Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
І один у полі воїн - Дольд-Михайлик Юрий Петрович - Страница 107
Як не умовляли Міллера залишитися у Функа, він не погодився.
Годині о шостій виїхали з Палермо. Міллер поривався сісти за руль, але Генріх примусив його посунутися з місця шофера і взявся за баранку сам.
Коли машина в'їхала у вузьке міжгір'я, недалеко від маленького гірського села Андатре, ліворуч у горах пролунав постріл, за ним довгими чергами загуркотіли автомати. Гірська луна, помножуючи ці звуки, створювала враження справжньої канонади. Генріх зупинив машину.
— Що ви робите? Зараз же повертайте назад! — верескливо вигукнув Міллер і спробував схопитися за руль.
Лютц злісно і зневажливо кинув:
— Не поспішайте, гер Міллер, можливо, що стріляють саме позаду нас.
— Тоді вперед! — вигукнув Міллер.
Не відповідаючи йому, Генріх і Лютц вийшли з машини.
Стрілянина наближалася, і тепер можна було упевнитися, що стріляють не по шосе. Міллер з автоматом у руках теж вискочив з машини і відразу ж збіг у канаву, напружено вдивляючись у гори.
— Мені здається, гер Міллер, що ви почуваєте себе не досить затишно? — глузливо спитав Лютц і теж стрибнув у канаву. Генріх побачив, як він нахилився і дужим ривком вирвав з рук начальника гестапо автомат.
— Що ви робите! — перелякано скрикнув Міллер і підвівся.
— Спокійно! — уже з погрозою в голосі вигукнув Лютц. — Солдатська зброя не любить потрапляти до рук боягузливого ката! Їй більше пристала чесна і смілива рука.
— Що за жарти, гер Лютц? — в переляканому голосі Міллера прорвалися звичайні для нього нотки пихи. — Ми з вами не настільки близькі друзі, щоб ви могли дозволити собі такі жарти?
— Жарти? Ви вважаєте, що це жарти?
— Генріх! Він збожеволів! Він навіжений! Відберіть у нього зброю! — Міллер позадкував і, наштовхнувшись на задню стіну канави, хитнувся. Лютц зробив за ним крок уперед.
— Гадаєте, навіжений? Так, можна було втратити розум, дивлячись, як ви стріляєте в живіт вагітній жінці! Можна було з'їхати з глузду, дізнавшись, як ви розправилися з Монікою! А тепер добираєтесь до Матіні?
— Гольдрінг, що ж ви стоїте! Він мене поранить! Я буду скаржитись! Я напишу Бертгольду!
Генріх швидко підійшов до Міллера і відсторонив Лютца.
— А автомат! Заберіть авто…
Кінець слова застряв у горлі Міллера, очі округлилися, наразившися на гострий погляд Генріха.
— А тепер вислухайте мене, Міллер! Я з тих простодушних людей, які вірять у таку химеру, як совість. На щастя, нас багато, значно більше, ніж таких, як ти! І ми судимо тебе судом своєї совісті. За муки сотень невинних людей! За смерть Моніки! За спасіння тих, кого ти завтра міг би закатувати!
Не зводячи з Генріха сповненого жаху погляду, Міллер рвонув кобуру і судорожно схопився за ручку парабелума. Але він не встиг його вихопити. Пролунав постріл з пістолета, і гестапівець впав, на льоту прошитий і кулями з автомата Лютца.
— Він мав одержати і від мене, — кинув Лютц і, повернувши автомат, послав довгу чергу в машину.
Генріх взяв у руки ракетницю.
— Зажди! — спинив його Лютц.
Змочивши з фляги носовик, він наклав його на ствол парабелума і, не встиг Генріх сказати й слова, стрельнув собі в ліву руку вище ліктя.
— Що ти зробив, божевільний! — кинувся до нього Генріх.
— Нічого особливого — рана загоїться за тиждень. Це дасть мені змогу відпочити, довести, що ми були в бою, і одержати медаль за поранення. А тепер — ракети!
Впавши разом з Лютцом у канаву, Генріх одну за другою послав у повітря кілька червоних ракет.
Незабаром з Палермо прибуло два транспортери з автоматниками на чолі з самим оберстом Функом.
— Боже мій! Яке страшне нещастя! Негайно до госпіталю! Може, можна ще врятувати? — кричав Функ, бігаючи взад і вперед вздовж канави.
За хвилину два бронетранспортери, один з яких тяг на буксирі легкову машину, мчали до Кастель ла Фонте.
— Моя допомога зайва, — сповістив Матіні Кубісу, який без особливого жалю дивився на труп свого шефа. — Розтин тіла робити?
— Гадаю, ясно й так!.. Гер Лютц, що це з вами?
— Дурниці! Трохи зачепило руку… — гауптман похитнувся.
— Що ж ти мовчав! — докірливо кинув Матіні Генріху і підхопив за плечі Лютца. Той, ніяково посміхаючись, випростався.
