Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
І один у полі воїн - Дольд-Михайлик Юрий Петрович - Страница 66
Поки Бертгольд розмовляв з Генріхом, фрау Ельза викликала на віллу найкращого в місті майстра-косметолога. Він клав на обличчя Лори якісь примочки, натирав його кремами, робив масаж, присипав пудрою. I Лора терпіла, покірливо терпіла все, щоб мати змогу побачити свого нареченого.
Коли після сніданку батько й мати зайшли до своєї доньки, вони визнали — косметолог не дурно одержав свої гроші, але в такому вигляді Лору ще не можна показувати нареченому.
Отже, й за обідом Бертгольд мусив з сумом сповістити Генріха про погане самопочуття Лори. І фрау Ельза, і сам Бертгольд були цим дуже пригнічені, розмова за столом точилася мляво. Вона пожвавилась лише під кінець обіду, коли Генріх розповів про фотокартки, надіслані Бертіною, і красномовний напис на одній з них. Фрау Ельза з цього приводу зауважила, що Бертіна завжди була безсоромною дівчиною, інтриганкою і що вона заборонила Лорхен підтримувати зв'язки з кузиною, бо таке знайомство може лише скомпрометувати. Бертгольд же висловився на адресу Бертіни настільки брутально й цинічно, що його бідна Ельзі мусила скрикнути і затулити вуха. А коли майбутні тесть і зять по обіді зайшли до кабінету, щоб випити там по чашечці кави з лікером і викурити по сигарі, Бертгольд знову повернувся до розмови про свою родичку і взяв з Генріха слово бути від неї подалі і не підтримувати листування, оскільки він відповідатиме тепер не лише за свою честь, а й за честь і спокій Лорхен.
Побачення наречених відбулося лише пізно ввечері. Мобілізувавши всі свої здібності, фрау Ельза так розставила нічник і настільну лампу з темним абажуром, що обличчя Лори, яка лежала долічерева на горі подушок, лишалося в тіні.
Генріх ледве втримався від сміху, побачивши позу своєї нареченої. Він висловлював співчуття хворій, нарікав на долю, яка позбавила його можливості обняти Лорхен після такої довгої розлуки, а в душі радів — можливо, пощастить ще раз відстрочити заручини.
Та Бертгольд немов підслухав його думки:
— Ну, а каблучками ви обміняєтесь завтра ввечері, на той час Лорі, напевно, покращає. Згода?
«Хоча б для форми вислухали спочатку моє прохання руки і серця!» — подумав Генріх, але мусив сказати:
— Звісно, згода!
І другого дня ввечері заручини таки відбулися. Правда, Лорхен пережила ще одне розчарування: вона розуміла, що пишного свята через. Її хворобу влаштувати не можна, але все-таки сподівалася на якусь кількість гостей, їх поздоровлення, подарунки. А вийшло зовсім не так. В Німеччині було оголошено національний траур, і генерал-майор Бертгольд не міг припустити, щоб хтось сторонній знав, що в такі дні він засватав свою єдину доньку. Розголос міг пошкодити і Генріху. Отже, крім своїх, на заручинах нікого не було.
Та довелося примиритися і з цим. Одягнувши каблучку на палець правої руки, — годилося б нареченій носити його на лівій, та вона теж була попечена, Лорхен пустила радісну сльозу. Розчулився і генерал Бертгольд. Він поцілував Генріха в голову і тричі перехрестив майбутнє подружжя.
Вечеряли в кімнаті Лорхен, біля її ліжка, під акомпанемент стогонів нареченої, яка часом забувала, що їй слід стримуватись. Другого дня Генріх поїхав. На вокзал проводжав його лише Бертгольд.
— Все пам'ятаєш, про що ми домовились?
— Звичайно, майн фатер!
— Гадаю, ти розумієш, що про нашу розмову ніхто не повинен знати.
— Ви мене вважаєте за дитину?
— О ні! З тебе буде чудесний розвідник, Генріх! — прощаючись, сказав Бертгольд.
Дивний збіг: точнісінько таку ж думку висловили і керівники Гольдрінга в Радянському Союзі, коли одержали виклад плану Бертгольда про заходи, яких збираються вжити гітлерівці при відступі німецьких військ з Росії.
ДРУЗІ ЗУСТРІЧАЮТЬСЯ ЗНОВ
Хоч офіціальний траур по армії Паулюса вже скінчився, але за всю дорогу від Мюнхена до Сан-Ремі Генріх не чув не те що сміху, жартів, а навіть голосних розмов. Він їхав у офіцерському вагоні і міг спостерігати тільки настрій командного складу гітлерівської армії. І цей настрій був такий, ніби в кожного з офіцерів вчора з дому винесли покійника.
