Орлі, син Орлика - Литовченко Тимур Иванович - Страница 55

– Знаєш, Каролику… Колись одна людина кинула на мою адресу прислів'я: жодного перехриста могилки не видно! Тоді я образився, а тепер от подумав: він таки мав рацію!.. Скромна могилка моя з часом зникне…

– Гетьманичу, як можна казати таке?!

– Облиш, Каролику! Ти ж знаєш, що моя матуся – Герциківна, а Герцики – рід вихрестів.

– Най би у того негідника язик розпух, якщо він вам таке сказав!..

– Любий мій Каролику, та він уже давно у кращому світі! Невдовзі наші душі зустрінуться, тож я знайду для цього чоловіка гідні слова… Проте нікуди правди подіти: колись я дуже образився, тепер же зрозумів, що він мав рацію… Принаймні щодо моєї могилки…

– Гетьманичу, облиште негайно!!! Ви – найдостойніша людина з тих, кого я тільки знав або знаю!..

– І навіть достойніший, ніж шляхетний мій батько Пилип Орлик?

– Ну, хіба що він…

– От бачиш, і ти не завжди маєш рацію… любий мій побратиме Кирило.

– Ви так давно не називали мене справжнім іменем!

– Та й мене звуть здебільшого Григором Орлі. Тільки вона…

– Ваша дружина?

– Так, кохана моя Олена. Перекажи їй…

Поранений раптом стулив губи й мовчав так довго, що охоронець злякався найгіршого. Та це ще не був кінець – Григорій глибоко зітхнув і мовив:

– Втім, не хочу, щоб слова мого кохання линули до неї з чужих вуст. Навіть з твоїх, Кириле… Ти не ображаєшся?

– Як можна ображатися на вас, гетьманичу?! Та ще й зважаючи на ваш нинішній стан…

– Гаразд. Отже, твоє вірне серце відчує, що сказати моїй коханій Олені. Лише одне прошу передати неодмінно: моя стомлена любляча душа чекатиме на неї у Божому саду, де велично співає хор небесних янголів, прекра…

Закінчення останнього слова вилетіло у повітря довгим тихим видихом. Рука, що стискала долоню охоронця, на єдину мить здригнулася і заклякла. Каролю навіть здалося, що пальці миттєво закам'яніли – хоча так не буває, звісно ж. Не бажаючи вірити в очевидне, він дуже-дуже обережно поліз у кишеню, витягнув звідти розпушене пір'ячко, підніс до обличчя Григорія.

Жодна ворсинка не ворухнулася.

Відмучився, сердега…

Кароль повільно здійнявся на ноги, стягнув з голови шапку і схилив чубату голову. Так само зробили шестеро козаків, які супроводжували гетьманича в останню путь на берег Рейну.

27 грудня 1759 року від Різдва Христового охоронець Кароль, Філіпп і Карл-Густав Штайнфліхти прибули до замку Орлі. Там їх зустріла вбрана у жалобне удовиця Григорія Орлика – шляхетна пані Луїза-Єлена ле Брюн де Дентевіль. Кароль передав їй шпагу і бойові ордени гетьманича, а також особистого листа Його Королівської Величності Луї П'ятнадцятого:

МАДАМ!

Я втратив найдостойнішого, найвидатнішого, найсміливішого свого генерала, гордість усієї Франції. Цілковито розуміючи безмежність Вашого горя, тим не менш, уклінно прошу втішитися наступним моїм визнанням: шляхетний граф Григор Орлі де Лазіскі помер саме так, як і належить помирати достойному нащадку такого славетного роду, дворянину древнього герба Навинів.

Щиро Ваш,

Луї

Проте Луїза-Єлена так і не втішилася, бо до кінця життя (а пережила вона чоловіка на шістнадцять років) не знімала жалобних строїв, не брала участі у будь-яких розвагах, не з'являлася при королівському дворі. Швидше за все, вона не могла вибачити саму себе, що коханий її чоловік загинув, «граючися» отриманим на весілля даруночком – драгунським полком «синіх шведів». Ясна річ, молода пані знала, що чоловічі «забавки» з подібного роду «іграшками» іноді бувають… смертельними. Проте аж ніяк не могла уявити, що загибель спіткає саме її коханого, а не його ворогів!!!

