І один у полі воїн - Дольд-Михайлик Юрий Петрович - Страница 34

— Мама не дозволяє поїхати на ферму! — мало не плачучи, поскаржилась Лора, коли повернулася.

— А для чого їхати на ферму? — не зрозумів Генріх.

— Щоб спробувати подарунок! Там у нас російські дівчата працюють…

Генріх вихопив з рук Лори нагай, але схаменувся і зробив вигляд, що взяв його лише для того, щоб розглянути. Зовні це була звичайна шкіряна пліть, але поміж смугами шкіри було вплетено гнучкий дріт. Генріх замахнувся нагаєм і щосили вдарив по спинці крісла.

— Ой, гляньте, шкіра на кріслі тріснула! — тріумфуючи, скрикнула Лора.

Всі нахилилися. Справді, спинка шкіряного крісла тріснула там, де простягся удар нагаем.

— З охотою взяла б вас, Генріх, за наглядача в табір! — промовила Бертіна, кинувши багатозначний погляд на Гольдрінга.

— А вам часто доводиться вдаватися до нагая?

— О, так часто, як я цього хочу.

Бертіна почала докладно розповідати про порядки в таборі. Вона була серед своїх, отже, їй не треба було критися. Навпаки, фрейлейн Граузамель з усіх сил намагалася продемонструвати перед офіцером свою суворість гестапівки — начальниці над табором полонених жінок. Генріх слухав ці жахливі зізнання, міцно стиснувши кулаки і зціпивши зуби. Час від часу він кидав короткі погляди на Лору, яка вп'ялася поглядом у кузину, щоб не пропустити й слова з розповіді цього ката в спідниці.

Генріх з насолодою кинув би все під три чорти і поїхав до Сан-Ремі, до Моніки. Якою далекою і якою близькою, без міри дорогою була для нього зараз Моніка! Мила, хороша, чиста навіть у своїй зненависті до ворогів!

Але кинути все і поїхати до Сан-Ремі Гольдрінг не міг. Між фрау і генералом тривав жвавий обмін телеграмами і, можливо, не сьогодні-завтра сам Бертгольд прибуде до Мюнхена. Отже, треба лишатися, треба грати роль закоханого. Огидно! До нестями огидно! Але треба.

Кілька днів фрау Ельза з винятковим для неї героїзмом супроводжувала молодь на всі прогулянки, брала участь у її розвагах, виконувала роль тапера під час танців. І цей героїзм відзначив Бертгольд, коли пізно вночі, напередодні від'їзду Генріха, прибув до Мюнхена. Вислухавши найдокладнішу доповідь фрау Ельзи про поведінку молодих і про свої заходи щодо охорони інтересів дочки від зазіхань красивої кузини, Віллі Бертгольд поблажливо торкнувся пальцями її пухкої щоки:

— О майн кецхен!

І «кішечка» мало не розтанула від такого незвичного прояву ласки чоловіка!

Ранком, тільки Генріх встиг поголитися і зодягтися, до його кімнати увійшов веселий і збуджений Бертгольд. Зустріч названого батька з сином була щирою і теплою.

— Все йде на добре! Все йде на добре! — повторював, потираючи руки, свою улюблену фразу генерал.

— А вам дуже до лиця генеральські погони, гер Бертгольд!

— Все йде на добре, мій хлопчику! Наш наступ в Росії розвивається чудесно! Ще одне-два зусилля — і східний гігант упаде на коліна перед фатерландом! Війні кінець! І сьогодні ми вже не будемо мрійниками, коли почнемо замислюватись — а що ми будемо з тобою робити, як будуватимемо життя після перемоги?

— І ця перемога станеться без моєї безпосередньої участі! — зітхнув Генріх.

— Не шкодуй про це! Не шкодуй, мій любий! Росіяни б'ються з запеклістю приречених на смерть. Поїзди з пораненими невпинною валкою їдуть зі сходу. О так, втрати наші величезні! Але все буде, як слід. І я хотів би знати, мій хлопчику, що ти думаєш про своє майбутнє.

— Моя кар'єра цілком залежить від вашої прихильності і ваших батьківських порад.

— На це ти можеш завжди розраховувати. А як твої особисті справи? Сподіваюся, що не одна француженка нетерпляче чекає твого повернення до Сан-Ремі. Адже так?

— Свого слова Лорі не знайомитися з іншими дівчатами, крім її подруг, я додержую…

— А ця, як її… ну дочка хазяйки готелю, де ти живеш?.. Адже я про все поінформований!

«Невже Міллер і про це має йому доносити?» — промайнуло в голові Генріха.

