка, яку я читав за останній десяток років. Якщо коли-небудь побачите його, передайте мої слова. Я збирався написати йому, але я роблю так багато помилок у правописі французьких слів, що не відважився, — соромно.

Я одержав телеграму, яку підписав він, Жід і Роллан, з запрошенням на якийсь письменницький з'їзд. Вислана з Лондона, вона знайшла мене на Багамських островах через два тижні після закінчення того з'їзду. Вони, мабуть, вважають неввічливістю з мого боку те, що я не дав ніякої відповіді.

Моя нова книжка вийде в жовтні. Я тоді й пошлю її Вам. Зв'язуватися зі мною завжди можна через Кі-Уест, штат Флоріда, США. Звідти мені пересилають пошту, коли ми у від'їзді.

P. S. S. Ви не п'єте? Як я помітив, Ви зневажливо відгукуєтесь про пляшку. Я п'ю з п'ятнадцяти років, і мало що дає мені більшу насолоду. Коли голова тяжко працює протягом цілого дня і ти знаєш, що завтра так само працюватимеш знову, що краще за віскі може відвернути думки і спрямувати їх в інший бік? Що краще може зігріти, коли ти змок і тобі холодно? Хто назве засіб кращий від рому, що може дати перед боєм хвилину втіхи? Я швидше відмовлюся від вечері, ніж від келиха червоного вина з водою. Тільки в двох випадках пити не треба — коли пишеш і коли в бою. Такі речі вимагають тверезої голови. Але вино допомагає стріляти на полюванні. Сучасне життя — часто механічний гніт, і алкоголь — єдиний засіб механічного самозахисту. Повідомте, чи мені щось належить за переклади моїх книжок, і я приїду в Москву, і ми знайдемо людей, котрі вміють випити, і проп'ємо мій гонорар, щоб подолати отой механічний гніт.

Кі-Уест,

23 березня, 1939

Дорогий Кашкін.

Я страшенно радий, що Ви озвалися. А ще більше радий, що в СРСР мене перекладає той, хто написав найкращі і найкорисніші для мене критичні статті на мої книжки і, очевидно, знає про них більше, ніж я сам. Я щасливий, що ви й тепер пишете про мене, і я доручу видавництву «Скрібнерс» посилати Вам, як Ви пропонуєте, коректуру моїх книжок. Також цим листом я даю Вам дозвіл на сценічну переробку моєї п'єси[192].

З приводу розміщення оповідань у книжці[193]. У «Скрібнерсі» наполягли, щоб першими йшли три останніх оповідання, а всі інші — в такому ж порядку, як у попередніх збірках, і я погодився. Можливо, було б краще, якби ці три оповідання йшли в кінці і зберігався б хронологічний порядок. Думаю, що в наступних виданнях їх треба буде розмістити саме так, і уповноважую Вас на це.

Я закінчив кілька нових оповідань. Тепер пишу роман і вже маю п'ятнадцять тисяч слів[194]. Побажайте мені успіхів, друже. Також «Космополітен» надрукував оповідання «Ніхто не вмирає». Його трохи скоротили, і, якщо Ви коли-небудь захочете надрукувати його, почекайте, поки я пришлю його Вам у такому вигляді, в якому воно піде до книжки. Тепер не маю жодного примірника, а то вислав би.

До вашого відома: в оповіданнях про війну я намагаюся показати її з різних сторін, підходячи до неї неквапливо і чесно і вивчаючи її з різних поглядів. Тому ніколи не думайте, що якесь оповідання цілком відбиває мої особисті погляди; все це набагато складніше.

Ми знаємо, що війна — зло. Однак часом воювати необхідно. Але все одно війна — зло, і кожен, хто заперечує це, — брехун. Але дуже складно і важко писати про неї правдиво. Наприклад, якщо говорити лише про себе, під час війни в Італії я був ще хлопчиськом і дуже боявся. Після кількох тижнів в Іспанії я вже не боявся й дуже радів з цього. Однак не розуміти, що інші бояться, або заперечувати, що вони бояться, — означає погано писати. Тільки тепер я розумію це. Єдине, що можна зробити з війною, якщо вона все ж таки почалася, — перемогти в ній, а це нам не вдалося. Але поки що до біса війну. Я хочу писати.

Перекладений Вами шматочок про полеглих американців[195] писався дуже важко, бо я мусив знайти слова, які можна було б чесно сказати про мертвих. Небагато скажеш про мертвих, крім того, що вони мертві. Я дуже хотів написати зрозуміло про всіх — про дезертирів і героїв, про боягузів і сміливців, про зрадників і про тих, котрі не здатні зрадити. Ми багато дізналися про всіх цих людей.

