Твори в 4-х томах. Том 4 - Хемингуэй Эрнест Миллер - Страница 181

З цими відомостями я вирушив назад до полкового штабу, але, проїхавши трохи в напрямку Ментенона, вирішив, що краще повернутися й забрати з собою отих французів, щоб їх допитали й одержали повнішу інформацію. Повернувшись на заставу, я побачив дві машини, повні французьких партизанів, переважно роздягнених до пояса. Вони були озброєні пістолетами й двома автоматами «стен», які їм скинули на парашутах. Партизани щойно прибули з Рамбуйє, і їх розповідь про відхід німців збігалася з даними французів, яких ми зустріли раніше. Їдучи попереду на своєму джипі, ми з рядовим Пелкі доставили їх у штаб полку, де я переклав тим, кому належало, їхню інформацію про обстановку в місті та про стан доріг.

Потім ми повернулися на заставу, де до нас мали приєднатися команда саперів і розвідувальна рота. Ми трохи почекали, але ні ті, ні другі не з'являлися, і партизани почали втрачати терпіння. Здавалося очевидним, що нам слід доїхати до найближчого мінного поля й виставити там охорону, щоб на нього не наскочили американські машини.

По дорозі до Рамбуйє до нас приєднався лейтенант протитанкової роти піхотного полку Ірвінг Крігер із Іст-Оренджа, штат Нью-Джерсі. Невисокий, кремезний лейтенант Крігер був завзятим воякою і мав дуже веселу вдачу. Я помітив, що партизанам він одразу дуже сподобався. А побачивши, як він знаходить і знешкоджує міни, вони стали цілком йому довіряти. Взагалі, коли маєш справу з нерегулярними підрозділами, справжньої дисципліни можна досягти лише особистим прикладом. Вони воюватимуть, поки в тебе вірять. А втративши віру в тебе чи в необхідність виконувати те чи інше завдання, вони враз розбіжаться.

Військовим кореспондентам заборонено командувати військами, і я привіз партизанів у штаб піхотного полку тільки, щоб вони розповіли там, що знають. У всякому разі, це був чудовий день. Ідучи до Рамбуйє рівною чорною дорогою, обсадженою великими платанами, ліворуч від якої тяглася стіна парку, ми спустилися до підніжжя пагорба й побачили попереду завал.

Ліворуч валявся розбитий джип. Трохи далі стояли дві танкетки, що їх німці використовували як протитанкові самохідні гармати. Одна — на дорозі, націлена на пагорб, схилом якого ми їхали вниз до завалу із зрубаних дерев. Друга — праворуч на узбіччі. У кожній було по двісті фунтів тринітротолуолу. Керували ними по дротах, що тяглись на завал. Коли б танкова колона з'явилася на дорозі, назустріч їй випустили б танкетку, що стояла теж на дорозі. Якби колона звернула праворуч, — а нічого іншого їй не лишалося, бо зліва тяглася стіна парку, — другу танкетку пустили б проти неї з флангу. Вони сиділи на дорозі, наче потворні жаби. Перед самим завалом лежав ще один розтрощений джип і велика вантажна машина, також розбита.

Лейтенант Крігер пірнув у мінне загородження, поставлене довкола двох великих дерев, повалених упоперек дороги. В цю хвилину він нагадував хлопчика, що під ялинкою шукає своє ім'я на пакунках з різдвяними подарунками. Під його керівництвом Арчі Пелкі й партизани складали міни край водяного стоку, прокладеного під дорогою. Французи розповіли, що на цьому місці німці розстріляли американський розвідувальний дозор. Вони пропустили через перехрестя в напрямку Рамбуйє броньовик, що їхав попереду, а по решті машин — ваговозу й двох джипах — відкрили протитанковий і кулеметний вогонь. Семеро чоловік було вбито. Потім німці зяяли з ваговоза американські міни й замінували дорогу.

Французи поховали американців у полі, поряд з дорогою, де вони потрапили в засідку. Поки ми носили міни, з'явилися француженки, поклали квіти на могили й помолилися над ними. Розвідувальної роти ще й досі не було, зате прибули люди лейтенанта Крігера, і тепер він мав радіозв'язок з полком.

Разом з групою французьких партизанів я ввійшов у місто, і там ми дізналися, куди і в якому складі відійшли німці. Я переказав ці відомості лейтенанту Крігеру, і, оскільки ми знали, що між нами й німцями немає ніякого прикриття, а німці, як згодом з'ясувалося, мали за містом принаймні десяток танків, було вирішено відновити мінне загородження на той випадок, якщо німці повернуться, й виставити біля нього надійну охорону. На щастя, в цей час прибула розвідувальна рота на чолі з лейтенантом Пітерсом із Клівленда, штат Огайо, і наші турботи на якийсь час скінчилися.

