І один у полі воїн - Дольд-Михайлик Юрий Петрович - Страница 86

«Салютів не буде. Салютуватимемо по ворогові!»

Так, і він теж салютуватиме по ворогові! По тих, що її вбили. Затисне в грудях біль. Він не має на нього зараз права. Він не має права на особисте життя — радість, горе, любов, тугу. Найбільше на тугу, бо вона розмагнічує, вбиває всі прагнення.

«Моніко, ти допоможеш мені здолати горе!»

Тут, у Парижі, як і всюди, він мусить бути в цілковитій формі, що б не сталося з ним самим, рідними, друзями. Бо він людина, позбавлена звичайних, найелементарніших людських прав. У нього є лише обов'язки. І він сам, свідомо обрав цей шлях. Адже він знав, на що йде, коли погодився на довгі роки зодягти цю форму, щоб разом з нею одягти на свою душу, мозок, серце ту невидиму броню, якою він відгородив самого себе від власних почуттів. І в цій броні не повинно бути жодної щілинки, крізь яку назовні пробилося б його я.

«Моніко, ти допоможеш мені в цьому!»

Коли він вперше зодяг цю форму, ворог рвався до Москви, гітлерівці не мали жодного сумніву, що зиму вони зустрінуть В столиці Радянського Союзу. Розбиті під Москвою, Сталінградом і тепер під Курськом, вони відкочуються до Дніпра, щоб за його широкою водною стрічкою і новим валом оборони сховатися від остаточного розгрому. Боротьба вступає у вирішальну, заключну фазу. І від нього, радянського розвідника, як і від кожного рядового бійця, залежить наближення часу остаточної перемоги. Як і вони, він мусить напружити всі сили, як і вони, він мусить бити влучно, на смерть.

«І в цьому ти мені допоможеш, Моніко! Бо мої вороги, то й твої вороги, бо доля Франції вирішується зараз на сході».

Ні, він не забуде, де і для чого він живе!

Хай образ дівчини в білому платті стоїть у нього перед очима, коли він залицятиметься до огидної Лори, яку він ненавидить не менш ніж її батька. Так треба. Хоча б для того, щоб вивідувати у Бертгольда його людиноненависницькі плани.

Хай сяють йому її променисті очі, коли він сидить за одним столом з Міллером, і, затамувавши в душі почуття зненависті й огиди, частує його вином, і розважає веселою розмовою. Це теж треба, бо дає йому в руки зброю проти ворога.

Хай спогад про її чисту кришталеву душу допомагає йому підтримувати взаємини з до краю спустошеним і цинічним Кубісом, якому за нормальних умов він гидував би навіть потиснути руку. Нічого не вдієш — треба!

От і сьогодні, коли серце в нього крається від туги, він обов'язково мусить бути ввечері в Еверса, говорити з ним веселим тоном і про веселі для генерала речі. Грати і грати роль без втоми і зривів. Бо розвідник, як і мінер, помиляється лише раз у житті — перший і останній.

Ввечері, як і було умовлено, Генріх зустрівся з Еверсом, що зупинився у великому особняку свого приятеля Еріха Гундера. Генерал Гундер у свій час воював на Східному фронті, але впав у неласку, бо в одній з операцій замість наступу дав наказ відступити.

Покоївка привела гостя у великий кабінет, більше схожий на зал, серед якого випадково поставили письмовий стіл. Генерал Еверс сидів за невеличким столиком у кутку цього залу і пив вино. Очевидно, він випив не перший бокал, бо повіки в нього почервоніли, а нижня губа трохи відкопилилася, від чого його обличчя здавалося ніби ображеним.

— Сідайте, сідайте, бароне! — не як до підлеглого, а як до рівного з ним у чині, звернувся генерал до гостя і налив по вінця другий бокал.

— Як ся маєте, гер генерал? Вже були у лікарів? — поцікавився Генріх.

— У лікарів? Ану їх до біса! Не до лікарів тепер! Ви читали сьогоднішнє зведення, бароне? Я маю на увазі Східний фронт.

— На жаль, воно невтішне, як і всі попередні за останні дні.

— Невтішне? Ганебне для німецької армії! А скільки надій, сподівань я поклав на цю літню операцію… До речі, знаєте, скільки нашого війська брало в ній участь? Понад чотириста тисяч солдатів і офіцерів, більше трьох тисяч танків, майже сім тисяч гармат, більше трьох тисяч мінометів… Самих літаків було мало не дві тисячі… І ми програли битву! Ганебно і з страшними жертвами. Фатерланд стікає кров'ю, бароне, чуєте?