Так само невесело почували себе і в Сан-Ремі. Правда, це стосувалося лише армії окупантів. Щодо французів, то мадам Тарваль, сама того не бажаючи, висловила їх ставлення до подій найкраще.
— З щасливим поверненням, месьє Гольдрінг! — щиро зраділа вона, коли шостого лютого ввечері, відразу після прибуття з Мюнхена, її постоялець зайшов до ресторану. — А ми лише позавчора ввечері згадували вас, коли святкували траур. Було так весело…
— Як то святкували траур?
Обличчя мадам Тарваль почервоніло, очі винувато забігали.
— Пробачте, месьє, я не так висловилась… Мій ресторан у дні трауру був закритий, от ми й зібралися якось, посиділи, поговорили…
— І випили за упокій душі армії фельдмаршала Паулюса? — в тон співрозмовниці закінчив фразу Генріх.
— Ой, може пересмажитися курка! — скрикнула господиня готелю і з несподіваною для її огрядної фігури жвавістю побігла до кухні.
— Що я сказала! Уяви, Моніко, що я сказала! — бідкалася мадам Тарваль, побачивши дочку.
— Кому, мамо, і що?
— Я бовкнула месьє Гольдрінгу…
— Генріху? Він приїхав?
— Сидить у блакитному кабінеті… І я…
Не дослухавши матір, Моніка вибігла з кухні, на ходу знімаючи фартушок.
— Привіт моїй маленькій вчительці! — радо схопився з місця Генріх і потиснув обома руками маленьку руку дівчини. — Ну, розказуйте, як це ви тут святкували траур?
— Що святкували? — здивувалася Моніка. Генріх переказав розмову з мадам Тарваль. Дівчина розсміялася:
— То мама помилилась!
— Я певен, що помилилась! Адже ви три дні носили жалобу, молилися богу і жодного разу навіть не посміхнулися. Правда?
— А я певна, що і ваше серце краялося від горя й туги…
— Воно, справді, краялося, але з інших причин, ніж ви гадаєте. Ці три дні я не забуду ніколи, доки житиму.
Обличчя Генріха скривилося у гидливій гримасі.
— У вас були якісь неприємності? — стурбувалася дівчина.
Поява мадам Тарваль, що принесла замовлену вечерю, перервала розмову.
— Ага, мало не забула! Сьогодні кілька разів дзвонив месьє Лютц, запитував, чи ви повернулися, — сповістила вона, порядкуючи на столі.
— Він, здається, хворий, — додала Моніка. Генріх поспішив до телефону:
— Привіт, Карл, це я, Генріх… Що? Обов'язково прийду, тільки повечеряю, бо я дуже голодний.
Мадам Тарваль вийшла, щоб власноручно приготувати Генріху каву, і Моніка спробувала повернутися до нескінченої розмови.
— Так що ж з вами трапилось у ці дні, Генріх?
— Це дуже довга і надто серйозна історія, щоб розповідати її поспіхом, між двома ковтками вина. Краще розкажіть про себе!
— А чому ви гадаєте, що мою розповідь можна вмістити між двома ковтками вина? Може, й зі мною сталося щось дуже важливе і дуже серйозне!
— Тоді я не підведуся, поки ви мені не скажете, що саме!
— О, в такому разі вам доведеться сидіти дуже довго! — розсміялася дівчина. — Можливо, все життя…
— Це означає, що ви мені не довіряєте, Моніко?
— Це означає, що я не довіряю ще самій собі.
— І довго так триватиме?
— Поки я не переконаюся, що й ви не приховуєте від мене своїх таємниць.
— Це натяк на Мюнхен?
— На Мюнхен, на Бонвіль, на Сан-Ремі…
— Вас мучить жіноча цікавість.
— Ні, мене мучить… — Дівчина схопилася з місця. — На добраніч, Генріх! — гукнула вона і зникла за дверима.
Нашвидку повечерявши, Генріх, хоч і була вже пізня година, пішов до Лютца.
Гауптман напівлежав у ліжкові, підмостивши під голову кілька подушок. На невеличкому столику біля ліжка стояли тарілка з немудрою закускою, попільничка і пляшка грапа. Пляшки валялися під столиком і ліжком.
— Що з тобою, Карл? Ти захворів? І чому не прибрано в кімнаті? Денщик!
— Я слухаю, гер обер-лейтенант! — денщик стояв на порозі, виструнчившись, хоч по плямах на обличчі було видно, що і він спробував міцність грапа.
- Предыдущая
- 66/129
- Следующая