Поступово удовиця призвичаїлась до нового становища, сховала чорну тугу від сторонніх очей і понад усе переймалася лише одним – щоб хтось, близький чи далекий, зненацька не порушив могильний спокій такого існування… Як раптом 12 грудня 1775 року від Різдва Христового австрійська імператриця Марія Терезія надіслала їй орден Всхіднього Хреста – нагороду вірним вдовам. Ця дрібниця несподівано глибоко роз'ятрила душевну рану, яка, звісно ж, ніколи не загоювалась остаточно. З іншого боку, могутня монархиня мимовільно образила Луїзу-Єлену: справді, не заради людської вдячності шляхетна пані прирекла себе на подібне існування, тож не варто було «оплачувати» вірність загиблому чоловікові ніякими коштовними відзнаками…

Як би там не було насправді, та всього лише через три дні – 15 грудня 1775 року від Різдва Христового – Луїза-Єлена ле Брюн де Дентевіль пішла з цього буремного світу, аби під величний спів хору небесних янголів назавжди поєднатися з коханим чоловіком – Григорієм Орликом у Божому саду, найпрекраснішому від будь-яких садів земних.

8 березня – 8 грудня 2007 p.,

Київ

Хронологічна таблиця до роману «Орлі, син Орлика»

Уважні читачі роману, мабуть, звернули увагу на деякі розбіжності між датуванням подій у хронологічній таблиці та в тексті твору. У зв'язку з цим зазначу, що хронологічна таблиця є результатом опрацювання низки документально-публіцистичних джерел, що містять біографічні відомості про героїв твору, які автор розшукав у 2004—2007 роках. Частково ці відомості не надто добре корелюються між собою, тож до таблиці події вносилися в порядку, на який вказує більшість джерел.

Інша річ – художній текст: письменник має право не тільки дотримуватися думки меншості біографів, але також вводити до сюжету вигаданих персонажів (Софійка Півторак, її син Грицько, Лейла та ін.) і давати власні інтерпретації загадковим фактам (наприклад, незрозуміло, з якого дива генерал Джеймс Кейт відпустив чи загалом відмовився заарештувати Григорія Орлика).

Уклінно прошу зважити на це.

Тимур Литовченко, 7 липня 2010р.

Дати, події

11.10(11?).1672

У с. Косута (Костуса?) народився майбутній гетьман Пилип Орлик. Його батько Степан Орлик походив зі старовинного чеського герба Навинів. мати Ірина Малаховська з роду дрібних шляхтичів Малаховських, які й володіли Косутою (Ольшанський повіт, неподалік Вільно, нині – Віденський район Мінської області).

1673

Під час польсько-турецької війни Степан Орлик загинув під Хотином.

1673

Народився майбутній турецький султан Ахмед III.

17.06.1682

У Стокгольмі, в сім'ї короля Карла XI та Ульріки Елеонори, принцеси Датської, народився майбутній шведський король Карл XII.

01.10.1685

У короля Леопольда І та Елеонори Пфальц-Нойбургзької народився син Карл – майбутній імператор Священної Римської імперії Карл VI, король Угорщини і Чехії з династії Ґабсбурґів.

Кінець 1685

У Кам'янці турки стратили гетьмана Юрія Хмельниченка сина Богдана Хмельницького, який не вирізнявся видатними якостями державного діяча. Формальним приводом стало його жорстоке поводження з підданими. Хмельниченко ввів нові податки, зокрема «мито на весілля», а заможний купець-єврей Орун (Арон) одружив сина без сплати податку. Розлючений гетьман послав до купця челядників, ті схопили і скарали на смерть дружину єврея, здерши з неї шкіру. Маючи ділові зв'язки з високопоставленими турками, Орун поскаржився на свавілля Хмельниченка. Гетьмана з удавкою на шиї відвели на замковий міст, задушили, а труп кинули у річку.

25.07(04.08)1687

Іван Мазепа став гетьманом.