Тієї ночі партизани вислали дозори на головні дороги із Рамбуйє, щоб прикрити розвідників Пітерса, які займали центр міста. Вночі була злива, і до ранку партизани промокли і втомилися. Напередодні їх одягли в робочі спецівки, знайдені в ваговозі, де загинули американці з розвіддозору, що потрапив у засідку.

Коли ми вперше з'явилися в Рамбуйє, всі партизани, крім двох, були голі до пояса, і жителі зустрічали їх без будь-якого піднесення. Вдруге вони всі уже були в формі, і нас вітали досить радісно. А коли ми втретє проходили вулицями, всі були в касках, і нас вітали шаленими вигуками, без кінця цілували й заливали шампанським. Цього разу ми розмістили свій штаб у готелі «Гран Венер», де був чудовий винний погріб.

Наступного ранку я повернувся на командний пункт піхотного полку, щоб доповісти про обстановку в Рамбуйє і про те, які сили німців діяли між Рамбуйє та Версалем. Французькі жандарми та партизани в жандармській формі час від часу проникали у Версаль, а відомості від груп Опору надходили щогодини.

Ми мали докладну інформацію про пересування німецьких танків, вогневі позиції наземної та зенітної артилерії, чисельність німецьких військ та їхнє розташування.

Ці відомості постійно уточнювались і поповнювались. Командир піхотного полку послав мене в штаб дивізії, де я доповів про все, що відбувалося в Рамбуйє і його околицях. Для бійців руху Опору було одержано додаткову зброю, захоплену на німецьких складах у Шартрі.

Поки я повернувся до Рамбуйє, лейтенант Пітерсон із своєю розвідротою трохи просунувся вздовж дороги на Версаль, і на підмогу йому прибув якийсь бронетанковий підрозділ. Поява військ у місті та свідомість того, що між нами й німцями є ще хтось, дуже нас підбадьорили, бо ми вже знали, що серед п'ятнадцяти німецьких танків, які діяли на північ від Рамбуйє, було три «тигри».

Після полудня в місто наїхали нові люди. Тут були офіцери англійської й американської розвідок, які або повернулися з завдання, або чекали на нього, кілька кореспондентів газет, якийсь полковник з Нью-Йорка (старший за званням серед американських офіцерів) і капітан-лейтенант Лестер Армор із резерву ВМС США. Саме в цей час обидві бронетанкові розвідгрупи одержали наказ, що скасовував усі завдання і вказував пункт, до якого їм належало відійти.

Після їхнього відходу між містом і німцями не залишилось жодного підрозділу. На цей час ми мали точні дані про чисельність і тактику німців. Їхні танки маневрували між Траппом і Ноф-ле-Вьє, перекриваючи дорогу Гудон — Версаль. Пересуваючись боковими дорогами, вони з'являлися в різних місцях на шосе між Рамбуйє і Версалем. Легкі танки та мотоциклісти патрулювали також район на схід від нас, довкола Шевреза та Сен-Ремі-ле-Шевреза.

Тієї ночі, з відходом розвідувальних груп, Рамбуйє обороняли змішані дозори із бійців регулярних частин і партизанів з протитанковими гранатами та стрілецькою зброєю. Цілу ніч періщив дощ, і я ніколи ще не почував себе таким самотнім, як між другою і шостою ранку. Не знаю, чи уявляєте ви, що відчуваєш, коли спочатку попереду є свої підрозділи, а потім їх відводять, і ти залишаєшся їв великому і прекрасному місті, що зовсім не постраждало, і повному прекрасних людей, і за це місто ти відповідаєш. Інструкція для військових кореспондентів, що мала бути порадником у найскладніших становищах, такого становища не передбачала. Отже, було вирішено прикрити місто наскільки можливо, а якщо німці помітять відхід американських підрозділів і просуватимуться вперед, шукаючи сутичок з нами, не уникати їх. Так ми й робили.

В наступні дні їхні танки розгулювали перед нами по всіх дорогах. Німці брали заложників по селах, хапали членів руху Опору й розстрілювали їх. Вони роз'їжджали всюди, де хотіли. Але весь цей час слідом за ними невідступно їздили на велосипедах французькі партизани і сповіщали нам докладні відомості про їхнє пересування.