Орлі, син Орлика - Литовченко Тимур Иванович - Страница 52

52

– Проте з ваших пояснень, люб'язний графе, випливає, що росіян з їхньою імператрицею ви ненавидите більше, ніж мене! Це справді так?

– Чом це я мушу ненавидіти вас, люб'язна пані маркізо, якщо прийшов до вас за порятунком?! – здивувався гість.

– Ах, облиште, будь ласка! – Вона скривила обличчя у зневажливій посмішці. – При тому, що ви з дружиною досі не зрадили одне одного, важко очікувати якогось іншого ставлення до фаворитки Його Королівської Величності Луї П'ятнадцятого! Адже ця клята Гризетка[50] тільки те й робить, що повсякчас розбещує монарха, підкладаючи під августійшу персону все нових і нових коханок в уславленому на всю Францію будиночку «Оленячий парк»! Хіба ж не про це думають нудні прибічники моралі, такі, як от ви з графинею ле Брюн де Дентевіль?..

– Ні я, ані моя кохана дружина в жодному разі не засуджуємо вашу світлість.

– Справді?

– Справді.

Їхні погляди схрестилися. Невідомо, що побачила у глибині світло-карих очей візитера маркіза, проте після тривалої паузи вона мовила:

– Що ж, графе, припустимо, я готова повірити вам. Припустимо, ви справді не засуджуєте поведінку королівської фаворитки…

– «При-пу-сти-мо»?.. – по складах вимовив Григорій. – Отже, ваша світлість разом з тим припускає, що я все ж таки можу бути нещирим лицедієм і навмисно вводити вас в оману?

Відбулася нова «дуель поглядів», після якої маркіза де Помпадур стомлено зітхнула:

– Гаразд, я майже повністю повірила у вашу щирість, шевальє Бартель… перепрошую – люб'язний мій графе! Перепрошую знов, я ще не звикла остаточно до вашого справжнього імені й титулу, що стало для мене дивною новиною.

– Нічого, нічого, то пусте, – поквапився заспокоїти її Григорій. При цьому подумав: «Якщо маркіза дозволяє собі подібні жарти, це теж добре: ймовірно, пані не гнівається, більш того – перебуває у трохи грайливому настрої».

– А тепер перейдемо до справи.

– Був би дуже вдячний за це, ваша світлосте!

– Отже, що саме змусило вас завітати у гості до маркізи де Помпадур? Якої вигоди для себе або своїх близьких ви очікуєте від всемогутньої королівської фаворитки, дозвольте дізнатися?

– Ва-а-аша світлосте!..

– Ах, графе, облиште, прошу! – Вона широко махнула рукою, немовби сіяч, який розсипає зерно на ріллю. – Врешті-решт, я мріяла про подібну кар'єру ще з дитинства.

– Так-так, я добре пам'ятаю пророцтво тієї ворожки… м-м-м… Ну от – забувся зовсім! Як там її звали, не підкажете?

– Мадам Феліція.

– О-о-о, точно, точно – мадам Феліція! Саме так.

Григорій завбачливо удав забудькуватість, хоча йому було відомо значно більше: наприклад – розмір пенсіону, який маркіза регулярно сплачувала прозорливій ворожці.[51]

– Отже, люб’язний графе, ставши королевою Франції, бодай і некоронованою, я таки досягла, чого прагнула. Відколи ж набула нинішнього статусу, ми неодноразово зустрічалися при дворі, проте ви жодним чином не натякнули на нашу найпершу зустріч, що відбулася понад два десятиліття тому, – хоча жінці лячно визнавати подібні речі…

Маркіза підібгала гарненькі губки й кинула побіжний погляд на величезне дзеркало у вибагливій рамі, що займало значну частину протилежної стіни.

– Ваші безперечні таланти вразили мене ще тоді, – кивнув Григорій, зробивши вигляд, що невірно зрозумів співрозмовницю. Маркіза ледь помітно, але самовдоволено посміхнулася й констатувала:

– Звідси цілковито логічний висновок: ви маєте надважливі причини, щоб саме зараз, а не раніше чи пізніше, витягнути з різьбленого футлярчика на світ Божий та пред’явити мені свій секрет – засушену троянду. То скажіть нарешті, що сталося? Яким чином хочете скористатися з необережної обіцянки, що її маленька Жанна-антуанетта Пуассон дала колись шведському капітану Густаву Бартелю?

– Ваша світлість невірно зрозуміли мене.

– Тобто?.. – здивувалася маркіза.

– Я не прагну нічого, тільки торжества справедливості.

Вона мовчки очікувала на продовження, тож Григорій повів далі:

– Захистивши маленьку дівчинку від паризьких грабіжників, я повівся згідно із законами лицарської честі. Грішно вимагати плату за подібні речі, бо подібна поведінка з лицарством абсолютно несумісна.