— Запевняю тебе, я почуваю себе чудово, легенька слабість — і все.
Незважаючи на всі заперечення Лютца, Матіні відвів його в операційну, уважно оглянув і перев'язав рану.
— Справді, нічого серйозного. Але потрібен спокій. Доведеться тобі, друже, оселитись у мене в госпіталі.
— Боронь боже! Тоді я справді занедужаю! Я краще полежу у себе вдома. Сподіваюсь, ти будеш мене відвідувати?
— За тобою потрібен догляд, і я забираю тебе до себе! — вирішив за всіх Генріх. — Ти не заперечуватимеш, Мартін?
— Доведеться погодитись. Тоді зараз же рушаймо. Карлу потрібен спокій.
— А я сповіщу про напад до штабу командування і теж до вас приїду! — гукнув з порога Кубіс.
Троє друзів перезирнулися і зрозуміли один одного без слів.
— Нічого! — заспокоїв Генріх. — Дам йому кілька десятків марок, і його мов водою змиє…
До замку під'їхали з чорного ходу, щоб уникнути зустрічі з Марією-Луїзою, але Генріх забув ключа, і однаково довелося зняти шум, довго стукаючи.
Нарешті, двері відчинив трохи розгублений Курт. В глибині коридора майнуло жіноче плаття. Здогадавшись, у чому річ, Генріх невинно зауважив:
— О, ми, здається, своїм грюкотом збудили й графиню!
— Це не графиня, це Лідія… тобто покоївка, — поправився Курт і почервонів.
Вечеряли в спальні, присунувши стіл до ліжка, в якому лежав Лютц. Після перев'язки він почував себе зовсім добре і категорично заперечив, коли Генріх і Матіні, повечерявши, хотіли вийти до другої кімнати, щоб дати йому заснути.
— Це буде просто злочинно з вашого боку! У мене так зараз на душі, ніби я спокутував якийсь великий гріх… У такі хвилини хочеться бути серед друзів. Можете мовчати, говорити, читати, але не йдіть від мене. Мені просто приємно на вас обох дивитися!
На місці, де колись була картина, що так неприємно вразила Генріха, тепер висіла велика карта Європи, поцяткована прапорцями, які позначали лінії фронтів. Генріх і Матіні підійшли до неї і почали виміряти відстань від Сталінграда до Сарн — верховне командування нещодавно повідомило про те, що це місто довелося залишити.
— Що ви там виміряєте? — поцікавився Лютц.
— Зажди! — Генріх підійшов до столика і почав щось підраховувати. — Щоб пройти відстань від Сарн до Волги, нашій армії довелося витратити півтора року… Щоб відступити від Сталінграда до Сарн, — менше року! Отже, ми скорочуємо лінію фронту куди швидше, ніж на початку війни її розширювали…
— Ти хочеш сказати, Генріх, що ми тікаємо скоріше, ніж..
— Фі, яка термінологія! Не тікаємо, а скорочуємо лінію фронту, — іронічно поправив Генріх, — і скорочуємо для майбутнього наступу.
— І ти, Генріх, віриш, що він колись буде? Хіба ви можете бути наївним?
— Знаєш, Карл, є речі, про які я просто уникаю думати. Надто вже небезпечно у них заглиблюватися.
— А я не хочу ховати голову у пісок, як робить це страус. Не вірю я ні в можливість нового наступу, ні в чудодійність нової зброї. Війну ми програли! Це факт, з яким рано чи пізно, а доведеться змиритися.
— А що сказав би про такі розмови покійний Міллер? — посміхнувшись, кинув Матіні.
— Ой, як же я про це забув! Ти знаєш, Мартін, кого я зустрів позавчора в кабінеті Міллера? Колишнього гарібальдійського парламентера, того, з шрамом! На допиті…
— Антоніо Ментарочі?
— Ти навіть знаєш його ім'я і прізвище?
— Він служив у тому госпіталі, де я працював раніше… Винятково розумна і сердечна людина. Я не сказав цього нікому, щоб не вимовляти це ім'я. Адже бідолаха — поза законом…
— І добре зробив, що не сказав. Це б тільки збільшило підозри проти тебе.
— Підозри? Є щось конкретне?
Генріх розповів Матіні про суть своєї розмови з Міллером.
— Я так і знав, що підозра впаде на мене! — Матіні схопився з місця і забігав по кімнаті. На його нервовому обличчі відбилися по черзі всі його почуття: занепокоєння, вагання, потім рішучість. — От що, друзі, — сказав він, спинившися проти ліжка Лютца, — я не хочу перед вами критися і признаюся відверто: коли б я мав змогу попередити партизанів, я б попередив! І, проте, у даному випадку це зробив не я! Перед вами мені нема чого виправдуватися, і, сподіваюсь, ви повірите мені на слово… Але зараз мене не так цікавить моя особа, як цей Ментарочі. Як ви гадаєте…
- Предыдущая
- 107/129
- Следующая