А тепер все закінчено, але тим, хто й пальцем не ворухнув, щоб захистити Іспанську республіку, тепер страшенно кортить нападати на нас, які намагалися хоч що-небудь зробити, і виставляти нас дурнями, щоб виправдати свій егоїзм та боягузтво. І про нас, які боролися як могли і зазнали поразки, кажуть, що взагалі безглуздо було боротися.

В Іспанії було дуже смішно, коли іспанці, котрі не знали, хто ми, вважали нас росіянами. Під час штурму Теруеля я цілий день був на передовій і з ротою підривників у першу ж ніч пробрався в місто. Коли з будинків повиходили жителі міста і запитали мене, що робити, я порадив їм сидіти вдома, ні в якому разі не виходити тієї ночі на вулиці і пояснив, які ми, червоні, прекрасні люди. Це виглядало дуже смішно. Всі вони думали, що я росіянин, і не вірили жодному слову про те, що я з Північної Америки. Так само було й під час відступу. Каталонці неухильно просувалися в протилежний від фронту бік, але завжди радісно зустрічали нас, «росіян», що йшли проти руху, тобто до лінії фронту. Коли каталонці бездіяльно місяцями займали ділянку фронту в Арагоні, між їхніми та фашистськими окопами залишався кілометр землі, і на дорозі, що вела до передової, вони поставили знак: «Fente. Peligro» (Небезпечно. Фронт). Я зробив гарний знімок тієї дошки.

Та досить цих нісенітниць. Я хотів би зустрітися з Вами і приїхати в СРСР. Але поки що я мушу писати. Доки йде війна, весь час усвідомлюєш, що тебе можуть убити, і ні про що не думаєш. Але мене не вбили, тому я мушу працювати. А Ви, безперечно, знаєте, що жити далеко важче і складніше, ніж померти, і так само важко, як писати.

Я з радістю писав би задарма, але, якщо ніхто не заплатить, — голодуватимеш. Я міг би заробляти купу грошей, якби пішов у Голлівуд або почав писати усякий мотлох. Але я писатиму якомога краще й правдивіше, поки не вмру. А я сподіваюся, що ніколи не вмру. Тепер я працюю на Кубі, де можу сховатися від листів, телеграм, прохань і т. ін. і по-справжньому працювати. Працюється чудово.

До побачення, Кашкін, і всього Вам найкращого. Я ціную турботу і чесність, з якою Ви поставилися до перекладів моїх творів. Передавайте найщиріші побажання всім товаришам, які теж працювали над перекладами. Я тепер знаю про слово «товариш» набагато більше, ніж тоді, коли писав до Вас вперше. Але Ви знаєте, що смішно? Єдине, в чому доводиться покладатися лише на самого себе і в чому не допоможе ніхто на світі, як би він не старався (хіба що дасть тобі спокій), — це писати. Це дуже складна штука, друже. Спробуйте коли-небудь. (Жарт!)

Хемінгуей

Лист до К. Симонова

Фінка Віджія,

Сан-Франсіско-де-Паула, Куба,

20 червня, 1946

Дорогий Симонов.

…Вчора ввечері одержав Вашу книжку. Сьогодні читаю її, а коли закінчу, напишу Вам у Москву…

Мені треба було її прочитати одразу, коли її переклали, але тоді я тільки повернувся з фронту і не міг нїчого читати про війну. Хоч би як добре це було написана. Впевнений, Ви розумієте, що я маю на увазі. Після першої війни, на якій я був, я не міг писати про неї майже дев'ять років. Після війни в Іспанії я мусив писати негайно, бо знав — наступна війна наближається надто швидко, і відчував, що не можна гаяти час. На цій війні я був дуже поранений в голову (тричі) і відчував страшні головні болі. Та нарешті я знову як слід узявся до роботи, але, списавши 800 сторінок, я все ще далеко не підійшов до війни. Та якщо зі мною все буде гаразд, я доберуся до неї. Сподіваюся, роман вийде дуже добрий.

вернуться

191

«Людське існування» (франц.).

вернуться

192

П'єса «П'ята колона».

вернуться

193

Друга книжка оповідань, надрукована в СРСР в 1939 році.

вернуться

194

Хемінгуей має на увазі роман «По кому подзвін».

вернуться

195

Оповідання «Американцям, що загинули в Іспанії».