Подорож на Пуп Землі. Т. 1 - Кидрук Максим Иванович - Страница 29

Схема зображень у пустелі Наска

Цей мандрівний притулок став найдешевшим за всю нашу подорож: за кожну ніч та сніданок ми платили лише по 4 долари з чоловіка, при цьому жили не у величезній багатомісній dormitory, а в кімнаті на двох. Душ та туалет був спільним для всіх постояльців, зате на даху знаходилася простора тераса з гамаками, звідки відкривався вид на усю Наску, прилеглу до неї пустелю і далекі гори на сході. Найбільше мені сподобалися власники «Brabant’у», доволі незвичайне молоде подружжя: він — типовий перуанець, чорнявий, засмаглий і невисокий, причому дуже невисокий, як кажуть, метр п’ятдесят з кепкою, а вона — світловолоса, синьоока і дебела голландка двометрового зросту! Де і як вони познайомилися, для мене лишилося таємницею. Так само я довго не міг осягнути, як так сталося, що настільки… хм… різні люди змогли покохати одне одного і створити цілком нормальну сім’ю. Втім, парочка вже має трирічну доньку (дуже схожу на маму), а на час мого візиту голландка виношувала другу дитину, будучи на п’ятому чи шостому місяці вагітності.

Наступного ранку ми з Яном записалися на авіатур над лініями і поїхали в аеропорт чекати своєї черги.

Мені випало летіти першим. За якихось півгодини я вже залазив у крихітну одномоторну «Cessna», зручніше вмощуючись на кріслі поряд з пілотом. Літачок був настільки маленьким, що я впирався колінами в круглі скельця приладів на панелі керування. Разом зі мною летіли ще четверо довгов’язих данців; Ян вирушав наступним рейсом.

Політ над плато Наска тривав три чверті години і проходив на невеликій висоті. Він включав у себе безліч фігур пілотажу, які дозволяли краще роздивитися загадкові малюнки в пустелі, і безперечно, став одним з найяскравіших вражень за всю Експедицію.

Споглядання таємничих ліній Наски примусило мене серйозніше задуматися над суттю незвичайних геогліфів, яких, фактично, не існує більше ніде в світі. Після візиту в Наску я перечитав чимало наукових статей, які висували різноманітні теорії про можливі призначення ліній, цебто можливість практичного застосування геогліфів представниками древньої цивілізації, що їх створила. Втім, мене здивував той факт, що майже ніхто не зачіпав двох головних питань, які зринули в моїй голові під час польоту над плато: навіщо і як?

Навіщо створювали лінії?

Всі цивілізації в усіх куточках світу, починаючи від Тигру і Євфрату і закінчуючи ацтеками в Мексиці та Інками в Перу, будували храми, святилища, палаци чи статуї богів так, аби вони привертали якнайбільше уваги, щоби їх бачило якомога більше очей. Чим більший храм, чим багатше його оздоблення, тим більше враження він справлятиме на сусідів, байдуже, чи то друзів, чи то ворогів. Помпезність пірамід, пишність святилищ свідчили про рівень розвитку цивілізації, її багатство та могутність. Їх повинні бачити всі. Кожен малюнок, рельєф чи різьблення мусить бути спрямованим до людей і нести якийсь зміст. Древні зображення завжди мали символічний сенс і конкретну мету: демонструвати важливий епізод з історії народу, наганяти трепет перед божеством, страхати ворога чи просто милувати око. Іншими словами, незалежно від того, чи це витвір мистецтва, чи релігійний культ, малюнок мусить мати своїх глядачів, які ним захоплюватимуться, боятимуться чи поклонятимуться йому.

А тепер питання: до кого спрямовані геогліфи Наски? Чию увагу вони повинні привертати? Навіщо було створювати неймовірно складну й розгалужену систему символів, фігур та знаків посеред безлюдного плато, котрі ніхто, навіть представники власного народу, не могли побачити у повному обсязі?

Далі — як саме створювались геогліфи Наски?

