І один у полі воїн - Дольд-Михайлик Юрий Петрович - Страница 79

Генріх мовчки вклонився на знак згоди.

— А ви, гер майор?

— Я буду щасливий побути в товаристві гера Гольдрінга якнайдовше! — радо відповів Шульц.

«Він явно зрадів, почувши пропозицію Толле поїхати разом зо мною до Діжона, — думав Генріх, вже лежачи в ліжку. — Може, щось сьогодні, під час огляду укріплень, помітив?

І хоче в штабі корпусу, де у нього можуть бути зв'язки, притиснути мене до стіни? Ні, навряд! Він не пішов би на такий риск, щоб випустити мене звідси з таємницею Атлантичного валу. Адже по дорозі я можу втекти. А він же сам возив мене по валу, сам здобував перепустку! А що, коли повернути йому оте фото з генералом Данієлем і мирно розпрощатися? Поки я не передам плівку? Але, одержавши фото, він відчує, що руки в нього розв'язані, і на боротьбу зі мною, своїм найзапеклішим ворогом, стане відверто, не ховаючись за анонімками, негайно! Отже, я не зменшу небезпеку, а ще посилю її. Мене можуть затримати десь на дорозі, і тоді… Ні, лишається єдиний вихід — стати на двобій з Шульцом. І обов'язково вийти з нього переможцем!»

Надвечір другого дня Генріх і Шульц були вже в Нанті. Тут вони мали пересісти в інший поїзд, щоб їхати на Діжон.

Виявилось, що чекати поїзда прийдеться до вечора.

Обідали і вечеряли вони разом, за одним столом. І коли б хто простежив за їх поведінкою, він би неодмінно подумав: «Ось друзі, які один одному ладні віддати все!» Так щедро пригощали вони один одного стравами, напоями, десертом. Але найбільше напоями.

Шульц, той самий Шульц, який кожну марку, перед тим як її витратити, довго обмацував пальцями, ніби пестячи її на прощання, який кожен франк, заощаджений після запросин кудись на обід, окремо ховав, як позаплановий прибуток, в найпотаємніші схованки, цей Шульц сьогодні для барона Гольдрінга не шкодував нічого: він замовляв найкращі марки вин, частував Гольдрінга найдорожчим коньяком, виявляв свою непогану обізнаність з лікерами. І єдине, чим цього разу був цілком щиро занепокоєний майор Шульц, було те, що його друг відмовлявся пити, а тільки пригублював то чарку, то бокал.

Барон фон Гольдрінг, як завжди, був також щедрий і гостинний.

— І давно ви не п'єте, гер Шульц? — поцікавився Генріх, помітивши, що майор відпиває дороге вино вже надто маленькими ковточками.

— З того часу, як ми з вами розлучилися після Східного фронту, я дав собі слово не пити до перемоги Німеччини! — пояснив майор, хоч його почервонілий, вкритий синіми прожилками ніс і мішки під очима красномовно свідчили, що Шульц аж ніяк не був прихильником сухого закону.

В купе нерозлучні друзі також їхали разом і тільки вдвох. Шульц пообіцяв провідникові чималу нагороду за те, щоб той до них нікого з пасажирів не пускав.

— Принаймні матимемо змогу спокійно відпочити! — задоволено сказав Шульц. — Я, знаєте, фон Гольдрінг, люблю їхати один, бо всю дорогу сплю. Врешті-решт мандрівка в вагоні — це той же відпочинок.

— Цілком з вами згоден, Шульц! — погодився Генріх, зручніше вмощуючись на своєму місці.

Генріх заплющив очі і, розстебнувши комір сорочки, відкинувся на подушку. Шульц зробив те ж саме.

Хвилин за п'ять почулося рівне, спокійне дихання обер-лейтенанта. Добре натреноване дихання нічим не виказувало, що він не спить, а з-під не зовсім щільно стулених повік пильно стежить за своїм візаві. Ось Шульц кліпнув віями раз, другий. Напіввідкрив щілинки очей. Його напружений погляд обмацує обличчя Генріха, шукаючи того розм'якшення м'язів, яке доводить, що сон зморив людину.

Генріх розплющив очі, потягається і на весь рот позіхає.

— Чорт забери, і спати хочеться, і відчуваю, що не засну, — скаржиться він Шульцу, який теж робить вигляд, що прокинувся.

— А ви роздягніться, скиньте мундир, — радить той.

— А ви чому не спите і чому не роздягаєтеся?

— Я звик спати і зодягнутий, і сидячи, і навіть навстоячки, — відповідає Шульц і заплющує очі.

