Кримінальне право. Особлива частина - Бажанов М. І. - Страница 108

§ 1. Поняття злочинів у сфері службової діяльності

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Ці положення Конституції поширюються на всіх без винятку службових осіб, незалежно від того, чи виконують вони свої службові обов'язки у державному чи громадському апараті, в органах місцевого самоврядування або на окремих підприємствах, в установах і організаціях. Не має також значення службове становище особи (звання, ранг, чин, кваліфікаційний клас), відомча приналежність органу, характер і сфера його діяльності, обсяг повноважень або форма власності, на підставі якої створені та функціонують підприємства, установи і організації. Виконання службовими особами своїх службових функцій у порядку, передбаченому законом та іншими нормативними актами, забезпечує нормальну діяльність державного і громадського апаратів, а також апарату управління підприємств, установ та організацій.

У Розділі XVII Особливої частини КК — «Злочини у сфері службової діяльності» — передбачена кримінальна відповідальність за діяння, родовим об'єктомяких є суспільні відносини, що забезпечують нормальну діяльність державного і громадського апарату, а також апарату управління підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності. До кола таких діянь КК відносить: зловживання владою або службовим становищем (ст. 364), перевищення влади або службових повноважень (ст. 365), службове підроблення (ст. 366), службову недбалість (ст. 367), одержання хабара (ст. 368), давання хабара (ст. 369) і провокацію хабара (ст. 370). Безпосереднім об'єктом кожного із вказаних злочинів виступають суспільні відносини, що забезпечують нормальну службову діяльність в окремих ланках державного і громадського апарату, а також апарату управління окремих підприємств, установ та організацій.

Об'єктивна сторона злочинів, які вчиняються у сфері службової діяльності (далі — службові злочини), характеризується такими ознаками. Зловживання владою або службовим становищем (ст. 364) і службова недбалість (ст. 367) можуть бути вчинені як шляхом дії, так і шляхом бездіяльності. Інші злочини вчиняються лише шляхом дії. Однак для всіх службових злочинів (за винятком давання хабара) характерною є наявність безпосереднього зв'язку між діянням, яке вчиняє особа, та посадою, яку вона займає, чи службовою діяльністю, яку здійснює. Інакше кажучи, суспільне небезпечне діяння завжди зумовлене тут службовим становищем службової особи, яка: або а) використовує його для вчинення злочину, діючи у межах своїх повноважень; або б) виходить за межі прав і повноважень, наданих їй за посадою; або, нарешті, в) не виконує або виконує неналежним чином покладені на неї службові обов'язки. При цьому діяння, що створює об'єктивну сторону службового злочину, завжди вчиняється всупереч інтересам служби,тобто є незаконним і таким, що суперечить цілям і задачам, заради досягнення яких функціонує апарат відповідних органів і для виконання яких службові особи цього апарату наділяються певними повноваженнями. Ця ознака є загальною для об'єктивної сторони будь-якого службового злочину.

Службове підроблення (ч. 1 ст. 366), одержання хабара (ст. 368), давання хабара (ст. 369) і провокація хабара (ст. 370) відносяться до злочинів із формальним складом, об'єктивна сторона яких вичерпується лише вчиненням суспільне небезпечного діяння. Обов'язковою ознакою об'єктивної сторони злочинів, передбачених частинами першими статей 364, 365 і 367 КК є настання суспільно небезпечних наслідків у вигляді заподіяння істотної шкодиохоро-нюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян, або державним чи громадським інтересам, або інтересам окремих юридичних осіб.

Істотна шкодаможе виражатися у заподіянні: 1) матеріальних (майнових) збитків; 2) нематеріальної (фізичної, моральної тощо) шкоди; 3) матеріального збитку у поєднанні з наслідками нематеріального характеру.

1. Згідно з п. З примітки до ст. 364 шкода, якщо вона полягає у заподіянні матеріальних збитків, визнається істотною за умови, коли вона в сто і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян. При цьому матеріальний збиток може бути реальним (наприклад, винний незаконно використовує обладнання підприємства в особистих цілях, що призводить до його амортизації і зношування) або являти собою так звану упущену вигоду (наприклад, винний віддає незаконний наказ про скорочення випуску товарів, що призводить до зменшення прибутку підприємства). Можливе і поєднання реального матеріального збитку та упущеної вигоди. Однак і в цих випадках загальна його сума повинна в сто і більше разів перевищувати неоподатковуваний мінімум доходів громадян на момент вчинення злочину.

2. Питання про те, чи є шкода істотною, якщо вона полягає у заподіянні суспільне небезпечних наслідків нематеріального характеру, вирішується у кожному окремому випадку з урахуванням конкретних обставин справи. Судова практика визнає істотною таку шкоду, яка знаходить своє вираження у порушенні та обмеженні конституційних (виборчих, трудових, житлових та інших) прав і свобод людини та громадянина, підриві авторитету та престижу органів державної влади і місцевого самоврядування, в порушенні громадського порядку та громадської безпеки, в створенні таких обстановки і умов, що утруднюють підприємствам, установам та організаціям виконання своїх основних функцій тощо.

Практика визнає шкоду істотною, якщо службова особа, використовуючи своє службове становище, сприяє або потурає вчиненню злочину іншими особами або сама вчиняє (поряд із службовим) інший злочин, або приховує злочин, раніше вчинений нею чи іншими особами. Шкода також є істотною, якщо внаслідок порушення службовою особою своїх службових обов'язків злочин вчиняється іншими особами (наприклад, внаслідок недбалості службової особи її підлеглі незаконно заволодівають майном).

3. Матеріальний збиток може поєднуватися із заподіянням наслідків нематеріального характеру. В такому разі шкода може бути істотною, навіть якщо сума матеріального збитку сама по собі не перевищує ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Однак для визнання шкоди істотною, як матеріальний збиток, так і супутні йому наслідки нематеріального характеру не можуть враховуватися тут у відриві один від одного і мають оцінюватися в їх єдності.

Обов'язковою ознакою об'єктивної сторони службових злочинів із матеріальним складом є причинний зв'язокміж вчиненим службовою особою порушенням службових обов'язків і наслідками цього порушення.

Заподіяння істотної шкоди є одним з критеріїв відмежування службових злочинів від дисциплінарних проступків. Якщо істотна шкода як результат відповідних порушень за службою свідчить (за інших умов) про наявність такого злочину, то його відсутність дає підстави розглядати вчинене лише як службовий проступок.

У чотирьох статтях (ч. 2 ст. 364, ч. З ст. 365, ч. 2 ст. 366 і ч. 2 ст. 367) як на кваліфікуючу ознаку, що обтяжує відповідальність, вказано на настання тяжких наслідків.Поняття «істотна шкода» і «тяжкі наслідки» співпадають за своїм характером, але відрізняються мірою (тяжкістю) заподіяної шкоди. Тяжкі наслідки також можуть виражатися у спричиненні як матеріального, так і нематеріального збитку.

Якщо тяжкі наслідки полягають у спричиненні матеріального збитку (прямий збиток або упущена вигода), то відповідно до п. 4 примітки до ст. 364 сума такого збитку повинна у двісті п'ятдесят і більше разів перевищувати неоподатковуваний мінімум доходів громадян на момент вчинення злочину.

Кваліфікація за ознакою тяжких наслідків можлива, якщо заподіяно таку шкоду, як аварія, що призвела до загибелі людей або спричинення їм тяжких тілесних ушкоджень; тривала зупинка транспорту або виробничих процесів; дезорганізація діяльності органів влади чи місцевого самоврядування; розвал роботи підприємств, що призвів їх до банкрутства; приховування злочинів, які вчиняються тощо.