Повісті та оповідання, драматичні твори - Квитка-Основьяненко Григорий Федорович - Страница 120

Алексий (успокоившись). Дурний і я, що з дурнем зв’язався. Що мені робити? Де ськати помочі? Тяжко моєму серцю! Сам би на себе руки підняв! Похожу по горі, поки Уляна вийде; чи не придумаю чого? (Уходит.)

Стецько (осматривается во все стороны и, не видя Алексия, бегает и кричит). Пробі, ратуйте! ратуйте! Хто в бога вірує, ратуйте! Ой; ратуйте!.,

ЯВЛЕНИЕ ШЕСТОЕ Стецько и Про кип с Одаркою выбегают.

Одарка (бросаясь к Стецьку). Що, що тут таке? Чого ти кричиш?

П р о к и п. Чи не об’їждчики кого з горілкою злапали?,

ТЕРЦЕТ

Стецько. Харцизяка мене бив!

А я й каші ще не їв...

Одарка, Ось внесу тобі я каші..,

(Уходит.)

Стецько (плачет). Ги-ги-ги-ги-ги!

Каші хочу, каші, каші!

П р о к и п. Ой, ходім ми за лісок,

Там новенький е шинок,

Купимо горілки глек...

Стецько. Цур тобі із нею, пек!

Каші хочу, каші, каші! ,

Одарка (приносит ему большой кусок каши). Отже й каші на шматок, їж же, сину, та не плач,

Стецько, Еге! Ось побач:

Я хоч і зовсім Оцю грудку з’їм,

А плакати ще буду.

Ще-бо мняса я не їв:

Так сього я не забуду.

Одарка. Ходім до хати ми, ходім!

Тобі мняса я добуду.

Стецько. Та я і мнясо хоч поїм,

А плакати-таки все буду.

П р о к и п. От лихо, лихо і зовсім,

Нігде горілки не добуду!

Уводят Стецька с собою.

ДЕЙСТВИЕ ВТОРОЕ

Та же улица.

ЯВЛЕНИЕ ПЕРВОЕ

Скорик (выходит с другой стороны дома Прокопо-ва). Што за пріятной оцей Харкові Єй, істинно! і за границею таково не видал!, Таки што хозяїн, то і доброй ча->

лавек. Той тебя просіт абедать, другой на куипапию; та всьо с потчиванньом та з ласковим словом. Вот усю Туреччину, Францію і Рассею прахадили, а иєтутє такого приятного города! То-то Харковская Русь-матушка! Та так усі нашаво брата поважають! Ні хрестиии, ні свальба у знакомих не буваїть, штоб без меня та абашлось. Правди

і то, што уж ніхто так парядка не дасть, как я. (Нюхает табак из тавлинки и вздыхает.) Павидав-таки світу я па свай?м віку! I где-то не пабував? Так куди мужику протів нашаво брата справиться-та, хоч у дружках, ілі у старостах, алі у кумах. Все закони знаю, аттаво і усе ка мне-'. Вот

і у вечеру пайдьом старастаю девку сватать; тик акрама таво, што от ІІІкуратихи рушник шумит, та і старой Кандзюба на радощах, што засватаю сина йово дурака, чим-небудь таки паступиться-та. Вот і будет на табак. (Смоется.) В светі тольки живи умеючи, а то не пропадьош з голоду, (Поет.)

Лиш умей за дело взяться,

Можно всюди поживляться;

В поле бий, коли, руби,—

Дома денежки бери.

Подпускай девчатам лясн,

Старим бабам баляитраси;

Сам же в оба лиш смотри,

Да з них денежки бери.

В светі много чудаков;

Ох! і не без дураков;

Только ім не говори,

Молча деньги з них бери.

Не один на светі я —

Лекар, купчик і судья Правдой в светі не живьот

I, где можно, знай берьот.

ЯВЛЕНИЕ ВТОРОЕ

Скорик и Алексий.

Алексий (выходит в задумчивости). Ходив, ходив — а все-таки не знайшов свого щастя. Був і на кладбищі, позавидовав покійникам: їм-то ні печалі, ні воздиханія, як співають дяки. Лежать собі і вже ні об чім не думають; а наш братчик терпи! Думай собі та гадай, та нічого не видумаєш. (Поет.)

Горе, лихо, пропадаю!

Де сховатись від біди?

Смерть найти я де, не знаю;

Від людей куди втекти?

Ой, хожу я і блукаю,

Як те сонце в крузі!

Куди їду — що шукаю?

А все серце в тузі!

Горо крута — розступися,

Лісу темний — розійдися,

Річко бистра — піднімися,

Вся звіряка — ізбіжися...

Погубіть мене мерщій.

Коли хочеш, щоб пропасти,

То живи серед людей.

Від їх бід і від напасти Швидше вмреш, чим від звірей!

