Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Без козиря (збірка) - Панч Петро - Страница 45
Він знову зиркнув догори. Над головою світло було вже ледь помітне. Ілько подерся назад. Обережно висунувши голову з шурфу, він побачив на заході червоне небо; на ньому гострим клинцем чорнів оповитий бузковою імлою терикон, а поруч, схожий на голуб'ятню, маячив головастий копер. У крайніх хатках на шибках пломенів вогняний захід. Над Рубанівкою стояла могильна тиша, тільки з півночі, ніби вже зовсім близько, гриміла канонада.
Ілько глянув у балку, сповнену легеньким туманом. Там теж була тиша. По оксамитовій ріллі, високо підкидаючи зад, стрибав заєць. Ілько, просякнутий вогкістю, від якої злипалися руки, вужем виповз із шурфу й простягся на теплій землі.
Все ще роз'ятрюючи в собі образу на Марусю і жаль до себе, Ілько пролежав, аж доки на небі не проступили зірки. Тоді він устав і підтюпцем побіг по балці.
Він біг поки що з одною думкою — скоріше втекти від Рубанівки. Але коли Рубанівка залишилась уже далеко позаду, Ілько зупинився, щоб перевести дух, і тільки зараз задумався, куди йому тепер подітись. На півночі небо блимало червоними віями і гуркотів грім канонади.
Ілько дивився на спалахи і уявляв гарячий бій. Червоні посуваються вперед, а попереду, напевно, Клим. Поступово у нього запалюється бажання й собі бути поруч з Климом. Два брати, про яких слава полетить по всьому фронту, і білі дрижатимуть від самого їхнього імені. Тоді він поверне до свого загону й скаже: «А ви гадали, що Ілько злодій. Дивіться тепер, і нехай вам буде соромно!»
Гнаний новим хвилюючим почуттям, яке вже розпирало йому груди, Ілько поспішно пішов на грім канонади. Довкола в полі свистіли байбаки, від землі здіймався запашний теплий дух, а над головою випиналася покраплена золотою росою синя баня.
Але з кожним кроком віддаль до фронту ніби не зменшувалась, проте втома помітно збільшувалась.
У нього вже туманіла голова, плутались ноги, і нестерпуче мучив голод. Коли б він міг десь наїстись, а потім дістати ще й гвинтівку, тоді б уже напевно він продерся крізь фронт до червоних. Вдома можна було і виспатись, і наїстись, а може, й дістати якусь рушницю.
З кожним кроком таке бажання збільшувалось, а вранці він почав уже розпитувати у пастухів дорогу на Калинівку. Боячись на шляхах здибатися з денікінцями, а може, і зі своїм загоном, Ілько пробирався балками, ярами. До крові збив собі ноги, і коли прибився другої ночі до Калинівки, то уже ледь тримався на ногах.
У Калинівці була могильна тиша. Для Ілька, звиклого з дитинства чути на шахті чохкання паровика й бачити над ним клуби білої пари, теперішня тиша видалась моторошною. Ніби не тільки на шахті, а і в маленьких хатках, схожих на курники, вимерли всі люди. Таке враження було і від інших шахт, повз які доводилося йому шкутильгати. Навіть у інженерській колонії, з сизими молодими деревами, будинки були похмурі й глухі. Крадучись, мов злодій, попід хлівцями й парканчиками, Ілько дійшов до своєї землянки. Вона ще більше вгрузла в землю, здавалася ще меншою, проте серце його враз затрепетало від якоїсь дитячої радості. На такий довгий час він ще ніколи не залишав своєї Калинівки, і тепер йому хотілось приторкнутися руками до кожного стовпчика, до кожного іржавого цвяшка, між якими він виріс. Ілько оглянувся довкола. На місці хлівця, де він колись ховав свою гвинтівку з трьома патронами, стирчали тільки самі стояки. Його вже зруйнували, може, якраз шукаючи зброї. Ілько занепокоївся: могло статися, що й землянка вже порожня. Від одної такої думки йому навіть потемніло в очах. Він тихенько постукав. У землянці було тихо. Маленьке віконце дивилося на нього своїми зацвілими шибками холодно й непривітно. Ілько загримав дужче:
— Відчиніть!
До горла підкочувався клубок і заважав дихати.
— Хто там?
— Мамо!
До шибки наблизилася жовта пляма. Він кинувся до вікна, потім знову до дверей.
— Це я, мамо, відчиніть! — Йому здавалося, що кричить на всю Калинівку, але від хвилювання він втратив голос і тепер тільки хрипів:
— Мамо!