Генріх слухав мовчки, не пропускаючи жодного слова. Цифри, якими сипав сп'янілий Еверс, вже не являли будь-якої цінності. Але те, що старий генерал німецької армії так оцінює наслідки боїв за Курськ, було цікавим і показовим.

— І це вже нагадує наближення кінця, на який ми не чекали і не сподівалися! — Генерал замовк, розглядаючи проти світла колір вина в бокалі. Генріх поштиво вичікував, як і годиться людині, молодшій роками і нижчій чином.

— Скажіть, бароне, ви патріот? Не дивуйтеся, що я ставлю таке дивне на перший погляд запитання! Бо я маю на увазі не той казенний патріотизм, яким так бучно, на словах вихваляється більшість наших офіцерів.

— Так, я люблю свою Батьківщину і ладен накласти за неї життям, — щиро відповів Генріх, думаючи про свою справжню Вітчизну.

— На таку відповідь я й сподівався.

— Маєте якісь плани щодо мене, гер генерал?

— Не зараз, не зараз. Але недалеко той час, коли, можливо, вам доведеться довести свою відданість фатерландові.

— Завжди готовий!

— Я розраховуватиму на вас, бароне! А зараз, пробачте, — мені слід з дороги відпочити. Для вас, молодих, проїхати з Сан-Ремі у Париж — забавка, а мої старі кості просять спочинку…

— Дозвольте відкланятись, гер генерал! І прошу пам'ятати, що я з радістю виконаю ваше перше-ліпше завдання.

— Яв цьому впевнений, дорогий фон Гольдрінг. Ви де зупинилися?

Генріх видер з блокнота аркушик паперу, написав на ньому назву свого готелю, номер телефону і передав генералу.

— Спасибі, гер обер-лейтенант! Буду на вас розраховувати.

Всю дорогу до готелю і навіть у себе в номері на самоті Генріх силкувався думати лише про слова генерала. Цілком очевидно, що останні події на Східному фронті викликали невдоволення у тих, хто розумів значення цієї нової поразки, розглядав її як великий крок до закінчення війни і закінчення зовсім не такого, про який весь час твердила геббельсівська пропаганда. Можливо, генерал Еверс висловлює навіть не свої чи принаймні не тільки свої думки. Треба подбати, щоб не втратити довір'я генерала. Адже не виключена можливість, що він і його друзі вже створюють свої далекосяжні плани.

Змучений всім пережитим, Генріх зарані ліг спати, але заснути не міг. Всі випробування останніх років відсунулися далеко назад, перед очима стояла Моніка.

Телефонний дзвінок повернув його до дійсності.

Дзвонив Еверс. Схвильованим голосом, без найменших ознак недавнього охмеління, генерал наказав:

— Негайно до мене!

Була вже третя година ночі, коли Гольдрінг прибув до Еверса. Його знов провели в той самий кабінет, але тепер в ньому, крім Еверса, був і господар дому — високий, трохи сутулий генерал-полковник Гундер. Привітавшись з Гольдрінгом і якось особливо пильно і, треба сказати, безцеремонно його оглянувши, Гундер вийшов.

— За годину я літаком повертаюсь в Сан-Ремі, — лаконічно сповістив Еверс.

— Чому так раптово?

— В Італії стався переворот. Муссоліні заарештовано. На чолі армії і уряду — якийсь Бадольйо. Цілком можливо, що нашу дивізію передислокують туди… Коли це трапиться, я вас відкличу з курсів. Перед від'їздом, як тільки одержите телеграму з штабу дивізії, зайдете до генерал-полковника Гундера, можливо, він схоче передати мені листа чи щось переказати на словах. Доручення це особливої ваги, і, з певних причин, я хотів би, щоб про нього не дізналася жодна душа.

— Буде зроблено, гер генерал-лейтенант!

— А тепер скажіть, бароне, як вам подобаються всі ці події?

— Я мало розуміюся на політиці, гер генерал, і тому завжди дотримуюся принципу: слухати, що говорять розумніші і досвідченіші за мене.

— Дуже хороший принцип! Мені подобається ваша скромність. Але кілька годин тому, в цьому ж кабінеті, за отим столиком, я був одвертий з вами і, можливо, сказав щось зайве…

— З тої розмови у мене лишилося одне враження, — що ви, гер генерал, патріот, який болісно реагує на невдачі армії фатерланду.