І знову довга мовчазна пауза, під час якої кожен з супутників через нещільно сплющені повіки пильно стежить за іншим.

Генріх починає відчувати ту розслабленість, яка завжди є передвісником сну. Ні, він сьогодні спати не має права! Надто вже посилено частував Шульц його сьогодні, не шкодуючи витрат! Та й дихає майор щось дуже тихо і нерівно, хоч і похвалявся, що в дорозі добре спить!

Генріх підводиться і натискує на кнопку дзвоника.

— Чашку міцної чорної кави! — кидає він провідникові, коли той з'являється в дверях.

— Бароне, що ви робите! Каву на ніч? — голос Шульца звучить турботливо, навіть благально.

— Розумієте, майоре, я вже себе знаю: коли відразу не засну, а отак куняю, як зараз, — ніч однаково буде зіпсована. Краще вже випити каву і прогнати сон зовсім.

— То випийте снотворного!

— Немає — це раз, і не люблю — два.

— У мене є люмінал! — охоче пропонує Шульц.

— А люміналу вже й зовсім ніколи не вживаю, від нього спросоння дуже важка голова.

Провідник приніс чашку чорної кави і мовчки поставив на стіл.

— Принесіть і мені! — наказав Шульц.

— Гер Шульц! Ви ж тільки-но застерігали мене проти кави!

— Було б не по-товариському залишити вас наодинці і спати самому…

— Ну. що за умовності!

Шульц не відповідає і починає сьорбати маленькими ковтками принесену провідником каву.

Генріх п'є повільно. Відпивши ковток, він витримує довгу паузу і з великим зацікавленням читає маленький томик Мопассана.

У Шульца книжки немає. Він явно нудиться. Каву вже випито, і йому просто нічого робити.

— У вас, бароне, немає ще одної книжки?

— На жаль!

Знову довга пауза.

Генріх кладе книжку на столик і виходить з купе. Якусь мить він стоїть у коридорі, потім чомусь посміхається і заходить до туалетної кімнати. Слухає. Нічого. Та ось почулися чиїсь кроки. Хтось смикнув ручку дверей і кинув. Генріх чує хриплувате з присвистом дихання Шульца.

Генріх чекає хвилину, другу, третю… Нарешті, виходить. Під дверима стоїть Шульц.

— Ви на диво компанійський попутник! — каже Генріх і йде до купе.

Шульц заходить до туалетної і за мить повертається. Слідом за ним іде провідник, який хоче забрати порожні чашки.

— Чашку кави! — наказує йому Шульц.

— І мені! — додає Генріх.

Провідник здивовано дивиться на офіцерів і мовчки виходить.

Шульц сидить, низько схиливши голову на руки.

— Може, почитаєте вголос? — запитує він Гольдрінга.

— Менш за все я придатний на роль лектриси!

Шульц трохи відсуває завіску на вікні і крізь щілину в ній дивиться у нічну темряву. Генріх виключає світло.

— Що ви робите! — скрикує Шульц і відступає від вікна.

— Вночі не радять відсувати штори. Нагадую, що серед макі є чудові стрілки, гер Шульц.

Майор сердито засуває завіску.

— Ви збираєтесь цілу ніч не спати? — нарешті не витримує Шульц, помітивши, що годинник на руці Генріха показує вже чверть на третю.

— Ні!

— Чому?

— Саме тому, що ви виявляєте до цього велику зацікавленість, майоре!

Шульц тяжко зітхає і відкидається на спинку сидіння І в цей час у вагоні чується таке знайоме і таке тривожне: «Ку-ку! Ку-ку! Ку-ку!»

У поїзді, де все завмерло і причаїлося, чути голос диктора:

«Увага! Ескадрилья англо-американської авіації з боку Ла-Маншу перетнула повітряний кордон Франції».

Генріх одягає кашкета, ховає польову сумку на груди під мундир. Він дивиться на Шульца і перехоплює його зосереджений і сторожкий погляд. Очевидно, якась несподівана думка запала в голову майорові, бо очі його починають збуджено блищати.

«Увага! Увага! Ескадрилья тримає напрямок на Діжон. Поїзд зупиняється. Усім вийти з вагонів і залягти обабіч залізниці!» — наказує диктор.

Всі пасажири швидко виходять з своїх купе.

Колеса поїзда скрегочуть, вагон смикає.

Генріх підбігає до виходу і відчуває на своїй шиї гаряче дихання Шульца. Тоді він повертається і відступає вбік:

— Ви старший, вам виходити першому!

— Ви гість!