Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Без козиря (збірка) - Панч Петро - Страница 59
— Ви, ви… — Ілько хоче спитати, де він, хто це в окулярах, — і не наважується. Він боїться навіть уявити, що його знову повернули до денікінців.
— Тихо, тихо. Розмовляти не можна, — говорить до нього чоловік в окулярах і наказує вже комусь іншому: — Підведіть його. Ми зараз спеленаємо, щоб не тікав.
Ілько вслухається в останні слова, хоч і сказані ніби жартома, і тепер уже переконується, що знову потрапив до білих. Він застогнав, його тримали чиїсь грубі руки, а чоловік в окулярах і білому халаті то нахилявся, то відхилявся, ніби розглядав і дивувався, де міг цей юнак так сполосувати собі тіло. Робив це він мовчки і хутко вправними руками оповивав його білою стьожкою. Просто перед очима стояв у сірій сорочці ще один чоловік з повитою в біле головою. Він, мабуть, чекав на лікаря і, дивлячись на Ілька, кривив засмаглі губи. Від болю, але того, який сидів глибше, ніж рана, Ілько тоскно застогнав, схопив руками білі бинти й шарпнув їх щосили.
— Пустіть! Не треба мені нічого. Я не хочу ваших ліків…
— Ша, товаришу, тихо! — замахав на нього руками лікар. — Держіть же його, товаришу Кривенець.
Ілько з бинтами на руках стих: лікар двічі сказав слово «товариш». Воно прозвучало якось особливо: просто і щиро, офіціально і по-приятельському.
— Хіба я товариш? — прошепотів він, все ще не покладаючись на свій слух.
— Ну, громадянин, — виправив ніби свою помилку лікар. — Він уже й за це чіпляється. Ти краще посидів би тихо.
— Не люблять товаришів, — буркнув Кривенець, напевне, санітар, — для білих так воно, мабуть, ще гірше за клізму.
— Все пан та пани, а на всіх чужі штани, — підтримав санітара боєць, поранений в голову.
— А у вас що, товаришу? — запитав його лікар.
— Я можу почекати.
— Так ви більшовики? — не то крізь сльози, не то крізь сміх викрикнув нарешті Ілько, намагаючись встати.
— Тихо! Ляж! — знову замахав на нього лікар білими рукавами. — Як його підкинуло. То тільки дурнів цим словом лякають!
— Справді більшовики? — Ілько мінився на лиці. — Ви не дурите?
Лікар витріщив на нього очі. Він не розумів свого пацієнта, але, певне, подумав, що той марить, і сказав:
— Покладіть його!
Кривенець узяв Ілька за плечі, але він з очима, які справді нагадували хворого на гарячку, вирвався, глянув у вікно, де вже розцвітав ранок, і кинувся до дверей:
— Де командир, пустіть! Треба щось сказати. — Він оглянув себе, обмацав кишені. — Де шинеля? — закричав.
Санітар догнав його, міцно обхопив під живіт і поніс до ліжка. Ілько кричав, бився, як риба в сітях. На білих бинтах червоною рожею розквітла кров, але Ілько знову кинувся до дверей. Тепер дорогу заступив йому лікар:
— Іди ляж!
Ілько благально підніс до нього руки. В його очах палахкотіла тривога:
— Сонце вже сходить, пустіть. Я тільки щось скажу командирові.
Лікар допитливо глянув у його пойняті сльозами очі, губи хлопцеві потріскалися і тремтіли від хвилювання.
— У тебе жар. Навіщо тобі командир? Ляж, тоді й командир прийде.
Ілько знову благав лікаря і нарешті переконав його, що має сказати якусь таємницю. Коли лікар послав за командиром, Ілько притих, але від хвилювання не міг влежати. Лампу в кімнаті заступили вже рожеві плями на стінах.
Нарешті прийшов командир роти, на дільниці якого застава взяла в полон цього юнака з телефонним апаратом і такими важливими документами. Серед інших наказів у пакеті був і наказ про перегрупування військ для великого наступу, а ординарець, напевне, заблудився. Ілько важко дихав, безперестанку облизував засмаглі губи. Посинілі повіки дрижали на глибоко запалих очах.
— Що ти хотів сказати?
— Товаришу… — від хвилювання він не міг говорити. — Товаришу, я чув, на станції… — одразу якась думка перетнула слова. Він запитливо глянув на командира з давно не голеним обличчям і заперечливо похитав головою.
— Ну, кажи!
— Ви будете комісар?
— А тобі що до цього? Що ти хотів сказати?