(Подходя к двору Прокипа.) Обіщала ж Уляна після обі* ду вийти; підожду, коли не збреше. Що ж їй скажу? Що ж я видумав? Нічого. Зійдемось, посумуємо, поплачемо..* та й тільки; а увечері гаспидський Стецько буде хусткою вихвалятися!

С к о р и к (все узнававший его, говорит тихо). Та он же, Алексій! (Ему.) Паслушай, маладец!

Алексий (оглянувшись, к нему). Га? (Кланяется небрежно.) Здрастуйте, господа служивий! (Без внимания оставляет его и идет к хате.)

С к о р и к. Алексій! Ти меня і не познал?

Алексий (подходя к нему, всматривается). Ні, щось не пізнаю. А відкіля ви?

С ко рик. Та відтіля, відкіля і ви... Та што тут, негде дєтись: я Осип, дядюшка твой.

Алексий (узнав). А! Так і є.

Обнимаются.

Здорові ж, дядюшка, були! Давно не бачив вас, та й не пізнав. А що! годів чотири є?

Скори к. Та так-таки што єсть. Втямки тебе, как ми з палком ішли на Туреччину через Харков і я з вашим управителем тут зайшолся; вот тут і тебя видав.

Алексий. Та знаю ж, знаю. Тоді мене привезли віддаватись у ремество.

С к о р и к. Так ти усьо у городе і живьош? Што ж я з табой нігде не пастречался? А у каком реместві?

Алексий. Та в ковалях, і вже в роботниках, на заводі куби делаемо. Сто двадцать рублів беру у год.

С к о р и к. Честной парень, сполать! Што ж твої батюшка і мать, сестра моя, живенькі? '

Алексий. Батюшка помер, а мати дуже старенька, одначе, слава богу, ще живаї Брати поженились, а меншу сестру у двір узяли за баришнею, а ті повиходили у наше ж таки село. Я там заговівши був2. Що ж ви до нас не навідаєтесь? Чи ви тепер у отпуску, чи як?

С ко рик. Із палявих, був у иехвалитах, а далі чистую палучил. Хатєл, штоб-таки навідатись до сваїх; хоч би сестру павидать. Десять гадов, как її видав; було замиреній, так у отпуск прихадил. Ти іщо був махенький, не помиіиі. Тепер хатєл, штоб не буть без служби, паїскать себе , местечка, так што-то не то. Саветовали до аткупщикп па заставу, так я, брат, салдат .і чесную душу імею; тім туда не рука.

Алексий. От вже, думаю, походили по світу, ипіш-дались усячини!

Скорик (хвастливо). Уж я то не пахаділ? Єсть лі такая старана, где б я не пабувал? Були ми і у Франції, усю Німецію прайшли, у Рассєї стояли, та і у Туреччину завертали-ста! Што то, батюшки, свєт великий! Как пії живьоте сдеся у глуші, так і думаєте, што только і света, што над вами? Нет, брат! Пайди вот, как ми-та, так, господи, сколька гадов надобно, штоб увесь єво прайти! вог как ми ісхадили-ста.

Алексий. Набачились, мабуте, усякого дива! Що то, якби коли гуляючи послухати!

Скорик. Вот как даждьом ражественських свят, так пайду у ваше село і тєбя азьму з сабой, там уж буду разказовать. Будет чаво паслушать пра чужиї землі. Усяк, хто ні разказує, усяк брешет, усьо не так; я до всєво приглядался. Там, брат, усьо не так, как у нас. Прийдьош у Францію, так там усьо француз нагало; а у Німеції — другой народ, немец до єдиного, а уж нашаво і не спра-шуй; у Туреччину прийди, так куда ні абериись, усьо турки, усьо турки; аж сумно! А во всякой землі гаворят ие по-нашому. А как? вот видиш, я тебе і ето разталкую. Вот у нас, примером сказать, хлеб; вот і я, і ти, і усяк знаєт, што то хлеб, а у них так іначе завьоться. Алі вот і вода: ну, малая дитина у нас назавьот воду водою, у них — так

і не вмєют так назвать. Умново в них нічаво не спрашуй, усьо па-своєму і савсєм не так, как у нас.

Алексий. Господи милостивий. Яких-то людей на світі нема! Де ви, дядюшка, на хватері? Я б до вас прийшов колись би послухати.

Скорик. Та я так — то у аднаво приятеля паживу, то у другова, та дечем и прамишляю. Спасіба харковцам, палюбили меня! Де хрестини, де свальба, то уж без Оси-па Скорика не абайдьоться, патаму што увесь закон знак^; какой парядок у каком случае падать, і где какое слово приставить, і где набрехеньку випустить. Та і к тому ж, как стаяли з палком у Ягатині, так там старик хазяїн та