Мій чоловік — пінгвін - Львова Ірина - Страница 14

Я знаю це з власного досвіду. У студентські роки, коли ми з чоловіком ще не мали пральної машини, але вже встигли обзавестися немовлям, побутові справи забирали доволі багато часу. Якось благовірний вирішив мені допомогти. Від миття вікон я його відмовила, бо не бажала овдовіти, а довірила таку цілком безпечну справу, як прання пелюшок.

— Як їх перуть? — запитав він.

— Дуже легко, — відповіла я. — Господарським милом, оскільки порошок викликає у дітей алергію.

— Просто намилити?

— Так. І потерти, щоб відійшли жовті плями.

— Скільки часу терти? — не відставав він.

— Доки не стануть чистими!

Через годину чоловік зазирнув до кімнати, і гордо повідомив, що всі пелюшки білосніжні.

— Що далі?

— Вішай!

Була зима, і сушити доводилось в кухні біля плити. Пеленки були розвішані, і я тішилась, що видалась нагода трохи подрімати. Мене розбудив голос свекрухи, яка забігла після роботи зробити онучці «Усі-пусі» і «проконтролювати ситуацію»:

— Навіщо ти крохмалиш пеленки?! У немовлят дуже чутлива шкіра!

Я вийшла на кухню. Те, що висіло на мотузці нагадувало не бавовняне полотно, а цупкий папір, майже картон. Нічого не розуміючи, допитувалась чоловіка:

— Що ти зробив?

— Усе, як ти казала: намилив, потер, розвісив.

— Стривай, — раптом майнула здогадка. — Ти що, не прополіскував їх?

— Ти нічого про це не казала! — обурився він.

І справді. Сьогодні я вже знаю: недосконалий інструктаж призводить до таких от виробничих аварій, але передбачити такий хід подій у двадцять років не могла.

Ще один «прокол» я допустила кількома роками пізніше. Вранці обсмалила курку, добре її випотрошила, помила, сподіваючись після роботи зварити свіжий бульйон. Та сталося так, чоловік звільнився трохи раніше, а мені довелося затриматись на роботі до вечора. І я вирішила ризикнути.

— Візьми великий синій баняк, поклади курку, залий водою на три чверті, постав на вогонь. Коли закипить, ретельно збери шумовиння ложкою з дірочками, тоді додай ложку солі, два лаврових листочка, поріж попередньо обчищені і вимиті морквину й цибулину. Варити треба близько двох годин, поки курка стане м'якою. Наприкінці додаси трохи петрушки й кропу (дві-три гілочки, дрібненько нарізавши!) — давала я по телефону вказівки. Враховуючи попередній досвід з пеленками, напружено перебрала в думках кожен етап, намагаючись попередити небажані наслідки, і підкреслила:

— Головне — добре зібрати шумовиння, бо будуть клапті. Усе зрозумів?

— Ти мене за повното ідіота маєш? — образився чоловік і поклав трубку.

Коли я повернулась, вдома все було гаразд. Ні тобі попілу на місці оселі, ні навіть обгорілих стін — чистота й порядок. А на плиті стояв курячий бульйон. Щоправда, я розраховувала на більшу його кількість — хоча б на півкастрюлі, а рідина ледь покривала дно. Невже все з'їли?

— Донька повечеряла сиром, а я на тебе чекав, — розвіяв сумніви чоловік.

Скуштувавши страву, я зрозуміла, що нам теж доведеться вечеряти сиром, бо до цієї солі не завадило б ще зо три літри бульйону. Знаєте, де я схибила? Не сказала, що треба зробити повільний вогонь і накрити баняк кришкою!

Ну, не привчиш чоловіка до хатніх справ — і все тут! Це жах якийсь: він може знешкодити три мафіозні угрупування і загинути на пожежі при спробі посмажити яєчню. Або ж врятувати людство від нейтронної бомби і потрапити на операційний стіл із пришитим до сідниць гудзиком від манжета. До речі, про гудзики… Ви зауважували, що вузлик на нитці більшість чоловіків зав'язують не двома пальцями правої руки, як ми, а десятьма обидвох! Виходить щось на зразок морського вузла. Під час процесу чоловік, як правило, рясно вкривається потом і сопе, мов ковальський міх. Процедура займає у нього щонайменше десять хвилин, і — що найдивовижніше — підступний вузлик розв'язується, ледь торкнувшись тканини. А не приведи Господи вколотися голкою!