— Це можна тільки комісарові… Увесь фронт передолають… Може, ще сьогодні. — Він заплющив очі й замовк.
Командир роти повів очима на лікаря. Лікар знизав плечима й сказав:
— Надії мало. Може, справді щось важливе.
Справа, мабуть, зацікавила командира роти, і він хутко вийшов з хати. Лікар підійшов до ліжка, зазирнув у сині ями очей і похитав головою.
— Комісара вашого ще нема? — не відкриваючи очей, простогнав Ілько.
Політрук роти прийшов до лікарського пункту, коли сонячні зайчики вже вигравали на ліжку. Ілько дихав важко й нерівно. Його обвітрене обличчя стало жовтим, ніс, покрапаний ластовинням, загострився, а чорненька бородавка на губі дрижала разом з губою у русявому пушку.
— Ще дихає? — запитав політрук у лікаря. Він був чимсь роздратований.
Почувши над собою голос, Ілько кліпнув очима й побачив чоловіка в шкіряній тужурці і в таких же штанях. На кашкеті червоніла зірка. Політрук допитливо обмацував холодними очима Ілька:
— Ти що, боїшся, щоб не пристрелили? Із яких будеш?
Ілько хотів звестися на лікоть і знову безсило впав на подушку. Чоловік у шкіряній тужурці чимсь нагадував йому батька, і він уже не питав, чи це комісар, чи хтось інший, а тільки кволо сказав:
— Нехай вийдуть… Товаришу, я вже, мабуть…
Політрук зробив головою знак, і лікар з санітаром вийшли до сіней.
— Як тебе звати?
— Ілько… Треба скоріше… — І він почав схвильовано, уривчасто розповідати про все бачене на станції Курибідою.
Політрук з кожним словом нахилявся все ближче до ліжка. Він був вражений, а коли Ілько стих, все ще з недовірою запитав:
— А ти не брешеш?
— Чого ж би я брехав? Ви, мабуть, і батька знаєте, з Калинівки.
— Ти з Калинівки? А документ який-небудь є в тебе?
Ілько знову захвилювався:
— У шинелі був пакет, там ще накази…
— Пакет у нас. Тебе без шинелі знайшли. Ну, дивися, — політрук підвівся з стільця, — збрешеш — ти в наших руках, а на твоє вийде — тоді живи здоровий. Це ми скоро взнаємо!
Ілько від напруження зів'яв, як билинка на сонці, і його тіло безсило завмерло на постелі. Політрук якийсь час ще вдивлявся в змарніле обличчя юнака, потім глянув на годинника й заспішив. У сінях він гукнув до лікаря:
— Хлопця треба врятувати!
Лікар знову повернувся до знепритомнілого пораненого й безпорадно розвів руками: наказ комісара був досить категоричний. Він присів до ліжка, взяв зів'ялу Ількову руку й почав перевіряти пульс.
— Товаришу Кривенець, кладіть йому холодні компреси до голови. Чули, що нам наказано? Буває, що й з простреленими легенями виживають.
Ілько знову марив, потім схоплювався на лікті й божевільними очима дивився у вікна:
— Не чути?
— Чого не чути?
Лікар чув це запитання вже кілька разів і нарешті зрозумів, що для хворого це було віссю, довкола якої все крутилося: і думки, і марення. Лікар тепер і сам почав на щось чекати, і коли над хатою загув мотор, він визирнув у вікно й побачив літак із зірками на крилах, який полетів у бік денікінців. Може, це цікавило пораненого? Він озирнувся на ліжко. Ілько дивився на нього великими очима, в яких перемежалися і страх і радість:
— Аероплан?
— Ага, аероплан.
— Наш?
Лікар розгубився:
— А тобі який потрібний? Цей полетів громити денікінців.
Ількове обличчя спалахнуло радістю, навіть помертвілі вже очі засвітилися. Коли мотор віддалився, він тихо опустив голову на подушку, і на його знекровлених губах затремтіла усмішка, як крильця метелика.
— Якби ти був таким молодцем увесь час, — сказав лікар. — Це вже половина здоров'я. Комісар сказав, щоб я тебе виходив. Треба слухатись.
Від хвилювання Ілько знову знепритомнів і почав марити вже страшними вибухами. За якусь годину до медпункту приїхав уже сам начальник політвідділу дивізії. Певне, він збирався робити детальний допит.
— Ну, товаришу лікарю, покажіть нам цього юнака.
— Він заснув. Це дуже добре.
— А треба, щоб було ще краще, тоді він нам і ще щось розповість.
- Предыдущая
- 59/99
- Следующая