Йдеться не про технологічні складнощі. Якісь розумаки-дослідники підрахували, що всі геогліфи на плато Наска можуть бути створені однією тисячею робітників протягом усього лиш трьох тижнів, оскільки видалення верхнього шару ґрунту в пустелі не потребує значних затрат праці. Я бачив лінії як з неба, так і з землі, і можу підтвердити, що їх дійсно без проблем можна створити за тиждень… щоправда, тільки в тому випадку, коли ось ця тисяча уявних робітників добре знає що робить. Цебто, перед тим як копати, потрібно знати куди саме, щоби викопані лінії утворили потрібний рисунок.

Усі геогліфи можна поділити на дві групи.

Перша — це відтворені з високою точністю контури тварин, людей чи рослин. Побачити ці зображення можна лише з висоти пташиного польоту. Я довго мудрував над тим, як можна намалювати птаха, мавпу чи дерево, не бачачи самого малюнка. Зрештою я капітулював, так і не знайшовши відповіді. Я навіть навмисне заплющував очі й намагався вивести на шматку паперу зображення мавпочки, подібне до того, яке увіковічене на плато посеред пустелі (таким чином імітуючи роботу древніх насканців), але, зрозуміло, у мене нічого не вийшло. Залишається хіба припустити, що представники цивілізації Наски могли літати. Інакше як можна було відтворювати неймовірні за складністю контури, навіть не бачачи їх?

Друга група — це прямі лінії. Ні, ви, мабуть, не до кінця затямили — абсолютно прямі лінії, що тягнуться кілометрами.

Зображення колібрі в пустелі Наска

Давно відомо: якщо людину примусити йти прямо і без орієнтира, вона почне намотувати кола різного діаметру, раз-по-раз повертаючись у вихідну точку. В голову приходить цілком логічна думка про те, що інженери Наски використовували замість орієнтирів якісь об’єкти на горизонті, наприклад, вершини Анд. Однак не треба бути сильно кебетливим і читати багато книжок, варто лиш раз пролетіти над плато, щоб побачити: тільки третина ліній вказує на щось на горизонті. Інші — ведуть у нікуди, поки не зникають за небокраєм.

Якщо повірити Марії Райхе, котра потратила п’ятдесят років свого життя на дослідження зображень плато Наска, і припустити, що лінії служили для астрономічних спостережень, то питання про їх створення постає ще гостріше, адже ні зорі, ні світила не стоять на місці.

Зображення павука в пустелі Наска

Я блукав пустелею і видирався на найвищі бескиди посеред плато, аби дізнатися, чи можна з їхніх найвищих точок керувати роботами зі створення ліній. Без сумніву, кам’яні пагорби можна було використовувати для того, щоб скеровувати робітників, але… тільки для найменших і найкоротших ліній. Усі великі лінії заповзали за горизонт, і зі скель їхніх протилежних кінців просто не було видно.

Що ще можна вигадати? Натягнути вірьовку? Але це ж яку вірьовку треба, щоб протягти через усе плато?…

Тож перегорнувши цілу купу наукових праць, начитавшись багато розумних слів, гіпотез та теорій, я так і не знайшовши відповіді на два основні запитання.

Лінії Пальпи

Мало кому відомо, що неподалік від ліній Наски на тому ж таки пустельному плато знаходяться інші, ще більш древні геогліфи, відомі під назвою лінії Пальпи (принаймні до прибуття в Наску про їхнє існування я навіть не здогадувався; в Інтернеті немає навіть згадки про це).

Причина того, що лінії Пальпи менш популярні та практично невідомі (а точніше, зовсім невідомі) вельми банальна. Річ у тім, що під час польоту над лініями Наски пілотам доводиться постійно накреняти літак майже на 45° то в один, то в інший бік. Це для того, щоб пасажири з правого і лівого бортів могли добре роздивитися геогліфи. Протягом півгодинного польоту маленька «Cessna» облітає 10–15 малюнків, постійно кренячись туди-сюди та виводячи над плато «вісімки». В результаті у 7-ми випадках з 10-ти щонайменше один пасажир починає натхненно блювати в салоні. Зрозуміло, коли хтось береться розписувати узорами кабінку утлого одномоторного літачка, нікому вже немає діла до якихось там ліній далеко внизу під фюзеляжем. Таємничі геогліфи Наски різко перестають цікавити як самого нещасливця, так і його напарників по салону (включно з пілотом).