Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Останній берег - Ле Гуин Урсула Кребер - Страница 42
— Не знаю, чому я боюся їх, — зашарівшись від сорому, зізнався Арен.
— Ти боїшся їх тому, що боїшся смерті. І це цілком природно: смерть — жахлива річ, і її належить боятися, — пояснив маг. Він підклав у багаття хмизу та подмухав на жарини, що жевріли під тонким шаром попелу. За мить перед очима Арена затанцював крихітний язичок полум'я. — Адже життя також страшна штука, синку, — додав Гед, — і його теж належить боятися і шанувати.
Якийсь час обоє сиділи, закутавшись у плащі, і мовчали. Тоді Гед раптом промовив дивним похмурим голосом:
— Лебанене, я не знаю, як довго ще він збирається дражнити нас своїми посланцями і примарами. Але ти знаєш, куди він зрештою повернеться...
— У потойбічний світ?
— Так. До них.
— Тепер я їх бачив. І піду з тобою туди.
— Що тебе спонукає? Віра в мене? Ти можеш не сумніватися в моєму щирому ставленні до тебе, але не переоцінюй моєї сили. Бо, здається, я нарешті зустрів рівного собі.
— Я піду з тобою.
— Але якщо я зазнаю поразки, якщо втрачу свою силу і життя, то не зможу відвести тебе назад, а сам ти повернутися не зможеш.
— Я повернуся разом з тобою.
Гед трохи помовчав, а тоді сказав:
— Хлопче, ти стаєш зрілим мужем перед самою брамою смерті. — А тоді тихцем додав ще якесь слово чи ім'я, яким дракон Орм-Ембар двічі назвав Арена. — Аґні... Аґні Лебанен.
Більше вони ні про що не говорили і незабаром знову заснули, вмостившись біля свого ледь жевріючого багаття.
Наступного ранку вони рушили далі, на північний захід; так вирішив Арен, тому що Гед сказав йому:
— Вибирай, куди нам тепер іти, хлопче! Мені однаково...
Вони не поспішали, бо якоїсь певної мети у них наразі не було, і чекали звістки від Орм-Ембара. Навмисно намагалися йти вершинами невисоких дюн уздовж берега, щоб їх було легше помітити з піднебесся. Під ногами подорожан хиталася суха невисока трава. Праворуч від них тяглися золотаві схили горбів, а зліва були солоні болота і західне узбережжя острова. Одного разу далеко-далеко на півдні мандрівці побачили лебедину зграю. Але більше жодної живої істоти вони того дня не зустріли. Якась дивна втома й очікування чогось жахливого тримали душу Арена немов у лещатах. І зрештою він не витримав, першим порушивши тривалу мовчанку:
— Цей острів так само мертвий, як потойбіччя!
— Не смій так казати! — різко перебив його маг. За якусь мить, опанувавши себе, Гед уже зовсім іншим голосом пояснив: — Поглянь на цю землю, уважно поглянь навколо. Адже все це — твоє королівство, королівство життя. Це — твоє безсмертя. Поглянь на ці пагорби: адже вони також смертні і не існуватимуть вічно. Їхні схили вкриває жива трава, у потоках струменіє жива вода... У цілому Всесвіті, у незліченних світах і неосяжних безоднях часів нема і не було інших, точнісінько таких самих струмків, витоки яких криються у земних надрах. А потім ці струмки, зливаючись у потоки і ріки, біжать до самого моря. Глибокі джерела буття, глибші, ніж життя, глибші, ніж смерть...
Гед замовк, і в очах його, коли він сумно дивився на Арена і на залиті сонцем пагорби, була лише велика, невимовна, вселенська любов. І Арен зрозумів це, а коли зрозумів, то вперше цілісно побачив і самого чарівника.
— Я не можу пояснити це краще, — гірко сказав Гед.
І вони мовчки рушили далі. Одначе тепер Арен дивився на світ очима свого товариша і бачив чарівну красу життя, яка нараз відкрилася йому в цьому похмурому краю, — кожна билинка, кожен камінчик під ногами тепер були єдиними і неповторними. Так людина востаннє дивиться на милі серцю місця, вирушаючи в мандри, з яких не буде вороття.
Надвечір дужий вітер прогнав геть отару хмар, що закривали західний край неба, і сонце, ховаючись за обрій, кинуло кармазиновий[11] обрус[12] на океанські хвилі. А згодом, збираючи хмиз для багаття, Арен раптом побачив на березі річечки, біля якої вони влаштувалися на нічліг, залитого черленим сяйвом чоловіка. Обличчя його було трохи дивним, але Арен упізнав його: то був покійний фарбар Сеплі з острова Лорбанері.
