Повісті та оповідання, драматичні твори - Квитка-Основьяненко Григорий Федорович - Страница 118

Уляна (одна). Так такая-то моя доленька нещасливая? Так такому-то дурневі достанеться орудоватп надо мною? Так такий-то йолоп наругається над моєю русою косою? Що мені у його багатстві? Казала ж наша паламарка: через золото, каже, сльози ллються. Наварю і борщу, і усякої страви, та як воно буде розведено моїми слізоньками, чи піде ж у душу? Буде і одежа хороша, і постіль біла, та коли стіна німа, з ким буду розмовляти, у кого порадоньку узяти? З Олексієм пішла б па край світу, старцьовому сухареві буду рада, з калюжі водиці нап’юся, аби б він, мій милий, мій голубонько сизий, мій Олексієчко, мені подав! Коли ж горе і біда постигне, то аби б він був біля мого серденька, він не дасть мені1 сплакнути; а як приголубить мене, то і усю бідоньку забуду. (Развертывает купленный платок и, рассматривая его, поет.)

Хусточко ж моя шовковая!

Чи иа те ж я заробляла,

Щоб нелюбу, та й немилому,

Та її я почіпляла?

Хусточко моя шовковая!

Обітри мої слізоньки!

Нехай же, нехай же від них Полиняють квітоньки!

Хусточко моя шовковая!

Прийшлось тебе заховати.

З пліточкою та і дротяною Тепер треба привикати!

Хусточко моя шовковая!

Не доставайся ворогу.

Покрий мої яснії очі,

Як я ляжу у гробу!

ЯВЛЕНИЕ ЧЕТВЕРТОЕ

Уляна и Отецько выходит скоро; разинув рот и размахивая руками, идет и, увидев Уляну, останавливается, сам с собою смеется, охорашивается; подходит и боится; осматривает Уляну сзади и с восторгом

говорит.

Стецько. Та й патлата! (Смеется громко и, подошед к У ляне, вдруг перестает и, долго подумав, говорит.) А що в вас варили?

Уляна (стоя на месте, не обращает на него внимания и печально отвечает). Нічого!

С т е ц ь ко' (долго вспоминая). Ну!., ну!., а тепер... що?

Уляна. Що?

Стецько. Що?

Уляна. Що?

Стецько. Що?

У л я и а. Що? Нічого.

Стецько. Брешеш-бо, як нічого! Батько казав, розпитай її обо всім. А чорт її зна, об чім її розпитовати! Я усе позабував.

Уляна. Так піди до батька та і розпитай, коли позабував єси!

Стецько. Так він-бо добре казав, не іди, каже-гово-рить, від неї, поки обо всім не домовишся.

У л я н а. Ні об чім нам домовлятися.

Стецько. Як ні об чім, коли вже ти за мене Ідеш?

Уляна. Ні, голубчику, сього ніколи не буде.

Стецько. А чом не буде?

Уляна. Тим, що я за тебе не піду.

Стецько. А чом не підеш?

Уляна. Тим, що не хочу.

Стецько. Та чому не хочеш?

У л я н а. А не хочу — тим, що не хочу.

Стецько. Ну, тепер твоя правда. А батько казав, що ти підеш.

Уляна. Не піду.

Стецько. Ну, а батько казав: не потурай їй, поженихайся та пісеньки заспівай, то вона і піде. От я і заспіваю:

На курочці пір’ячко рябоє;

Любимося, серденько, обоє,

Диб, диб на село,

Кив, морг на нього.

Я не дівка його,

Не піду я за нього.

Ой полола дівчина пастернак,

Та сколола ніженьку на будяк.

Диб, диб па село... а проч.

Не так болить ніженька з будяка,

Ой як болить серденько від дяка.

Диб, диб... а прач.

Ой, чия ти, дівчино, чия ти?

Чи ти вийдеш на вулицю гуляти?

Диб, диб... и проч.

А що? чи хороша моя пісня?

Уляна. Така точнісінько, як ти, що нічого і ш» нто-ропаеш. Ось слухай, яку я тобі заспіваю. (Поет.)

В мене думка не така,

Щоб пішла я за Стецька.

Стецько стидкий!

Стецько бридкий!

Цур тобі, не в’яжися!

Пек тобі, відчепися!

Божевільний!

Не дурна я і не п’яна,

Щоб пішла я за Степана.

Стецько стидкий... и проч.

Лучче впасти мені з дубу,

Чим йти заміж за Кандзюбу.

Стецько стидкий... а проч.

Лучче мені з мосту в воду,

Чим достатися уроду!

Стецько стидкий... и проч.

А що, Стецю, чи хороша моя пісенька?

Стецько (долго смотрит на нее молча,, потом вдруг вскрикивает). Погана! Який тебе нечистий такої навчив? Як я її розслухав, так вона дуже погана! Зачим ти її співаєш? Га?