Як переважно реагуємо ми з вами? Кажемо «ой!» або «блін», слинимо пальця і продовжуємо шити. З чоловіком усе інакше. Вигляд червоної цяточки миттєво паралізує його волю, проте активізує роботу сірих клітин головного мозку. Чоловік блідне, як полотно, відчайдушно трясе рукою і метушиться в пошуках аптечки. Оскільки в паніці він не може пригадати, де вона знаходиться, то пошуки ведуться по всій квартирі, а відтак він примудряється перевернути все догори дригом і перемазати кров'ю не тільки шафки на кухні та у ванній, а й диван і підлогу в кімнаті. Нарешті, аптечку знайдено, на палець виливається півлітра перекису водню та флакон йоду, і це трохи заспокоює чоловіка. Але не надовго. Він раптом помічає криваві розводи на меблях, і йому робиться млосно. Отримані ним у середній школі початкові знання курсу анатомії підказують, що пошкоджено життєво важливий капіляр, бо в іншому випадку чого б це так хлебтала кров? На зупинку кровотечі використовується три перев'язочних пакети, після чого він ковтає валідол і знесилено падає на диван, високо тримаючи руку догори ушкодженим пальцем. Якщо ж вам все-таки вдається вмовити чоловіка замінити кілограм бинту на мініатюрний бактерицидний пластир, вважайте його справжнім героєм! І не так уже й суттєво, що, знявши перев'язку, ви довго намагаєтесь розгледіти крізь лупу колоту рану. Отримана ним психологічна травма значно сильніша за тілесну. Але щиро співчуваю вам, якщо ваш коханий — гуманітарій за освітою, бо на цьому історія з уколом не завершується! Серед ночі він раптом згадує, що татусь поета Маяковського помер від зараження крові, вколовши пальця під час зшивання палітурки. Заснути чоловікові (зрештою, як і вам) так і не вдається, оскільки щогодини йому ввижається привид батька Маяковського позмінно з тінню батька Гамлета. (Знову ця клята ерудиція, недарма ж кажуть: «Менше знаєш — спокійніше спиш»!) Промучившись цілу ніч, вранці він біжить в поліклініку, якимось дивом переконує дільничного хірурга призначити йому профілактичне лікування, а потім протягом десяти днів ковтає повний курс біциліну в комплексі з глюконатом кальцію, запиваючи мінеральною водою (для виведення токсинів) і заїдаючи йогуртами (для нормалізації функції шлунково-кишкового тракту, ушкодженого антибіотиками).

Чоловіча незграбність — невичерпна тема жіночих посиденьок за кавою. Чого тут тільки не почуєш! І смажена на сухій пательні риба, і рідина «Фейрі» в огірках замість олії, і спроба вивести плями на піджаку хлоркою.

— Застрель (бл… вибач)… Застрель мене з пальця, якщо ти коли-небудь куштувала такий шашлик! — сказав на пікніку мій знайомий десантник, простягаючи шампур з апетитними шматками рум'яного соковитого м'яса.

— Смачно (бл… вибач)?

«Смачно» було не те слово. Неперевершена (бл… вибачте) насолода! Стріляти не змогла б навіть при бажанні, бо пальці проковтнула разом із шашликом! Та от що дивно: геніальні кухарські здібності мій знайомий виявляв лише в природних умовах. На річці він міг у пригоршні зварити уху, а вдома підірвав вщент три шашличниці (хоча всі знають, що шашличниці не здатні вибухати…). І ще одна загадка: загальновідомо, що найкращі у світі кулінари, кутюр'є, перукарі і візажисти — чоловічої статі. Але ж їх, цих «геніїв побуту» — краплина в морі у порівнянні із загальною кількістю безпорадних криворучок. Чому це так?

— Тому що в мене спрацьовує голос пращурів, — відповів мій друг-десантник, задумливо видлубуючи загостреним штик-ножем залишки м'яса із власних зубів. — Ну, як от: мамонта завалити, веприка зарубати, вогонь із каменюки висікти. А що стосується твоїх (вибач) кутюр'є…(?)…(!): поглянь на них — вони ж усі (бл…) через одного — п… (ой!!! вибач, вибач, вибач!!!) — «голубі»!

Таке пояснення мене трохи спантеличило, я довго не могла второпати витончену армійську логіку. Можливо, мій товариш мав на увазі те, що кожен повинен робити свою справу? Чоловікові ніколи самовдосконалюватись на борщах і макраме. Його робота — уполювати здобич і притягти її додому жінці й дітям. А наш номер — сто двадцятий: сиди собі тихенько і загортай голубці в капусту. Кожному — своє.