— О гер генерал! Запевняю, що, крім уроків французької мови…

— Слухай, Генріх! Я солдат і мужчина, такий, як і ти. І розумію, що у нас можуть бути розваги, знайомства, обумовлені, ну, як би тобі сказати, фізіологічними потребами… Не червоній! Я батько і можу говорити з тобою одверто і прямо. Я не проти всяких там вчительок мови. Але я говорю про інше. Я хочу знати про твої плани на майбутнє, серйозні плани. Адже в твої роки вже слід про це подумати?

— Я думав.

— Коли не таємниця, скажи й мені.

— У мене від вас немає таємниць. Моє майбутнє може бути пов'язане лише з вашою сім'єю, отже, й з майбутнім Лори!

Бертгольд схопився з крісла і закрокував по кімнаті, як це він завжди робив, коли хвилювався.

— Ти їй говорив про це?

— Ні.

— Чому?

— Лора ще дитина. Наївна дитина. Вона може не відрізнити звичайного захоплення від любові…

— Ти маєш рацію… Що ж і як ти вирішив робити?

— Тепер ми вже познайомились, вона трохи взнала мій характер. Я буду листуватися з нею частіше, ніж досі, а взимку, коли мені належатиме чергова відпустка, знову приїду до Мюнхена, щоб поговорити з нею серйозно.

Хвилину чи й більше Бертгольд вагався. Може, натиснути, прискорити події? Але це буде нерозважливо! І генерал погодився з Генріхом.

— Розсудливо, Генріх! Хвалю і цілком згоден з тобою. Давай умовимось: четвертого лютого — день народження Лори. В цей день…

— Ви гадаєте, що моя розмова з Лорою про майбутнє буде подарунком для неї?

— О, безперечно!.. Принаймні я її переконаю, що це так! — поправив себе генерал. — А тепер ходімо снідати!

Бертгольд обняв Генріха за талію і повів його до їдальні, де на них уже чекали Лора і Ельза. Бертіни не було, хоч вона і шепнула Генріхові, що обов'язково прийде поснідати з ним на прощання.

Безжурно і весело пройшов у сім'ї Бертгольдів останній день відпустки Генріха. Всі були веселі і збуджені. І під час прогулянки, і в більярдній, де донька ставила ставки на Генріха, а мати — на свого Віллі. За обідом генерал інакше не називав Генріха, як сином, і весело підморгував дружині. Він відчував себе рибалкою, що після довгого і стомлюючого чекання спіймав здоровенного окуня. Не мав підстав бути незадоволеним і Генріх фон Гольдрінг. Заручини відсувалися на кілька місяців, а мало що може трапитися за цей час! Але тепер він безумовно може розраховувати на всіляку підтримку свого тестя. А не в кожного офіцера такий патрон, як гестапівський генерал, та ще й друг самого Гіммлера! Побачимо ще, хто справді рибалка, а хто рибка!

Щодо фрау Ельзи і Лорхен, то вони буквально умлівали від щастя.

«Очевидно, вранішня розмова з Бертгольдом для них не таємниця», — вирішив Генріх.

Вся родина Бертгольдів поїхала на вокзал проводжати Генріха. Проводи були щирі і трохи смутні. Фрау витирала сухі очі хустинкою, а Лора, кинувшись Генріхові на шию, щиро розплакалася.

Бертіни на вокзалі не було.

НА ГРАНІ СМЕРТІ

Як завжди по суботах, Моніка взялася за генеральну уборку в своїй кімнаті. Вона вже вимила і вичистила все, що тільки можна було помити і почистити, і тепер м'якою білою фланелькою перетирала ті дрібнички, якими так люблять прикрашати свої куточки молоді дівчата. Милі і такі дорогі серцеві сувеніри!

Ось цю красиву бонбоньєрку їй подарував батько, коли їй минуло вісім років. Як тоді пишалася Моніка, що всередині лежали не цукерки, а справжній золотий медальйон! І нікому в той день, ні мамі, ні Жану. ні тим більше їй, і на думку не спало, що через кілька років у цей медальйон доведеться вставити маленьку фотографічну картку — останню татову фотокартку!

А ось цей туалетний прибор — подарунок мами у день конфірмації. Боже мій, як далеко все це відсунулось і яким дурним дівчатком вона тоді була! У своїй білій суконці, з білими квітами в руках вона відчувала себе справжньою королівною, якій підвладне все на світі, — адже це для неї в той день так ясно сяяло сонце, для неї розквітли нарциси, що віночком лежали на голові і так солодко пахли, для неї урочисто і велично співав орган.