За ним стояли інші люди. У всіх були сумні, скорботні обличчя. Вони уважно дивилися на Арена і, здавалося, навіть щось говорили, проте юнак не міг розібрати слів — до його вух долинало тільки невиразне шемрання, яке одразу ж відносив геть західний вітер. Дехто з людей поволі рушив до хлопця.
Арен поглянув на них, потім знову на Сеплі, а тоді відвернувся убік і тремтячими руками підібрав із землі ще одну суху галузку. Випроставшись, Арен оглянувся — біля річечки вже нікого не було. Юнак повернувся до Геда й кинув оберемок хмизу на землю біля багаття, але нічого не сказав про побачене.
Цілу ніч в імлистій мряці острова Селідор, де ніколи не жили люди, Арен прокидався і чув навколо себе шепіт мерців. Тоді зусиллям волі він змусив себе не зважати на нього. І незабаром знову заснув.
Прокинулися вони з Гедом пізно, коли сонце вже височенько підбилося над пагорбами. Мандрівці саме снідали, коли прилетів Орм-Ембар і закружляв над їхніми головами. З його пащі виривалося полум'я, а з червоних ніздрів — іскри і дим. Зуби дракона виблискували, як мечі зі слонової кості. Одначе він не промовив жодного слова, хоча Гед гукнув до нього Істинною Мовою:
— Ти знайшов його, Орм-Ембаре?
У відповідь дракон різко повернув голову і неймовірно вигнувся, неначе відштовхуючись від повітря своїми пазуристими лапами. Потім він зненацька розвернувся і полетів на захід, раз по раз озираючись на них із Гедом. Чаклун міцно стиснув свою патерицю і гнівно вдарив нею об землю.
— Він більше не може говорити! — вигукнув він. — У нього відібрали дар Істинної Мови, і тепер Орм-Ембар перетворився на безсловесне створіння — як якийсь хробак чи звичайна гадюка! Його мудрість оніміла... Але він іще може вести нас, і ми підемо за ним!
Підхопивши свої легкі наплечники, вони швидко пішли через пагорби на захід туди, куди полетів Орм-Ембар.
Вони йшли не менше двох годин рівним, швидким кроком. Тепер море оточувало їх з обох боків довгого положистого пагорба, по якому Гед із Ареном сходили вниз, прямуючи до широкого піщаного берега. Це був західний мис Селідору, кінець останнього острова Земномор'я, край землі.
Орм-Ембар стояв на піску, вигнувши спину дугою і низько опустивши голову, як розлючений кіт. А неподалік, між драконом і морем, виднілося щось на кшталт халупи чи куреня, збудованого із чогось білого, схожого на дуже старі, вицвілі під сонцем уламки деревини, яку прибило до берега. От лише плавнику[13] на цьому березі бути не могло: далі не було островів, тільки Відкрите море. Коли вони підійшли ближче, Арен побачив, що ветхі стіни хатини зроблені з гігантських маслаків; спочатку він подумав, що то кістки китів, і тільки потім, зауваживши трикутні, гострі, як ніж, зубці вздовж хребта, зрозумів, що це скелет дракона.
Нарешті мандрівці досягли своєї мети. За двері в цій моторошній споруді правив уламок велетенської стегнової кістки. Над дверима був прикріплений людський череп, порожні очниці якого витріщалися на селідорські пагорби. Приголомшені побаченим, вони зупинилися. Несподівано двері хатини відчинилися і звідти вийшов чоловік у старовинному обладунку з позолоченої бронзи. Щоправда, панцир було в багатьох місцях пробито чи то кинджалом, чи бойовою сокирою. Чоловік тримав зламаний меч: залишилося тільки руків'я, а самого клинка не було. Обличчя незнайомця здавалося суворим: чорні дуги брів, тонкий ніс і темні очі, проникливі та сумні. Його тіло, руки, горло і бік вкривали жахливі рани, і хоча вони вже не кровоточили, проте будь-яка з них здавалася смертельною. Чоловік стояв непорушно і дивився на прибульців. Гед ступив крок йому назустріч. Вони були якось дивно схожими один на одного.
— Ти — Ерет-Акбе, — сказав Гед.
Чоловік пильно поглянув на нього і ствердно кивнув, не зронивши жодного слова.
вернуться11
Кармазин — старовинне дороге темно-червоне сукно.
вернуться12
Обрус — скатертина.
вернуться13
Плавник — дерева, уламки розбитих суден і т. ін., які плавають у воді або викинуті водою на берег.
- Предыдущая
- 42/49
- Следующая