– Як тоді зрозуміти ваш нинішній вчинок? Адже вибудувана вами інтрига із засушеною трояндою…

– Я просто розраховую на увагу до моєї справи та неупередженість з боку вашої світлості, не більше.

– Ото й усе?

– Ото й усе.

– Невже?

– Так.

Помовчали.

– Отже, ви все ж таки збираєтеся скористатись моїм нинішнім становищем королівської фаворитки…

– Ви самі скористаєтеся цим, якщо тільки вважатимете за потрібне.

– А якщо не вважатиму?..

– Тоді я мовчки підкорюся рішенню вашої світлості й не протестуватиму.

– Анітрохи?

– Анітрохи. Втім, я впевнений, що ви вчините на мою користь, а отже замовите за мене слівце перед Його Королівською Величністю.

– Чому?

– Бо ваше рішення на мою користь буде корисним і для Франції, а мені важко уявити, щоб така знана патріотка, як маркіза де Помпадур, діяла на збиток рідній країні.

На обличчі маркізи відбилося німе запитання: «Що це, комплімент мені чи догана королю? Піднесення моїх чеснот або ж звинувачування Луї П'ятнадцятого у недостатній любові до Франції?..»

– Якби не ваш патріотизм, Його Королівська Величність не виявляв би до вас настільки палкої прихильності. Чи був би недостойний називатися королем Франції.

– Що ж, нехай так, – маркіза знизала плечима і відвернулася. – Ці пояснення повністю задовольнили мене. Кажіть нарешті, у чому суть вашої справи.

– З достовірних джерел мені стало відомо, буцімто Його Королівська Величність має намір відправити мене у відставку.

– Тільки й усього!.. – По тону маркізи відчувалося, що вона вкрай розчарована.

– Це, ваша світлосте, не настільки вже й мало, як може здатися на перший погляд.

– Люб'язний графе, чи розумієте ви, що вирішити питання щодо відставки того чи іншого придворного може лише король, а не королівська фаворитка, якою би всемогутньою вона не здавалася решті підданих Його Величності?

– Так, то є чиста правда. Проте я просив би лише, щоб у разі потреби ви замовили за мене словечко перед королем. Одне-єдине слівце – тільки й усього!

– Припустимо. Але втручатися у справи армії та дипломатії…

– Ваша світлість протегує Бушардону, Монтеск'є, Фрагонару, Буше, Бюффону, Дідро та багатьом іншим найкращим синам Франції. Чом би не захистити заразом і графа Орлі де Лазіскі?

– Наскільки я пам'ятаю, за допомогою вашої шпаги…

– О-о-о, ні в якому разі! – розсміявся Григорій.

– Чому ж?! Невже граф Орлі де Лазіскі не настільки хоробрий, як капітан Густав Бартель, і не в змозі захистити самого себе?

– Я хоч зараз готовий за допомогою шпаги боронити і свою честь, і усіх скривджених, проте лише у двобої проти людей.

– Невже вам протистоїть армія привидів? – здивувалася маркіза.

– Звісно, ні.

– Тоді як вас розуміти?

– Якої думки ваша світлість про цілу імперію?..

– А-а-а, он ви про що! – Вона ледь помітно кивнула. – Так-так, я зовсім забула: головним вашим ворогом є Росія, а не якісь там окремі персони.

– Не зовсім так: моїми непримиренними ворогами стають ті з людей, які всіляко шукають ласки в очах правителів Московії.

Почувши останнє слово, маркіза скептично посміхнулася, проте промовчала.

– Таких стає дедалі більше, до того ж вони дістають занадто потужну підтримку московських царів. Погодьтеся, ваша світлосте, боротися проти них просто безглуздо, – констатував Григорій.

– Невже російських агентів більшає навіть тут – у самому серці Франції?

– Іноді достатньо думки однієї людини. Слово шляхетної персони може важити надто багато, особливо якщо персона ця має шляхетного прадіда, який полюбляв підкреслювати: «Держава – це я!»[52]

вернуться

50

Швачка дешевого одягу, яка нерідко підзаробляла проституцією. Це презирливе прізвисько дали маркізі де Помпадур її високородні ненависники. Адже офіційно батьком Жанни-Антуанетти Пуассон вважався спійманий на крадіжці челядник, який до того ж кинув сім'ю. Неофіційно ж вказували на її багаторічного покровителя дворянина-фінансиста Нормана де Турнема, за племінника якого – д'Етіоля вона вийшла заміж у 1741 році (див. Хронологічну таблицю).

вернуться

51

Вдячна маркіза де Помпадур справді сплачувала мадам Феліції пенсію аж до самої своєї смерті, що настала у квітні 1764 року (див. Хронологічну таблицю).

вернуться

52

Девіз французького короля Луї XIV.