Уляна. Та я тобі і співаю, і кажу, що не люблю тебе і не піду за тебе.

Стецько. Так себто батько збрехав? Ну-ну! Ось тільки скажи йому, що він бреше, то так по пиці ляпанця

і дасть. (Вздохнув.) Я вже пробував.

Уляна. Так що ж? То батько твій, а то я тобі кажу, що не хочу.

С т е ц ь к о. Не треба мені твого хотіння, підеш і без нього. Батько ще казав, щоб ти не дрочилась.

Уляна. А чого мені дрочитись? Я не скотина, нехай бог милує! А щоб я пішла за тебе, то навряд. Я ж кажу, що наше сватання ще вилами писане.

Стецько. Ей!., чи Прісько, чи Домахо, чи як тебе. Послухай та іди. Ось коли б ти вже була моя жінка та сказала б, що не хочеш за мене, так я б тобі пику побив, як мені батько часом б’є; а то ще тепер не можна. Батько казав, після весілля можна жінку бити скільки хоч, а тепер не можна. Дарма! я і підожду. А' поки ще ласкою просю: піди за мене!

Уляна (в сторону). Що мені з дурнем товковати? Покинула б його, так мати лаятиме. Зостанусь та буду його піддурювати.

ЯВЛЕНИЕ ПЯТОЕ

Те лее и Алекс и й, увидев их вместе, тихо подходит и подслушивает.

Стецько. Оце ж увечері і старостів пришлемо. Чи присилать?

Уляна. А як же? присилай, присилай. (В сторону.) Побачиш, якого облизня піньмають.

Стецько. А піч колупатимеш?

Уляна. Як-то вже не колупатиму? Оттак усю поко-виряю. (Дерет его по лицу пальцами.)

Стецько (оправляясь, хохочет). Бач, яка жартов-лива! Але трохи баньок не виколупала. Зачим так робити?

Уляна. Затим, що я тебе шаную (тихо), як ту собаку рудую!

Алексий (в сторону, с огорчением). От тобі і правда на світі! Послухаю, що дальш буде.

Стецько. Ну! Кажи ж ти мені: як ми оженимось, то що будемо робити? Га? кажи, кажи.

Уляна. Ти знаєш, а я не знаю.

Стецько. Пожалуй, я знаю, а ти чи знаєш?

Уляна. Та не знаю. Ну тебе зовсім.

Стецько (смеясь). Еге! Так я тобі усе розкажу: нігде правди діти. Мене батько навчив. Чи сказати? (Более смеется.) Напечемо коржів, зомнемо маку, та намішаємо з медом, та й посідаємо, та й їстимемо. І не мудро скажеш? (Увидя у нее шелковый платок.) А що то в тебе? Хустка? Чи не мені то?

Уляна. Кому ж, як не тобі, мій вороне чорнесенький! (Тихо.) Твоїй пиці вона і пристала,

Стецько. А ке сюди, я приміряю.

У л я п а. Та нехай же увечері, сама тобі почіилю (тихо), що і у двері не потовпишся.

Стецько. Що то, мабуть, гарно а хусткою? Чи .'шлеш що? Я ще зроду ие женився. То-то, десь, гарно жонатому; що усі ж то, усі, куди оком закинеш, усі ЖІММОТЬІ’И. Будеш же мені головоньку мити і голубити?

Уляна. Змию, змию (тихо), що тебе і чорт не пізня. Цур вже йому! прожену його відсіли та й втечу додому. (Ему.) А приголублю ось так: ось ходи сюди.

Протягивает к нему руки, а он разіюжап. и охорпшітіїисі., хочет подойти к ней.

Алексий (с сердцем становится между ними), Здорова, Уляно! Нехай тобі бог помага!

Уляна (обрадовавшись, бросается к нему). А, мііі Олексієчку! Де ти узявся? Я тебе цілий ранок бажала.

Алексий (сердито и отворачиваясь от нее). Дурний, що і прийшов, не чув би об своїм нещасті.

Уляна (испугавшись). Ох, мені лихо! А що там за нещастя?

Алексий. Тобі лихо? Не знаю кому! Ох-ох-о.ч! От правда на світі! Здоров, Степане! Поздоровляю тебе засватавшись!

Стецько (важно). Спасибі.

Алексий. Так оце увечері до Уляии і за рушниками пришлеш?

С т.е ц ь к о. Пришлемо.

Алексий. Боже ж вам помагай! (Медленно идет.)

Стецько. Спасибі.

Алексий (все уходя, горестно). Прощай, Уляно!

Стецько. Іди здоров!

Уляна (в сторону). О батечки! іцо мені робити? Він нічого ие зна, та й сердиться і утіка, коли мені світ немилий. Як би його зупинити? (Громко.) Олексію!