— Тут не заїзд… Жили вимотали, — говорила, прочиняючи обережно двері, Харита.
Побачивши сиву материну голову, Ілько зразу не знайшовся, що сказати. До горла все більше підступали сльози. В передсвітанкових сутінках Харита його не впізнала. Вона довго придивлялася до скоцюрбленої постаті і враз сплеснула руками:
— Господи! Госпо… — Відсахнулася, потім кинулася вперед, простягла до його розпатланої голови руки і, відчувши якусь біду, похапливо втягла в сіни. — Господи!.. Ільку… Іди… Чи, може, й батько?..
Ілько, почувши на собі ласкаві материні руки, схлипнув і припав до теплого плеча.
— Та що з тобою, сину?.. Я зараз засвічу…
Він, не одриваючись од плеча, заперечливо захитав головою.
— Сядь, сядь, дитино. Чи тебе порубано, чи тебе постріляно? Чуло-таки моє серце… А батько ж де?
Ількові було соромно своїх сліз, але й зупинити їх зразу він уже не міг. Харита зрозуміла це по-своєму.
— Убито, убито його? Гордію! — вона впала головою на стіл і тужно заголосила. — Та чого ж ви так далеко ходили по смерть? Та чого ж не взяли мене з собою? Хто ж тепер піде на могилку, поговорить з тобою, твої рани загоїть, душеньку розрадить…
— Мамо!
Вона звела голову, сплеснула руками:
— Не прийде, не побалака, порадоньки не дасть…
Ілько перестав схлипувати, він уже спохватився і сказав навіть роздратовано:
— Тато живі, чого ви?
Харита затаїла подих.
— То я думав, що вас тут…
— Ну а ти чого ж? Може, вже годі воювати?
— Ні, я тільки на день.
Харита зітхнула.
— Чи ви там щодня б'єтесь, чи понімає ж той батько що-небудь?
Ілько почав захоплено розповідати про партизанів, про їхні перемоги. Тільки не про перстень і не про останній мітинг. Харита вже дивилася на нього щасливими очима.
— І довго ж ви будете козакувати?
— Аж доки червоні прийдуть.
— Ти за батьком дивився? Другого не буде.
Ілько потупив очі.
— І Маруся воює?
— Воює, — буркнув уже невдоволено Ілько.
Доки Харита, охаючи над виразками на Ількових ногах, затоптувала їх павутиною і обв'язувала ганчірками, а Ілько жадібно їв перебовтаний борщ, за вікном зовсім розвиднілось. Ще тільки годину тому Ілько мав ясні наміри, тепер же від материної ласки і постелі, на яку він присів, його наміри блідли, переплутувалися. Йому хотілось зараз одного: упасти скоріше на ліжко й заснути, але, немов ще борючися з собою, сказав:
— Я тільки подрімаю й піду.
Харита дбайливо вкрила його з усіх боків.
— Находився вже. Посидиш хоч трохи вдома, а то я вже й балакати розучилась.
У Ілька склеплювалися очі. Харита завісила віконце, прогнала від Ілька єдину муху, що вже навістила її хату, і сіла в нього в головах. В її синіх очах уже проступав ласкавий спокій.
Прокинувся Ілько від страху, що не встигне вискочити з санками з вибою. Сідала лава, і довкола тріщали, розквітали, кучерявилися підпірки. Стояла справжня канонада. Вибійники вже покидали свої пічурки й кинулися на штрек, а він ніяк не міг побігти. На нього почали падати коржі й боляче ранили то в коліно, то в бік. Назустріч виліз батько. Він дивився на нього ніби через дуло карабінки. Ілько кинувся тікати і боляче вдарився об чорну брилу вугілля. Від нестерпного болю він крикнув і одкрив очі. На порозі стояла з витягнутим обличчям мати і до чогось прислухалася.
Заспокоєний тим, що це був тільки сон, Ілько знову закрив очі, але мати вже шарпала його за плечі:
— Стріляють десь близько! Коли б ще білі не заскочили!
Ні вона, ні Ілько за весь час ні разу про це не подумали, хоч Харита вже знала на гіркому досвіді, що білі, налітаючи на Калинівку, не минають і її хати. Вона замикалась по хаті.
— Вставай, синку. Що вже перестраждала від них. Жили вимотали: «Де та де, та ти, бабка, теж комсомолка…» А вже за гвинтівку твою тих мук витерпіла: і крутили, і викручували…
Ілько похапливо почав натягати на себе шинель. Розбуркавшись зовсім від сну, він почув, що стрілянина була десь не далі як на четвертому номері.
- Предыдущая
- 45/99
- Следующая
